Справа № 320/816/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
13 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Літківської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Літківської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Літківської сільської ради Броварського району Київської області (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення № 1212 - ХХVІІІ - VІІ від 02.11.2018 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах в с. Літки Броварського району Київської області; зобов'язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах, згідно з графічним матеріалом в порядку і в спосіб, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 30.03.2018 Управлінням соціального захисту населення Кам'янка-Бузької районної державної адміністрації.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2018 позивач звернувся до Літківської сільської ради Броварського району Київської області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,5 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах в с. Літки Броварського району Київської області.
21.01.2019 позивач повторно звернувся до відповідача із зазначеним клопотанням, додавши схему бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та посвідчення учасника бойових дій (АТО).
За результатами розгляду вказаної заяви від 22.01.2019 № 39 відповідач надав відповідь у якій зазначив, що заява позивача була розглянута на пленарному засіданні 28 сесії Літківської сільської ради VІІ скликання 02.11.2018 та за результатами розгляду було прийняте рішення № 1313-ХХVІІІ-VІІ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,50 га у власність для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.
Вважаючи вказану відмову протиправною позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини шостої ст.118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У цій же частині статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними.
Відповідно до частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем разом з визначеним Законом пакетом документів було подано графічні матеріали з визначеною земельною ділянкою, яку він бажає отримати у власність та яка, на його думку, належить до земель сільськогосподарського призначення і є вільною, оскільки така у Державному земельному кадастрі не зареєстрована, не сформована та їй не присвоєно кадастрового номера.
Як вірно встановлено судом першої інстанції будь-які відомості про зазначену ділянку на Публічній кадастровій карті України - відсутні.
Разом з тим, згідно відомостей Публічної кадастрової карти України суміжним ділянкам, яким присвоєно кадастрові номери, визначено цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Апелянт в апеляційній скарзі вказує на те, що згідно містобудівної документації Літківської сільської ради, а саме Проекта формування території встановлення меж Літківської сільської Ради народних депутатів та сільського населеного пункту Броварського району Київської області розробленого ДП Інститут землеустрою та затвердженого Літківською сільською радою 23 вересня 1992 року вбачається, що дана земельна ділянка на яку конкретно вказує позивач, відповідно нанесених на неї умовних знаків відноситься до земель водного фонду (угіддя- болота).
Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Статтею 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, (…) органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
За приписами п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
При цьому положеннями підпункту «б» частини 1 статті 58 Земельного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів про віднесення визначеної земельної ділянки до категорії земель водного фонду.
Жодних рішень органу місцевого самоврядування про встановлення цільового призначення визначеної земельної ділянки, або ж затверджений проект відведення визначеної земельної ділянки із віднесенням її до земель водного фонду до суду не надано.
Посилання апелянта на лист Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах Головного управління Держгеокадастру у Київської області в якому зазначено, що дана земельна ділянка згідно державної статистичної звітності по формі 6-зем станом на 01.01.2016р. та відповідно до картографічного матеріалу формування і встановлення меж Літківської сільської ради та сільського населеного пункту Броварського району Київської області рахується в землях загального користування з угіддями відкриті заболочені землі, колегія суддів відхиляє, оскільки рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було прийняте відповідачем 02.11.2018 року, а лист Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах Головного управління Держгеокадастру у Київської області датований 16.08.2019 року, що свідчить про відсутність підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою конкретної ділянки на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини орган влади зобов'язаний обґрунтувати свою діяльність, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), заява № 37801/97, пункт 36). В іншому рішенні Суд визначив, що справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для прийняття рішення суб'єкта влади має саме останній («Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» і Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden), заява № 36985/97, пункт 110).
Крім того, у рішенні «Мала проти України» (заява № 4436/07, пункт 53) Суд відзначає важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження у справі («Vitzthum v Austria», заява № 8140/04, пункт 33).
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не вправі зобов'язувати останнього вчиняти дії щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого сільського господарства.
Колегія суддів не погоджується з таким твердженням апелянта, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15.
Таким чином, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Крім того, повноваження суду щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, прямо передбачені в ч. 3 ст. 245 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, з підстави, яку судом було визнано необґрунтованою.
Отже, враховуючи обставини справи та те, що право позивача на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підтверджується матеріалами справи та задля ефективного відновлення порушеного права позивача з виключенням подальших протиправних рішень, дії чи бездіяльності відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зобов'язати відповідача - Літківську сільську раду Броварського району Київської області надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення № 1212 - ХХVІІІ - VІІ від 02.11.2018 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого сільського господарства, площею 1,50 га в місці, зазначеному в доданих до заяви графічних матеріалах в с. Літки Броварського району Київської області є протиправним, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Літківської сільської ради Броварського району Київської області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: