Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа №171/1589/16-а(2-а/171/45/16)
адміністративне провадження №К/9901/18553/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Саприкіної І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області на постанову Апостолівського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Чумак Т.А. від 01 серпня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., Головко О.В. від 28 вересня 2017 року
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні періоду стажу роботи в районах Крайньої Півночі з 27 жовтня 1980 року по 29 січня 1988 року при пільговому обчисленні пенсії та здійсненні її перерахунку;
- зобов'язати відповідача здійснити з 09 серпня 2016 року перерахунок пенсії позивача з урахуванням стажу роботи в районі Крайньої Півночі з 27 жовтня 1980 року по 29 січня 1988 року на пільгових умовах із застосуванням пільгового коефіцієнта, а саме: один рік роботи в районі Крайньої Півночі за один рік і шість місяців.
Позов обґрунтовано тим, що позивач у період з 26 жовтня 1977 року по 29 січня 1988 року працював в одній організації, однак відповідач зараховував до пільгового стажу роботи лише частину періоду його роботи, а саме з 26 жовтня 1977 року по 26 жовтня 1980 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, позовні вимоги задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з записами в наданих трудових договорах, відтак спірний період роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягає пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Касаційну скаргу подано до суду 10 жовтня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 171/1589/16-а.
Справу передано до Верховного Суду 08 лютого 2018 року.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Саприкіну І.В.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в Криворізькому південному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області та отримує пенсію за віком з 15 вересня 2015 року.
Із записів, наявних в трудовій книжці позивача, судами встановлено, що останній працював теслею - бетонником на будівельно-монтажному потязі № 576 Управління будівництва «Бамстройпуть» з 26 жовтня 1977 року по 29 січня 1988 року у районі Крайньої Півночі.
З архівної довідки від 11 липня 2016 року №1099, виданої архівним відділом Адміністрації міського округу Спаськ-Дальній, встановлено, що згідно з записами у розрахункових відомостях по нарахуванню заробітної плати за 1977-1988 роки за час роботи на будівельно - монтажному потязі № 576 Управління будівництва «Бамстройпуть» ОСОБА_1 . районний коефіцієнт нараховувався в розмірі 1,7.
Архівною довідкою від 11 липня 2016 року № 1096, виданою вищевказаним архівним відділом, підтверджено факт роботи позивача теслею - бетонником 3 розряду будівельно - монтажного потягу № 576 Управління будівництва «Бамстройпуть» з 26 жовтня 1977 року по 29 січня 1988 року. У вказаній довідці зазначено, що БМП № 576 Управління будівництва «Бамстройпуть» дислокувався з січня 1975 року по січень 1981 року на ст. Могот Тиндинського району Амурської області, з лютого 1981 року по грудень 1992 року на ст. Хані Нерюнгринського району Якутської АРСР.
Архівними довідками від 20 листопада 2009 року № 1467 та від 04 серпня 2016 року № 1294 підтверджено факт отримання позивачем заробітної плати в будівельно - монтажному потязі № 576 Управління будівництва «Бамстройпуть» з липня 1980 року по грудень 1987 року. Також вказано, що відомості за 1 півріччя 1980 року з прізвищами на букву «Н» до архівного відділу не надходили, місцезнаходження відомостей не відомо.
Місцевість, в якій працював позивач у період з 27 жовтня 1980 року по 29 січня 1988 року, відповідно до постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 листопада 1967 № 1029 та постанови ради Міністрів Союзу СРС від 03 січня 1983 року № 12 належить до району Крайньої Півночі (ст. Хані Нерюнгринського району Якутської АРСР) та прирівняному до району Крайньої Півночі (ст. Могот Тиндинського району Амурської області).
У серпні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахування пенсії в повному обсязі з урахуванням періоду його роботи у районі Крайньої Півночі у період з 27 жовтня 1980 року по 29 січня1988 року.
На підтвердження факту роботи в будівельно - монтажному потязі № 576 Управління будівництва «Бамстройпуть» позивачем надано трудову книжку та договори від 26 жовтня 1977 року та 26 жовтня 1980 року, при цьому в договорі від 26 жовтня 1980 року наявні виправлення строку дії договору.
Листом від 09 серпня 2016 року № 1616/03/09 відповідач відмовив позивачу у зарахуванні періоду роботи в районі Крайньої Півночі з 27 жовтня 1980 року по 29 січня1988 року при пільговому обчисленні пенсії, а відтак у перерахунку пенсії.
Рішення відповідача обґрунтовано тим, що у одному із наданих позивачем договорів від 26 жовтня 1980 року наявне незасвідчене відповідно до чинного законодавства виправлення, а в архівній довідці від 11 липня 2016 року відсутні відомості для зарахування вищевказаного періоду роботи при пільговому обчисленні. Крім того, документи, які надав позивач, не підтверджують факт укладення строкового трудового договору.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанції не прийняли до уваги, що позивачем для підтвердження факту його роботи в районах Крайньої Півночі не надано примірник укладеного строкового договору та відомостей про користування пільгами, передбаченими нормативно-правовими актами, відтак відсутні підстави вважати цей стаж пільговим та обчислювати з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 5 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення особи за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
Пунктом 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до пункту 7 параграфа «б» цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому пункт 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком, підтвердження наявного трудового стажу за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року.
Спір, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами відсутній.
Підпунктом «д» пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії ВР СРСР від 29 вересня 1967 було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених ст. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Відповідно до пункту 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» і від 26 вересня 1967 «Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
Системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців ) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою № 148.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 750/1717/16-а, від 06 листопада 2019 року у справі № 212/2529/16-а.
При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, архівною довідкою.
Крім того, у пункті 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28 чітко вказано, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.
При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на вищенаведені норми права для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані трудова книжка, письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі №173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справа № 554/1723/17.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки факт роботи позивача в місцевостях Крайньої Півночі у період від 26 жовтня 1977 року та від 26 жовтня 1980 року підтверджено записом у його трудовій книжці та трудовими договорами від 26 жовтня 1977 року та від 26 жовтня 1980 року, які містять дані про те, що позивач користувався пільгами, передбаченими для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі, відтак дії відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії позивачу в пільговому обчисленні його стажу за період з 27 жовтня 1980 року по 29 січня 1988 року з розрахунку один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців з підстав ненадання строкового трудового договору є протиправними.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними як запереченням на адміністративний позов, так і поданій пенсійним органом апеляційній скарзі. Проте таким доводам судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області залишити без задоволення.
Постанову Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Саприкіна