11.11.2019 Справа № 914/572/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі:
судді Резніченко О.Ю.,
секретар судового засідання - Чепульської Ю.В.,
розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом фізичної особи-підприємця Гедз Івана Федоровича
до відповідача - фізичної особи-підприємця Яценко Артема Анатолійовича,
про стягнення 10254,80 доларів США,
за участю представників сторін:
від позивача - не прибув,
від відповідача - не прибув.
Стислий виклад позицій сторін по справі.
08.08.2019 позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 10000 доларів США боргу та 254,80 доларів США відсотків за неналежне виконання відповідачем розписки від 02.05.2018 (надалі - Розписка).
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідно до Розписки відповідач зобов'язався передати майно, переєструвати торгівельну марку та установчі документи у строк до 20.05.2018. Проте відповідач не виконав зазначених умов та не повернув йому завдаток у розмірі 10000 доларів США. Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу, відсотків, відповідно до ст.ст. 525-530, 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).
18.07.2019 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує.
Відповідач обгрунтовує заперечення тим, що в Розписці вказано, які обов'язки беруть на себе сторони, та що саме передається позивачу у власність. В Розписці не вказуються адреси нерухомого майна чи інші характеризуючі дані нерухомого майна, що дало б змогу зробити висновок, що предметом купівлі-продажу була не торгова марка, а нерухоме майно. Кошти, передані позивачем, не підлягають поверненню, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 570 ЦК України, оскільки відповідач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання, а саме звернувся до компанії, яка займається оформленням торгових марок та були підготовлені усі необхідні документи для переоформлення торгової марки на позивача. Однак позивач відмовився з'явитись для їх підписання, а отже саме позивач порушив взяті на себе зобов'язання. Тому, позовна заява не підлягає задоволенню.
Подані сторонами заяви та клопотання. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.04.2019 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. Однак ухвалою господарського суду Львіської області від 23.07.2019 було передано справу за підсудністю до господарського суду Сумської області, оскільки відповідач на момент звернення з позовом був зареєстрований у Сумській області.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 13.08.2019 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі. Ухвалою суду від 16.10.2019 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання 11.11.2019 об 11 год. 45 хв. представники сторін не з'явились, про причини відсутності суд не повідомили.
Після проведення судового засідання (о 14 год. 30 хв.), судом було отримано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Оскільки клопотання отримано судом після розгляду справи по суті та прийняття рішення по справі, то суд залишає клопотання відповідача без розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Позивач зазначає, що 02.05.2018 між позивачем та відповідачем було укладено усний договір купівлі-продажу «бізнесу». Відповідач повідомив позивачу про те, що він має у приватній власності приміщення, яке знаходиться у м. Львові по вул. Федорова, 29 , торгову марку - «БудьМоrе», обладнання та інвентар. Зазначене майно відповідач зобов'язався продати відповідачу за 19000 доларів США.
В результаті зазначених обставин позивач отримав Розписку від відповідача, що останній отримав у позивача 10000 доларів США за продаж свого ресторану, який знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Федорова, 29 . Однак після передачі коштів відповідачу позивач з'ясував, що приміщення по вул. Федорова, 29 у м. Львові не є приватною власністю відповідача, а знаходиться в оренді. Також, позивач з'ясував, що торгівельна марка «БудьМоrе» належить не лише відповідачу.
Позивач зазначає, він звернувся до відповідача з проханням повернути кошти у розмірі 10000 доларів США, оскільки інформація, яку отримав позивач, не відповідала дійсності. Проте відповідач не виконав зобов'язань, про які зазначено в Розписці та грошові кошти позивачу не повернув.
Позивач вказує, що ним отримано лист відповідача від 22.08.2018, в якому зазначено, що заклад ресторанного господарства по вул. Федорова, 29 у м. Львів перебуває у спільній сумісній власності з іншими особами (а.с.58). В зазначеному листі відповідач зазначає, що сторони дійшли попередньої домовленості у формі розписки. Факт отримання 10000 доларів США у якості завдатку за придбання торгової марки, а також обладнання та інвентарю, відповідач не заперечує.
Крім того, позивач вказує, що звернувся у Галицький відділ поліції ГУНП із заявою про вчинення відповідачем кримінального правопорушення (шахрайства), однак відомості в ЄДР не внесені (відповідь № 10699/37101-18 від 13.11.2018) (а.с.14).
Оскільки відповідач кошти не повернув, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
На підтвердження укладення договору між сторонами позивач, як основний доказ по справі, надає до суду письмовий доказ - розписку від 02.05.2018 (а.с.12).
Судом було досліджено зміст зазначеної Розписки. В Розписці вказано, що відповідач передає позивачу у власність торгову марку «Будь» за загальну вартість 19000 доларів США. Відповідач з свого боку зобов'язався передати установчі документи позивачу. Крім того, відповідач зазначає, що отримав завдаток у розмірі 10000 доларів США. Решта (9000 доларів США) буде отримана по закінченню переписування документів від 16 до 20 травня. Крім того, в Розписці зазначено про перелік наявного обладнання та інвентарю.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Сторонами визнається факт підписання Розписки та передачі відповідачем позивачу 10000 доларів США, а тому вказані факти є такими, що встановлені судом.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Суд звертає увагу, що діючий ЦК України та ГК України не передбачає такого об'єкту цивільних прав як «бізнес», про купівлю-продаж якого зазначає позивач.
Предметом даного позову є стягнення грошових коштів, а підставою позову позивач самостійно визначив порушення відповідачем зобов'язання стосовно передачі відповідачем позивачу нерухомого майна та торгівельної марки. Виникнення між сторонами зобов'язання позивач підтверджує підписаною між сторонами Розпискою. Клопотань про зміну підстави позову чи інших доказів по справі суду позивачем не надавалось.
Отже, предметом дослідження по даній справі є факт виникнення і наявності між сторонами зобов'язань.
По-перше, суд погоджується з позивачем стосовно того, що згідно з ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Проте, відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Крім того, ЦК України не забороняє укладення «змішаних» договорів.
Згідно з ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Предметом договору може бути будівля, споруда, квартира, нежитлове приміщення, а також інше нерухоме майно (ст. 656 ЦК України). Предмет про майно повинен містити такі дані: місцезнаходження, адресу, призначення, площу нерухомості та інші параметри, що дозволяють однозначно визначити предмет договору.
Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Позивачем не надано суду, всупереч ст.ст. 73,74 ГПК України, з урахуванням зазначених норм матеріального права, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт укладення і наявності між сторонами договору на купівлю-продаж саме нерухомого майна - ресторану по вул. Федорова, 29 у м. Львові . Отже, не доведено, що кошти у розмірі 10000 доларів США передані позивачем відповідачу саме на виконання зобов'язання з купівлі-продажу нерухомого майна. Тому, суд погоджується з твердженням відповідача, що в Розписці не вказані дані, що дали б змогу зробити висновок, що предметом правовідносин між сторонами була не торгова марка, а нерухоме майно.
Крім того, стосовно обладнання, про яке зазначено в Розписці, то з Розписки не зрозуміло, на що саме спрямована воля сторін (на передачу обладнання та інвентарю у власність, чи оренду, чи ренту тощо). Тому, позивачем не доведено, що кошти у розмірі 10000 доларів США передані позивачем відповідачу на виконання зобов'язання з купівлі-продажу обладнання.
По-друге, відповідно до ст. 420 ЦК України торгівельна марка є об'єктом права інтелектуальної власності.
Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності регулюється, в тому числі ст.ст.1107-1114 ЦК України.
Згідно з ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі, в тому числі, договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності або іншого договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.
Фактично сторони у заявах по суті також зазначають, що Розписка засвідчує виникнення зобов'язання відповідача з передачі права власності на торгову марку.
Суд погоджується із сторонами, виходячи із змісту наданої позивачем Розписки, що сторони свої дії спрямовували для купівлі-продажу (передачі у власність) саме торгової марки. Однак зазначена Розписка не є договором щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, в розумінні ЦК України та ГК України, а фактично фіксує попередні домовленості між сторонами, виходячи з наступного.
Суд звератє увагу, що позивач у позовній заяві зазначає про торгову марку «БудьМоrе». В той же час, в наданій саме позивачем до матеріалів справи копії Розписки назва торгової марки - «Будь» (а.с.12, абзац 1).
Згідно до ч. 3 ст. 86 ГПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі.
Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
У Розписці, копія якої надана до матеріалів справи та завірена позивачем, відповідно до ст. 91 ГПК України, йде мова про одну торгівельну марку - «Будь», а в заявах по суті сторони зазначають іншу - «БудьMore». Тобто, предмет про який йдеться у Розписці та підстава позову, тобто порушення відповідачем обов'язку продати торгову марку, стосуються різних торгових марок.
На думку суду, позивачем належними та допустимими доказами не доведено перед судом, що в Розписці визначено в повній мірі таку істотну умову договору, як предмет, а саме зазначено конкретні дані (назву торгової марки), що дають змогу ідентифікувати предмет договору.
Не визначено у розписці строків виконання сторонами зобов'язань, всупереч ст. 180 ГК України, а саме стосовно строків передачі торгової марки. На думку суду, строки, про які йде мова в Розписці, стосуються передання та переписування саме установчих документів, а не документів, пов'язаних з торговою маркою.
Також, Розписка, крім відсутності частини істотних умов, не містить нічого з переліченого: назву договору, яка передбачена чинним законодавством; місце укладення договору; вступну частину (преамбулу) договору; дані про сторін; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін; термін дії договору; порядок взаєморозрахунків сторін; умови припинення дії договору та дострокового розірвання; порядок вирішення спорів; форс-мажорні обставини; умови конфіденційності та не конкуренції; додаткові умови/інші умови/прикінцеві положення; посилання в договорі; строки в договорі; реквізити сторін тощо.
Згідно з ч.2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відсутність у Розписці істотних умов договору (предмету, строків) та інших даних, в своїй сукупності, свідчать про те, що позивачем не надано суду, всупереч ст.ст. 73,74 ГПК України, з урахуванням зазначених норм матеріального права, належних та допустимих доказів, які б підтверджують факт укладення між сторонами договору розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності стосовно торгової марки «БудьMore».
Тому, позивачем не доведено перед судом, що кошти передані позивачем відповідачу за наявності зазначеної саме позивачем правової підстави та не доведено виникнення між сторонами зобов'язань, про які зазначає позивач у позовній заяві.
Оскільки позивачем не доведено факту виникнення між сторонами зобов'язань, то судом до уваги не приймається і твердження позивача, що 10000 доларів США були передані відповідачу як завдаток, відповідно до ст. 570 ЦК України, оскільки завдаток видається саме в рахунок і на підтвердження виконання зобов'язання, що в данному випадку не мало місця.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 10000 доларів США боргу є неправомірними, необгрунтованими та задоволенню не підлягають. Крім того, враховуючи вищезазначене, не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідача 254,80 доларів США, на підставі ст. 625 ЦК України.
Інші доводи, на які посилається позивач у позовній заяві, судом до уваги не приймаються, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи та не стосуються предмету доказування по даній справі.
Також, суд звертає увагу позивача на те, що позивач не позбавлений права захистити свої права, обравши вірний спосіб захисту порушеного права та врахувавши юридичні та фактичні правові підстави (наявність або відсутність правових підстав).
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом в задоволенні позову відмовлено, то на позивача покладаються судові витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. В задоволенні позову фізичної особи-підприємця Гедз Івана Федоровича до фізичної особи-підприємця Яценко Артема Анатолійовича про стягнення 10254,80 доларів США - відмовити.
2. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4191 грн 45 коп. покласти на позивача - фізичну особу-підприємця Гедз Івана Федоровича.
3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15.11.2019.
Суддя О.Ю. Резніченко