Іменем України
14 листопада 2019 року м. Кропивницький
справа № 395/77/19
провадження № 22-ц/4809/1601/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючої судді Суровицької Л. В
суддів Авраменко Т. М., Черненка В. В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
представники за довіреністю - Гребенюк Олександр Сергійович, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2019 року у складі судді Забуранного Р.А. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
У січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позову банк зазначав, що ОСОБА_4 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у звязку з чим підписала заяву б/н від 16 червня 2014 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, станом на 19 листопада 2018 року з урахуванням внесених на погашення кредиту коштів, існує заборгованість у розмірі 40160 грн. 68 коп., з яких: 23 658 грн. 91 коп. - відсотки за користування кредитом, 14113 грн. 17 коп. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1888 грн. 60 коп. - штраф (процентна складова).
Банк просив стягнути з відповідача на користь банка заборгованість у розмірі 40160 грн. 68 коп. та судові витрати у розмірі 1762 грн..
Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість в сумі 40 160 грн.68 коп. за кредитним договором бн від 16 червня 2014 року та 1762 грн. витрат на сплату банком судового збору.
Суд мотивував рішення тим, що відповідач отримала кредит в сумі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Не надала своєчасно банку грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом, позов є доведеним та підлягає задоволенню (а.с.105-108).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що суд не врахував її доводи про те, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими банк може самостійно встановлювати та змінювати кредитний ліміт, умови кредитування клієнтів, нею не підписувались. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ті Витяг з Тарифів та Витяг з Умов були надані їй для ознайомлення і що саме з ними вона погодилась, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів не містили умов, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) в зазначеному банком розмірах і порядку нарахування. Рішення суду грунтується на припущеннях щодо наявності правових підстав для стягнення з неї заборгованості на користь банку. Нею витрачено кредитних коштів 13 602,09 грн., а внесено на погашення заборгованості згідно розрахунку банку - 16 158,93 грн.(а.с.150-155).
Апеляційне провадження відкрито 31 жовтня 2019 року (а.с.160-161), ухвалою від 11 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 14 листопада 2019 року (а.с.166).
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і підвтерджується матеріалами справи, що 16 червня 2014 року відповідач подала банку анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердила свою згоду з тим, що ця її заява з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена з договором до його укладення та згідна з його умовами, проте розділи анкети-заяви про те, яку вона бажає оформити кредитну картку, в якій сумі отримати кредит, є взагалі незаповненими (а.с.6).
До позовної заяви позивач додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Підпис відповідача про отримання Тарифів відповідно до умов викладених в анкеті заяві, відсутній.
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідачем не підписано (а.с.7).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач надав розрахунок заборгованості з 11 травня 2016 року по 19 листопада 2018 року, зазначав, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому станом на 19 листопада 2018 року існує заборгованість в сумі 40160 грн. 68 коп., з яких: 23 658 грн. 91 коп. - відсотки за користування кредитом, 14113 грн. 17 коп. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1888 грн. 60 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.5).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, не просив про стягнення тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), а просив стягнути лише заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, позивач посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 червня 2014 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (23 грудня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З наведених підстав, апеляційний суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе саме на цих Умовах зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач надав розрахунок заборгованості з 11 травня 2016 року по 19 листопада 2018 року, зазначав, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому станом на 19 листопада 2018 року існує заборгованість в сумі 40160 грн. 68 коп., з яких: 23 658 грн. 91 коп. - відсотки за користування кредитом, 14113 грн. 17 коп. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1888 грн. 60 коп. - штраф (процентна складова) (а.с.5).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані належні та допустимі докази щодо наявності заборгованості відповідача перед банком в сумі 40160 грн. 68 коп..
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з таких підстав.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст.129 Конституції України).
За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Виходячи із встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд першої інстанції в порушення положень ст.89 ЦПК України не надав анкеті-заяві позичальника належну оцінку та не звернув увагу на те, що в ній відсутні умови договору про визначення процентної ставки та встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Зазначені відомості відображені у Витягу з Тарифів на обслуговування кредитних карток «Універсальна», однак підпис позичальника на них відсутній.
Позивач, посилаючись на подані ним розрахунки заборгованості з 11 травня 2016 року по 19 листопада 2018 року зазначав, що станом на 19 листопада 2018 року у відповідача виникла заборгованість, яка складається з нарахованих процентів за користування кредитом; нарахованої пені; штрафу (фіксована частина) та штрафу (процентна складова) (а.с.3-4,5).
На підтвердження доводів надав довідку про те, що за кредитним договором б/н від 16 червня 2014 року ОСОБА_4 отримала кредитну картку, яка була перевипущена, строк дії перевипущеної картки до останнього дня вересня 2022 року (а.с.71). Також надав виписку по рахунку відповідача за період з 11 травня 2016 року по 01 березня 2019 року (а.с.72-73, 83) .
Виходячи з приписів параграфів 1, 2 глави 71 ЦК України, нарахування відсотків здійснюється виключно на поточне та/або прострочене тіло кредиту.
Зокрема, ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів виключно від суми позики.
Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, визначену позивачем заборгованість за процентами та пенею не можна перевірити, оскільки в розрахунку взагалі відсутня графа заборгованості за тілом кредиту, що унеможливлює нарахування відсотків та пені. Банк не надав суду всіх необхідних вихідних даних для проведення розрахунку заборгованості.
Відсутні такі відомості і у виписці по рахунку.
За таких обставин визначена заборгованість за процентами в загальній сумі 23 658,91 грн. не підтверджується складовими, зазначеними в розрахунку.
В розрахунку заборгованості, наданому банком, містяться дані щодо витрат клієнтом кредитних коштів та про включення в заборгованість нарахованих відсотків, штрафів, пені.
Вказане свідчить, що якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, то збільшується розмір кредиту на розмір боргових зобов?язань за кредитом, що мали місце на дату нарахування процентів.
З розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається, що відповідач по 01 листопада 2018 року періодично здійснювала поповнення рахунку, сплатила 16158 грн.93 коп..
Сам зміст позовних вимог свідчить про відсутність боргу за тілом кредиту, оскільки позивач просить стягнути з відповідача лише проценти та неустойку та не визначає наявність заборгованості за тілом кредиту станом на 19 листопада 2018 року.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить відомостей на яку суму кредиту, а саме на поточне та/або прострочене тіло кредиту нараховувались відсотки за користування кредитом.
Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором, Банк до суду першої інстанції та до апеляційного суду не надав.
Крім того, позивач зазначає в позові, що нарахована пеня в загальній сумі 14113,17 грн., разом з тим розрахунком підтверджується нарахування пені двічі: пеня за простроченим зобов'язанням та пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.
При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п.2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн., позичальник сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.
Відповідно до п.2.1.1.7.6 договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов?язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов?язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. та п?ять процентів від суми позову.
Тобто, банком нарахована неустойка за прострочення зобов'язання за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн у вигляді і пені і штрафу.
Одночасне застосування неустойки за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених в ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
За таких обставин обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що безпідставним є висновки суду першої інстанції щодо надання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження укладення кредитного договору на умовах зазначених банком та щодо наявності заборгованості позичальника за процентами та неустойкою.
Оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права, обставини, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими, є недоведеними, висновки суду не відповідають обставинам справи, відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга відповідача задоволена, позивачу в задоволенні позову відмовлено, то з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 підлягає до стягнення судовий збір в сумі 2643 грн. (1762 грн.х150 %), сплачених нею за перегляд справи у суді апеляційної інстанції (а.с.128).
Керуючись п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Скасувати рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2019 року.
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 2643 грн. за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 14 листопада 2019 року.
Головуюча суддя Л. В. Суровицька
Судді Т. М. Авраменко
В. В. Черненко