06 листопада 2019 року
м. Харків
Справа № 638/5977/16-ц
Провадження № 22-ц/818/480/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Овсяннікової А.І.
суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.
за участю секретаря Чабан А.В.
учасники справи:
позивач: Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»
відповідач: ОСОБА_1
третя особа: ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 липня 2016 року у складі судді Задорожного М.І. по цивільній справі № 638/5977/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позову зазначає, що 17 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №6307556, відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 88 305,00 доларів США
В забезпечення виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 6307566 від 17 квітня 2008 року, відповідно до якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .
З 17 січня 2009 року ОСОБА_2 систематично порушує умови Кредитного договору.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2013 року з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором. На даний час рішення не виконане ні в добровільному, ні в примусовому порядку.
Станом на 31 березня 2016 року сума її заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за Кредитним договором склала 50 962,71 долар США.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2012 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - подружжя- визнано право власності по 1/2 частині предмету іпотеки за кожним.
Згідно відомостей, отриманих з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Предмет іпотеки за договором купівлі-продажу відчужено на користь ОСОБА_1
Банк згоду на відчуження предмету іпотеки не надавав.
Діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушені права Банку на повернення основної суми кредиту, наданої відповідно до умов кредитного договору та сплату процентів за користування кредитом за рахунок реалізації предмета іпотеки.
Просить звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за процентами за користування кредитом в загальному розмірі 50 962,71 доларів США та стягнути судові витрати.
Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав та пояснив, що він на підставі договору купівлі - продажу придбав у ОСОБА_2 спірну квартиру. Під час укладання договору купівлі-продажу квартира не мала будь - яких обтяжень та не була зазначена в реєстрі іпотек.
Третя особа ОСОБА_2 до суду не з'явилася.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 липня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «ПУМБ» - відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що під час переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 спірна квартира в іпотеці не перебувала, оскільки були відсутні записи про обтяження майна іпотекою у відповідних реєстрах, тому до спірних правовідносин ст. 23 Закону України «Про іпотеку» не застосовується.
В апеляційній скарзі ПАТ «ПУМБ» просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
ОСОБА_1 , до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набув статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Іпотека Банку є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, а тому під час переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_1 вважати, що квартира предметом іпотеки не була - не можна.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
На момент укладання договору купівлі-продажу квартири відомості про обтяження спірного майна були відсутні, відсутні і до цього часу.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року ПАТ «ПУМБ» відмовлено у задоволенні клопотання про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно за ним, що свідчить про правомірність реєстрації права власності за ним.
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 17 квітня 2008 року між ЗАТ “ПУМБ”, правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № 6307556, відповідно до умов якого Банком надано ОСОБА_2 кредит у розмірі 88 305,00 доларів США в порядку та умовах, передбаченими кредитним договором. Строк дії договору - до 17 квітня 2023 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 17 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 6307566, відповідно до якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2013 року з ОСОБА_2 на користь «ПУМБ» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 6307556 від 17 квітня 2008 року в загальному розмірі 104321,75 доларів США та 20872,71 грн., в тому числі заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 87030,02 доларів США; заборгованість за відсотками за користування кредитом, нараховану станом на 11 січня 2012 року в розмірі 17291,73 доларів США ; заборгованість за пенею станом на 11 січня 2012 року в розмірі 20872 грн. 71 коп.; 3219 грн. - судові витрати.
05 вересня 2014 року право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т.В. за реєстраційним номером №4178.
Станом на 31 березня 2016 року ОСОБА_2 нарахована заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за Кредитним договором у розмірі 50 962,71 долар США за період з 12 січня 2012 року по 31 березня 2016 року, в рахунок якої Банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року справа № 202/4494/16.
З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 травня 2013 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» достроково стягнуто заборгованість за кредитним договором № 6307556 від 17 квітня 2008 року в загальному розмірі 104321,75 доларів США та 20872,71 грн., в тому числі заборгованість за тілом кредиту в розмірі 87030,02 доларів США.
Як зазначає представник АТ «ПУМБ» рішення суду про стягнення заборгованості наразі не виконано, заборгованість не погашено.
Зазначає, що нарахування відсотків за кредитною ставкою після ухвалення рішення суду про дострокове стягнення коштів передбачено умовами кредитного договору, а саме п.п. 3.1.2; 3.1.3; 3.1.4; 5.3 та не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18).
Пунктом 5.3 розділу Відповідальність за порушення зобов'язань Кредитного договору передбачено, що крім пені, встановленої цим договором за порушення зобов'язань з повернення кредиту, Позичальник зобов'язаний за весь час прострочення сплатити Банку проценти на суму простроченого основного боргу за ставкою, зазначеною в п.3.1.4. цього Договору.
За п.5.2 Договору у разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань з повернення Кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу Банка пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період, від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення.
Між тим, дані наслідки стосуються нарахувань у випадку несплати щомісячних платежів, передбачених Умовами кредитного договору та графіком повернення кредиту.
Судовим рішенням вже стягнуто заборгованість з урахуванням тіла кредиту та нарахованих за умовами кредитного договору штрафних санкцій .
Умовами кредитного договору не зазначено про стягнення сум відсотків, визначених кредитним договором по сплаті щомісячних платежів, після ухвалення рішення про стягнення тіла кредиту .
Отже, нарахування відсотків у розмірі 50962,71доларів США за ставкою кредитного договору за період з 12 січня 2012 року по 31 березня 2016 року не є таким, що передбачено умовами кредитного договору.
У межах даного позову вимоги про покладення на відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання саме в порядку статті 625 ЦК України не заявлено, про що підтверджено представником Банку в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «ПУМБ» зазначає, що обтяження припинено на підставі підроблених документів та Банком не надавалась згода на припинення іпотеки.
Крім того, статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку».
Записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частини перша та друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Зазначений висновок узгоджується з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 05 травня 2017 року у справі 6-1534цс16.
Для відновлення з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі прийнятого рішення, має бути рішення суду про скасування підстав реєстрації обтяження іпотекою нерухомого майна.
Між тим, даних щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 не надано, таке рішення державного реєстратора незаконним не визнано.
В суді першої інстанції представник Банку не заперечував, що на час вчинення договорів купівлі- продажу квартири Нанкою О. ОСОБА_5 і на час розгляду справи обтяження квартири в реєстрі обтяжень та наявності іпотеки не зазначено.
Отже, підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за відсотками - не вбачається.
Рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 19 липня 2016 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки -відмовити з інших підстав.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 14 листопада 2019 року.
Головуючий - А.І. Овсяннікова
Судді: І.П. Коваленко
І.С. Сащенко