Справа № 120/2281/19-а
Головуючий у 1-й інстанції: Свентух В.М.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
13 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В.
за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В.
представника позивача: Балтака Д.О.
представника відповідача: Лобачова Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неврахування всіх обставин справи, що призвело до невірного вирішення справи, просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
07.10.2019 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19 червня 2019 року на підставі наказу начальника 24 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №195-ос від 19.06.2019 року начальник групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби "Вінниця" (тип А) відділу прикордонної служби "Могилів-Подільський" І категорії (тип Б) ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року.
Наказом начальника 24 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №206-ос від 27.06.2019 року позивач знятий з усіх видів забезпечення, виключений із списків особового складу та направлений на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату.
При звільненні з військової служби у запас Збройних Сил України ОСОБА_1 відповідачем одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати та ненарахування йому одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби протиправною, та такою, що суперечить вимогам законів України та порушує його конституційні права, звернувся до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент звільнення ОСОБА_1 , останній не мав права на отримання грошової допомоги, на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вислуга років позивача у календарному обчисленні становить менше, ніж це визначено вимогами вказаного Закону.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України гарантовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності вйськовослужбовців, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
За змістом ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
На підставі системного аналізу наведених правових норм, колегія судів дійшла висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року по справі № 806/2104/17.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення ОСОБА_1 зі служби загальна вислуга років останнього становила 11 років 04 місяці 14 днів, з них: календарна - 08 років 10 місяців 21 день; пільгова - 02 роки 05 місяців 23 дні.
Отже, умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана позивачем, а оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно, він має право на таку виплату.
Доводи відповідача про обов'язкову наявність вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні даної вислуги, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки останні ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.
Посилання відповідача на пункт 1 глави 5 Інструкції №558, згідно якого одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в акті вищої юридичної сили міститься інше регулювання даного питання.
Так, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
У частині 3 статті 7 КАС України зазначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в Постанові від 1 листопада 1996 року N9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу, зокрема постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Тому колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати вказану норму Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За змістом ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Сукупність вищенаведених обставин, дає підстави для висновку про обгрунтованість доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, а відтак колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору неправильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 6, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільського прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта В'ячеслава Семенова (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Зобов'язати Могилів-Подільський прикордонний загін імені Героя України старшого ОСОБА_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 14 листопада 2019 року.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.