Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 листопада 2019 р. Справа№200/8760/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Ушенка С.В.,
при секретарі судового засідання - Гуменному М.А.,
за участю
позивача - не з'явився,
представника позивача - не з'явився,
представника відповідача - Голуба П.А. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (ЄДРПОУ 39790445; 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф'єва, б. 82) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.01.2019 №ДЦ2321/1207/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 111690,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем на підставі постанови КМУ від 29.04.2017 № 295 «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» проведене інспекційне відвідування її, як суб'єкта господарювання, щодо дотримання вимог законодавства про працю. Вважає, що зазначене інспекційне відвідування здійснене безпідставно, тобто в порушення вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а зміст спірного рішення, прийнятого за його результатами, не відповідає фактичним обставинам і не містить належного правового обґрунтування.
Зазначає, що між нею та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір від 01.12.2018 № 1, відповідно до якого остання не підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку та виконувала роботу, не пов'язану із завданнями та обов'язками продавця продовольчих товарів.
Звертає увагу, що спірною постановою відповідачем накладено штраф на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, яким передбачено відповідальність за інше порушення і у меншому розмірі. Оскільки постанова КМУ № 295 на час розгляду справи скасована, вважає, що спірна постанова відповідача також є протиправною.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, вмотивований тим, що Головним управлінням Держпраці у Донецькій області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого на позивача спірною постановою накладено штраф за порушення вимог законодавства про працю. Управління під час проведення інспекційного відвідування позивача діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством України. Посилання позивача на порушення відповідачем вимог Порядку №295 та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є необґрунтованими та безпідставними.
В ході судового розгляду справи представником позивача надані до суду заяви про необхідність кваліфікування судом факту несвоєчасного надання відповідачем відзиву на позовну заяву як визнання позову, а також не прийняття до уваги доказів, які не були направлені на його адресу.
Суд вважає за необхідне розглянути ці заяви при прийнятті рішення по суті спору і зазначає наступне.
Частиною 4 ст. 159 КАС України визначено право учасника справи на подання заяв по суті справи, зокрема відзиву. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
При цьому, суд звертає увагу представника позивача саме на наявність права у суду на прийняття такого рішення, а не обов'язку.
Відповідно до вимог ч. 9 ст. 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім певних випадків.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завданням адміністративного судочинства України, у відповідності до приписів ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту, зокрема, прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі і відповідачеві встановлено строк для реалізації права на надання відзиву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Зазначена ухвала відповідачем отримана 18.07.2019, а відзив на позов з доказами, що підтверджують заперечення проти позову, направлено на електронну адресу представника позивача та надано до суду 14.08.2019. Крім того, представник позивача був ознайомлений із зазначеними документами у приміщенні суду 10.09.2019, у зв'язку з чим мав можливість на реалізацію свого права щодо надання відповіді на відзив на позовну заяву.
Таким чином, враховуючи вищенаведені приписи КАС України та встановлені обставини щодо надання відзиву і доказів як представнику позивача, так і до суду, а також надання цих доказів на вимогу суду, викладену в ухвалі про відкриття провадження у справі, з метою повного, всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин у справі суд вважає за необхідне прийняти відзив на позов та додані до нього докази до уваги з метою прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 13.08.2019.
У зв'язку із перебуванням судді у відпустці судове засідання перенесено на 10.09.2019.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, підготовче судове засідання відкладено на 01.10.2019.
01.09.2019 в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 04.10.2019.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.10.2019 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 28.10.2019.
28.10.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.11.2019.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.11.2019 судовий розгляд справи відкладено на 08.11.2019.
Позивач та його представник, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, проте надали письмові заяви про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеному у відзиви на позовну заяву та додаткових пояснення, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час виникнення спірних правовідносин була зареєстрована як фізична особа - підприємець та здійснювала підприємницьку діяльність у магазині за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Головне управління Держпраці у Донецькій області (ЄДРПОУ 39790445) у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, є суб'єктом владних повноважень.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року №340 затверджено Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці.
Наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року №8 затверджено Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області.
Згідно з пунктом 1 Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області, Головне управління Держпраці у Донецькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Повноваження Головного управління Держпраці у Донецькій області поширюються на територію Донецької області.
17.12.2018, відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017 №295, та на підставі інформації ДФС та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників з відповідним видом економічної діяльності Головним управлінням Держпраці у Донецькій області прийнято наказ № 1662 «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 у період з 21.12.2018, тривалістю 2 робочих дні, з питань дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.
19.12.2018 відповідачем сформовано направлення на проведення інспекційного відвідування суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 17.12.2018 № 1662, в якому зазначено, що під час інспекційного відвідування буде перевірене питання дотримання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, місцезнаходження об'єкту відвідування: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 .
22.12.2018 уповноваженими особами відповідача складено акт інспекційного відвідування фізичної особи ОСОБА_1 , яка використовує найману працю, №ДЦ2321/1207/АВ. Зазначений акт отримано ОСОБА_1 особисто без зауважень.
В ході інспекційного відвідування встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 ч.ч.1, 3 ст. 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413, а саме: допуск до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.
08.01.2019 Головним управлінням Держпраці у Донецькій області за участю ФОП ОСОБА_1 розглянута справа про накладення штрафу і в той же день постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДЦ2321/1207/АВ/П/ТД-ФС на неї накладено штраф у розмірі 111 690, 00 грн. у відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за вказані вище порушення.
Частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, яка на момент виникнення спірних правовідносин була чинною.
Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Пунктом 6 Порядку № 295 встановлено, що під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об'єкта відвідування, державних органів, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю.
Документи, отримані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об'єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Відповідно до підпункту 6 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності.
Як встановлено в ході розгляду справи підставою для проведення інспекційного відвідування позивача стала інформація ДФС та її територіальних органів про невідповідність кількості працівників роботодавця (ФОП ОСОБА_1 ) обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників з відповідним видом економічної діяльності, викладена у листах Головного управління ДФС у Донецькій області від 20.11.2018 №52398/10/05-99-40-03-11-4 та від 30.11.2018 №55376/10/05-99-13-01-26, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до п. 8 Порядку № 295 про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Згідно з пп. 2, 3 п. 11 Порядку № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення.
Відповідно до п. 12 Порядку № 295 вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання.
З матеріалів справи вбачається, що інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 відповідачем проведено за участю позивача, за наявності визначених підстав та з додержанням вимог Порядку №295.
22.12.2018 уповноваженими особами відповідача складено акт інспекційного відвідування фізичної особи ОСОБА_1 , яка використовує найману працю, №ДЦ2321/1207/АВ, в якому зазначено про встановлення під час проведення інспекційного відвідування та при наданні пояснень як позивачем так і працівниками допуску до роботи неоформленого у встановленому порядку працівника, а саме ОСОБА_2 .
Так, як вбачається з акту інспекційного відвідування 21.12.2018 о 10 год. 02 хв. у супермаркеті «Паста» за адресою: АДРЕСА_4 встановлено реалізацію товару: пиво STEIGER в кількості одна бляшанка за ціною 27,00 грн., на яку видано товарний чек, та вино червоне напівсолодке Каберне совиньон південний 0,7 л. «SWANSLAND» в кількості одна пляшка за ціною 62,00 грн. з проведенням розрахункової операції через РРО та роздрукуванням і видачею чеку продавцем-касиром ОСОБА_2 .
Матеріали справи містять пояснення ОСОБА_2 , з яких вбачається, що вона працює касиром у ФОП ОСОБА_1 в магазині «Паста» за адресою: АДРЕСА_2 та в її обов'язки входить реалізація товару, викладка товару. Працює з 01.12.2018 за цивільно-правовим договором № 1 від 01.12.2018 з оплатою 1000,00 грн. за місяць. Поясненнями підтверджено реалізацію вищезазначеного товару з використанням програмного комплексу, терміналу та РРО.
Також суд зазначає, що пояснення уповноваженими особами відповідача отримані від ОСОБА_2 з роз'ясненням вимог ст. 63 Конституції України.
Під час інспекційного відвідування позивачем надано Цивільно-правовий договір № 1 від 01.12.2018, укладений між нею та ОСОБА_2 , предметом якого є надання послуг (виконання робіт) в обсязі і на умовах, передбачених даним договором. Факт надання відповідних робіт з боку виконавця засвідчується актами прийому наданих послуг (виконаної роботи). Акт прийому наданих послуг виконаної роботи підписується сторонами після надання послуг (виконання робіт) та є невід'ємною частиною даного договору.
21.12.2018 ФОП ОСОБА_1 до інспекційного відвідування надано Акт виконаних робіт (наданих послуг) від 01.12.2018 (в подальшому, як встановлено в судовому засіданні і підтверджується матеріалами справи, дата була виправлена на 31.12.2018), в якому зазначено, що за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 ОСОБА_2 було виконано роботи, а саме: послуги з продажу товарів та консультування покупців з приводу властивостей та ціни на товар; контроль сплати покупцями грошей за придбання товару; приймання вивантаженого товару; розкладка товару на вітринах.
Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на відсутність в діях позивача порушень законодавства про працю, які були виявлені в ході проведення інспекційного відвідування, з посиланням на вищезазначений цивільно-правовий договір, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 1 Кодексу законів про працю України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
За приписами ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до пункту 6 частини першої та частини третьої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату.
Так, як вбачається зі змісту цивільно-правового договору від 01.12.2018 №1, наданого позивачем, він не містить інформації про погоджений сторонами, які його уклали, результат роботи, який повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, що притаманно для трудових відносин.
Таким чином, обставини, задокументовані як відповідачем в ході проведення інспекційного відвідування, так і органами державної фіскальної служби при проведенні фактичної перевірки, доказів оскарження результатів якої позивачем до суду не надано, на переконання суду, вказують на наявність неоформлених трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2 .
При цьому, дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджають реалізації працівником права на працю, гарантованого Конституцією та КЗпП України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці.
Щодо встановлення відповідачем в ході проведення інспекційного відвідування порушення позивачем постанови КМУ № 413 суд зазначає наступне.
Як вже наголошувалося судом, статтею 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, зокрема, фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Зазначене, до речі, спростовує твердження представника позивача про накладення штрафу на підставі правової норми, яка передбачає відповідальність за інше порушення.
Поняття оформлення трудового договору, у розумінні приписів законодавства, яке регулює трудові відносини, має більш широке поняття ніж укладення трудового договору, і передбачає вчинення всіх, передбачених ст. 24 КЗпП України дій, в тому числі і повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу. Частиною 3 статті 24 КЗпП України законодавцем чітко врегульовано порядок допуску працівника до роботи, який передбачає обов'язкове повідомлення ДФС про його прийняття на роботу до укладення з ним трудового договору і фактичного допуску його до роботи. Невиконання суб'єктом господарювання, який використовує найману працю, передбачених ч. 3 ст. 24 КЗпП України умов оформлення трудового договору і допуску працівника до роботи і є порушенням, за яке абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України передбачено відповідальність.
Враховуючи зазначені положення ст. 24 КЗпП України, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів про прийняття працівника на роботу» (далі - Постанова № 413), якою передбачено, що дата наказу (розпорядження) про прийняття працівника на роботу та дата початку роботи працівника відрізняються (колонки 8 і 9 додатка до зазначеної постанови). Відповідно до норм Постанови № 413 повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску, за формою згідно з додатком, до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами.
Відповідно до Листа Міністерства соціальної політики України від 10.08.2015 №1038/13/84-15 до початку роботи працівника інформація про його зарахування має бути подана до Державної фіскальної служби або її територіальних органів. Повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається із виданого наказу та повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальних органів.
Таким чином, виходячи з ґрунтовного аналізу зазначений правових норм, повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу потрібно здійснити до початку укладання трудового договору з працівником і фактичного його допуску до роботи.
Враховуючи встановленні судом обставини щодо допуску до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, повідомлення органів ДФС в порушення зазначених приписів нормативно-правових актів позивачем не здійснювалось.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у межах спірних правовідносин позивачем не було дотримано вимоги ч.ч. 1 і 3 ст. 24 КЗпП України та постанови КМУ №413 в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідальність за порушення законодавства про працю визначена статтею 265 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою КМУ від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до п.п. 3-8 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постановою про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами від 08.01.2019 №ДЦ2321/1207/АВ/П/ТД-ФС на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 111 690, 00 грн. у відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за порушення вимог ч.ч. 1 і 3 ст. 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413.
Таким чином, оскільки позивачем під час проведення інспекційного відвідування та після цього не було надано наказів (розпоряджень) про прийняття працівника на роботу, які є обов'язковою передумовою укладення трудового договору, ОСОБА_2 була фактично допущена до роботи без наявності трудового договору, оформленого в письмовій формі, а також приймаючи до уваги неповідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу і його фактичного допуску до роботи, суд приходить до висновку про наявність в діях позивача порушення вимог ч.ч. 1 і 3 ст. 24 КЗпП України, постанови КМУ № 413, за що абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України передбачена відповідальність, а відтак оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 111 690 грн. 00 коп. є правомірною.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що інспекційне відвідування проводилось в період її знаходження на лікуванні, оскільки матеріалами справи підтверджено факт присутності позивача як в ході проведення інспекційного відвідування, так і в процесі прийняття відповідачем рішення про накладення на неї штрафу.
Крім того, твердження представника позивача про неможливість проведення відповідачем інспекційного відвідування на підставі Порядку № 295 та необхідності застосування до таких правовідносин вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», суд також не приймає до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на приписах діючого законодавства, в тому числі з підстав, викладених судом раніше.
Відповідно до преамбули цього Закону він визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Відповідно до частини другої статті 2 цього ж Закону його дія не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877 заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Таким чином, органи Держпраці згідно із загальним правилом частини четвертої статті 2 Закону № 877 здійснюють державний нагляд (контроль) в порядку, визначеному цим Законом.
Водночас, зі змісту Положення про Державну службу України з питань праці вбачається, що остання здійснює повноваження не лише щодо контролю за додержанням законодавства про працю, а і щодо охорони праці, промислової безпеки, тощо.
На переконання суду Закон № 877, хоч і регулює окремі питання діяльності Держпраці, проте не поширюється на відносини щодо здійснення останньою нагляду за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Таким чином, відносини роботодавця з найманими працівниками щодо виконання останніми трудових функцій не є господарськими.
Отже з наведеного вбачається, що Закон № 877, який унормовує порядок контролю за господарською діяльністю, не поширює свою дію на відносини у сфері контролю за дотриманням законодавства про працю.
Щодо втрати чинності на час розгляду даної справи постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд зазначає наступне.
За результатами розгляду справи № 826/8917/17-а Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято рішення (набрало законної сили 14.05.2019), яким апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Лігал Сервіс Груп», фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Лігал Сервіс Груп», фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволено, визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Згідно пункту 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
З урахуванням наведеного, постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» втратила чинність з 14.05.2019.
Приймаючи до уваги втрату чинності вищезазначеною Постановою з 14.05.2019, суд вважає за необхідне зауважити, що до вказаної дати постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» була чинною, а отже підлягала застосуванню суб'єктами щодо яких її було прийнято.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У свою чергу, в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 по справі №1-рп/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Оскільки інспекційне відвідування проводилося посадовими особами у грудні 2018 року, спірна постанова прийнята у січні 2019 року, на той час постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» була чинною, а відтак дії посадових осіб Управління Держпраці є правомірними, а рішення, прийняті з дотриманням вимог зазначеної постанови за результати інспекційного відвідування, - законними.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові або службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено правомірність прийняття постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 08.01.2019 №ДЦ2321/1207/АВ/П/ТД-ФС, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, питання щодо судових витрат не вирішувалось
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (ЄДРПОУ 39790445; 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф'єва, б. 82) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу № ДЦ2321/1207/АВ/П/ТД-ФС від 08.01.2019 - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 15.11.2019.
Суддя С.В. Ушенко