Постанова
Іменем України
Справа № 642/3175/18
Провадження № 22-ц/818/3350/19
12 листопада 2019 року
м. Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.
за участю секретаря - Іманвердізаде А.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», ОСОБА_2 ,
треті особи - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 Євген ОСОБА_6 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Палєва Олена Миколаївна,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 квітня 2019 року (суддя Вікторов В. В.) по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 Євген ОСОБА_6 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Палєва Олена Миколаївна про визнання договору іпотеки недійсним, -
встановив:
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 Є ОСОБА_7 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Палєва О.М. про визнання договору іпотеки недійсним.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що він є власником частини квартири АДРЕСА_1 . Співвласниками вказаної квартири разом з ним є його дружина - ОСОБА_3 , його син - ОСОБА_4 та ОСОБА_8 Всі вони мешкають та зареєстровані у спірній квартирі, іншого житла ніхто з них не має. В червні 2018 року до них у квартиру увірвалися незнайомі люди, які пояснили, що є представниками нового власника квартири - ОСОБА_2 та почали вимагати їх виселення. В той час йому стало відомо, що 23 березня 2012 року був укладений договір іпотеки, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 . Вказаним договором іпотеки забезпечувався кредитний договір на суму 104 000 грн. Сторонами договору іпотеки були всі власники квартири, в тому числі і він. Договір іпотеки був посвідчений 23.03.2012 року приватним нотаріусом ХМНО Палевою О.М., реєстровий № 1031. Однак, він ніколи такий договір не укладав, підписи свої не ставив, про існування такого договору йому стало відомо лише в червні 2018 року. Він ніколи не став би укладати такий договір, тому що вартість квартири значно перевищує розмір кредиту. В договорі іпотеки вартість предмета іпотеки зазначена 455 000 грн. (п. 33.4 договору.). Як йому стало відомо, 24 січня 2017 року ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» передали свої права вимоги ОСОБА_2 , який в березні 2018 року зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру. Сторони у судове засідання не з'явилися.
Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 26 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на ті ж самі обставини, що були зазначені ним при зверненні до суду із вказаними вимогами. Зазначає, що договір іпотеки він не укладав, підписи свої не ставив, про існування такого договору йому стало відомо лише в червні 2018 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ПН ХМНО Палєва О.М. зазначила, що в процесі розгляду справи всі перелічені в апеляційній скарзі факти були досліджені Ленінським районним судом м. Харкова, а призначена судово-почеркознавча експертиза підтвердила факт особистого підпису позивача на договорі іпотеки від 23.03.2012 року за реєстровим номером 1031.
Вислухавши доповідь судді, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Встановлено, що 23 березня 2012 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № IKIZG.28311.001, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 104 000,00 гривень строком до 22 березня 2022 року зі сплатою відсотків в розмірі 22,00 % річних.
У якості забезпечення виконання умов вищевказаного договору 23 березня 2012 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», як іпотекодержателем, та іпотекодавцями, якими виступали майнові поручителі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та сам боржник, ОСОБА_4 укладений договір іпотеки № ZXR019521.28311.002 належної іпотекодавцям на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 , та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О.М. за реєстровим № 1031 (а.с. 8-9).
Крім того, 23 березня 2012 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», з одного боку та поручителем ОСОБА_1 і боржником ОСОБА_4 укладено договір поруки РХ029031.28221.001, між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», з одного боку та поручителем ОСОБА_3 і боржником ОСОБА_4 укладено договір поруки РХ029031.28312.001, між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», з одного боку та поручителем ОСОБА_8 і боржником ОСОБА_4 укладено договір поруки РХ029031.28330.001.
За умовами вищевказаних договорів ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 поручилися за виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитом (а.с. 77-80).
30 жовтня 2014 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», з одного боку та позивачем ОСОБА_1 і боржником ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін № 1 до договору поруки від 23.03.2012 року (а.с. 75).
30 жовтня 2014 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», з одного боку та позивачем ОСОБА_3 і боржником ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін № 1 до договору поруки від 23.03.2012 року (а.с. 73).
Відповідно до протоколу електронних торгів № UA-EA-2017-07-28-000120-a від 09.08.2017 року та відповідно до Договору № 30 про відступлення права вимоги від 05.09.2017 року, ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» придбало право вимоги за Кредитним договором та за Договорами поруки (а.с. 41-45).
Згідно з Договором відступлення права вимоги за договором іпотеки від 05.09.2017 року, ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» придбало право вимоги за Договором іпотеки (а.с. 46-47).
В подальшому ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» уклало Договір про відступлення прав № 24/01/18-01 від 24.01.2018 року, відповідно до якого ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» (Первісний кредитор) відступило ФОП ОСОБА_2 (Новий кредитор) право грошової вимоги до ОСОБА_4 за Кредитним договором № IKIZG.28311.001 від 23.03.2012 року.
Крім того, 24.01.2018 року між ТОВ «Факторингова Компанія «Стандарт Кепітал» (Первісний кредитор, Первісний. Іпотекодержатель) та ФОП ОСОБА_2 (Новий кредитор, Новий Іпотекодержатель) укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки № ZXR 019521.28311.002, посвідченим 23.03.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О.М. за реєстровим номером 1031, посвідчений Ємцем І.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області за реєстровим № 234 (а.с. 110).
24 лютого 2018 року ОСОБА_10 направлено листа від ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , в інтересах якого діяли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі довіреності, в якому ці особи, в тому числі позивач, вказували, що укладали і кредитний договір, і договір іпотеки і договори поруки.
Таким чином, позивач знав про відступлення права вимоги за спірним Договором іпотеки та безпосередньо про існування самого Договору іпотеки (а.с. 78-80).
Звертаючись до суду з позовною заявою про визнання договору іпотеки недійсним, ОСОБА_1 посилався на те, що спірний договір іпотеки він ніколи не укладав, підписи не ставив та про існування такого договору йому стало відомо лише в червні 2018 року.
За клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 судом було призначено почеркознавчу експертизу.
Згідно висновку експерта № 27035, складеного старшим науковим співробітником, судовим експертом Гайдамакіним Д.І. 08.02.2019 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі іпотеки квартири № ZXR019521.28311.002 від 23.03.2012 року, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О.М. (реєстр. Запис 1031), розташований на зворотній стороні в графі: « ОСОБА_1 », - виконаний самим ОСОБА_1 (а.с. 141-148).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями ч.ч. 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За наслідками судового розгляду було встановлено, що іпотечний договір, укладений між сторонами відповідав внутрішній волі позивача, що підтверджується його особистим підписом.
Підстав вважати висновок експерта № 27035 від 08.02.2019 року необ'єктивним та необґрунтованим у суду немає.
Клопотання про призначення повторної експертизи ОСОБА_1 не заявлялось.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , хоча і був ініціатором судового процесу, в судові засідання до суду апеляційної інстанції жодного разу не з'явився, причини неявки не повідомив, рухом своєї скарги не цікавився.
Жодних доказів на спростовування висновків суду першої інстанції позивачем не надано.
Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих на підставі ухвали від 04 липня 2018 року.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а лише зводяться до переоцінки доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2019 року.
Головуючий І.С. Сащенко
Судді А.І.Овсяннікова
І.П. Коваленко