Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №809/1902/17
адміністративні провадження №К/9901/64006/18, К/9901/69612/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у складі судді Грицюка П.П. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Гудима Л.Я, Довгополова О.М., Шинкар Т.І. та касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року у складі судді Грицюка П.П. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., Святецького В.В. у справі №809/1902/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Пиць Олени Владиславівни, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся в суд з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №38968914 від 26.12.2017 "Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень";
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.12.2017 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 2620480901:01:003:0088, площею 0,0516 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "В саді", с. Глибівка, Богородчанського району Івано-Франківської області.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Пиць О.В. №38968914 від 26.12.2017 про відмову в державній реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, за кадастровим номером 2620480901:01:003:0088, площею 0,0516 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "В саду", с. Глибівка, Богородчанський район, Івано-Франківська область.
Зобов'язано Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради повторно розглянути заяву від 19.12.2017 ОСОБА_1 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2620480901:01:003:0088, площею 0,0516 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "В саду", с. Глибівка, Богородчанський район, Івано-Франківська область.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року залишено без змін.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франкіської міської ради залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2018 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2018, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, а рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів його прийняття, шляхом виключення із нього висновків суду, зроблених поза межами позовних вимог: з приводу того, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж двох земельних ділянок в натурі (на місцевості), повинна бути затверджена Глибівською сільською радою та з приводу обставин "ніби-то" встановлених рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01.03.2017 у справі № 338/7/17.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 . мотивовано тим, що при постановлені рішення від 28.03.2018 суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції навів свої міркування, які виходять за межі позовних вимог та які не перевірялись та не встановлювались судом, не підтверджувались і не досліджувались в судовому засіданні доказами.
Не погоджуючись з рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскільки земельні ділянки ОСОБА_3 в 1993 та 1997 роках виділялись Глибівською сільською радою із земель комунальної власності територіальної громади с. Глибівка, то технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж двох земельних ділянок в натурі (на місцевості) площами 0.0358 га та 0.0847, згідно ст. 122, абзацу 2 п. 14 статті 186 ЗК України, повинна бути затверджена Глибівською сільською радою, що здійснено не було. Вказано, що представником заявника під час подання документів для державної реєстрації такого рішення сільської ради чи іншого акту індивідуальної дії, прийнятого на виконання норм ЗК України, щодо затвердження технічної документації державному реєстратору не надавалось.
Крім того вказано, що спірну земельну ділянку було переведено у землі запасу сільської ради згідно прийнятого рішення Глибівської сільської ради від 15.09.2011 №78-8/2011 "Про занесення земель померлих громадян в землі запасу".
У поданому на касаційну скаргу позивача відзиві виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 28.03.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У ході розгляду справи судами встановлено, що рішенням Глибівської сільської ради від 29.12.1993 вирішено приватизувати земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_3 площею 0,47га, що підтверджується копією архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №З 25/04-01 від 07.08.2017.
Пунктом 1 рішення Глибівської сільської ради від 24.12.1997 відмінено вказане рішення сільської ради від 29.12.1993 "Про передачу у приватну власність земельних ділянок с. Глибівка" та пунктом 2 даного рішення вирішено передати у приватну власність земельні ділянки громадянам для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства згідно списків, які складені на основі матеріалів інвентаризації.
Відповідно до змісту копії архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №Л 27/04-01 від 20.12.2016, який виготовлений із протоколу одинадцятої сесії Глибівської сільської ради від 24.12.1997 "Списки громадян с. Глибівка, які подали заяви на приватизацію присадибних ділянок", за порядковим номером 147 визначено прізвище " ОСОБА_3 " та площа землі "0,4703 га".
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_3 , єдиним спадкоємцем майна якої є її син ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою Богородчанської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області №02-14/756 від 20.12.2017.
На підставі рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 у справі №338/1132/16-ц за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 тільки на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Судами встановлено, що станом на момент смерті в 2007 році ОСОБА_3 не оформила за собою у встановленому законом порядку реєстрацію права приватної власності на всі земельні ділянки загальною площею 0,4703 га.
Позивач в 2017 році через товариство з обмеженою відповідальністю "науково-виробниче підприємство" "ГІС" виготовив Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Глибівка, урочище "В Саді".
18.12.2017 позивач здійснив реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2620480901:01:003:0088 (площею 0,0516 га) в Державному земельному кадастрі, про що свідчить наявний в матеріалах справи Витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2603092092017 від 18.12.2017.
19.12.2017 ОСОБА_1 звернувся у Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління реєстраційних процедур Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав на земельну ділянку 2620480901:01:003:0088 площею 0,0516 га.
За результатом розгляду заяви позивача, державний реєстратор Пиць О.В. прийняла рішення №38968914 від 26.12.2017, яким відмовила в державній реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2620480901:01:003:0088.
Дане рішення мотивовано тим, що подані документи для проведення державної реєстрації не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Також, за даними документами не має змоги провести державну реєстрацію права власності за спадкоємцем ОСОБА_1 , так як процедура спадкування не була проведена і особа не отримала документ, який підтверджує набуття права власності на земельну ділянку (свідоцтва про право на спадщину, рішення суду). З урахуванням вказаного відповідач, керуючись статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктами 14, 18 та 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, прийняв рішення про відмову у державній реєстрації.
Не погоджуючись з таким рішенням державного реєстратора, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з наступного.
Відповідно до абзац 2 пункту 1 розділу Х Земельного кодексу України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Таким чином, судом першої інстанції вказано, що спадкоємці померлих громадян, щодо яких відповідною сільською радою у відповідності до положень Декрету №15-92 прийнято рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, мають право зареєструвати за собою право приватної власності на таку землю виключно на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування, виготовленого у встановленому законом порядку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також із повним дотриманням правил і процедур, визначених Законом №1952-ІV.
Разом з тим, судом першої інстанції вказано, що відповідач в оскаржуваному рішенні від 26.12.2017 не навів жодної обставини і відповідного обґрунтування неможливості застосування пункту 14 частини 1 статті 27 Закону №1952-ІV та абзац 2 пункту 1 розділу Х Земельного кодексу України із урахуванням вищевказаного. Отже суд дійшов висновку, що не здійснення державним реєстратором всіх перевірочних дій щодо встановлення виключних підстав для державної реєстрації права власності, визначених частиною 1 статті 27 Закону №1952-ІV, має ознаки неналежного ставлення до своїх посадових обов'язків і як наслідок є протиправною бездіяльністю первинного відповідача.
Також судом першої інстанції встановлено, що рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01.03.2017 у справі №338/7/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.05.2017 у тій же справі, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Глибівської сільської ради про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради №78-8/2011 від 15.09.2011 в частині вилучення земельної ділянки площею 0,43 га та переведення її в землі запасу. Отже судом вказано, що земельна ділянка площею 0,0516 га входить до складу земель (0,43 га), які рішенням сільської ради від 15.09.2011 вилучені в запас, тому вона не перебувала у приватній власності, а була вилучена в землі запасу Глибівської сільської ради, тобто перебувала у комунальній власності.
Таким чином, оскільки земельна ділянка, яка попередньо виділялася ОСОБА_3 у приватну власність, вилучена в землі запасу Глибівської сільської ради, суд першої інстанції вказав, що Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка виготовлена ОСОБА_1 площами 0,0516 га, в силу вимог статті 122, абзацу 2 пункту 14 статті 186 ЗК України, повинна бути затверджена Глибівською сільською радою. Разом з тим, такого рішення сільської ради, прийнятого на виконання вказаних норм ЗК України, щодо затвердження Технічної документації представник позивача в судовому засіданні не представив. Таке рішення відсутнє і серед матеріалів реєстраційних справ, поданих первинним відповідачем, які сформовані за наслідками розгляду заяви позивача від 19.12.2017. Натомість, первинний відповідач мав здійснити заходи щодо виконання вимог пункту 81-1 Порядку №1127 "Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки" та з'ясувати вказані дані обставини.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції, з висновком якого погодились і апеляційні суди, вказав, що оскаржуване рішення відповідача від 26.12.2017 є передчасним і таким, що прийняте без урахування всіх обставин, які мають значення для об'єктивного вирішення питання щодо наявності усіх підстав для реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,0516 га.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Матеріалами справи встановлено, що предметом позову в цій справі є рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації прав власності на земельну ділянку кадастровий номер 2620480901:01:003:0088, площею 0,0516 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в урочищі "В саді", с. Глибівка, Богородчанського району Івано-Франківської області.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно рішення Глибівської сільської ради від 15.09.2011 за № 78-8/2011 спірну земельну ділянку вилучено у землі запасу сільської ради.
Крім того, як вбачається з поданого до суду пояснення позивача, що згідно рішення Глибівської сільської ради від 26.10.2018 №223-20/2017 "Про реєстрацію упорядкування земельних ділянок в комунальну власність", зареєстровано в комунальну власність впорядковані земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку, щодо якої виник спір у даній справі.
Таким чином з матеріалів справи та пояснень учасників справи вбачається, що в даному випадку наявний спір про право власності на спірну земельну ділянку між позивачем та Глибівською сільською радою, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог у порядку адміністративного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 2040/5159/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -
Касаційні скарги Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року скасувати.
Провадження у справі № 809/1902/17 закрити.
Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук