Справа № 620/2245/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
13 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
У липні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.11.2018 № 0012825-5106-2524.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 20.11.2018 № 0012825-5106-2524.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернігівській області, подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги, з посиланням на постанову Верховного Суду від 15.05.2019 по справі № 825/1496/17, вказує, на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна (нежитлових будівель) загальною площею 6653,3 метрів квадратних, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10).
ГУ ДФС у Чернігівській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 20.11.2018 № 0012825-5106-2524, відповідного до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості" на загальну суму 60777,90 грн за 2015 рік.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості, необхідно було б сплатити у 2015 році виключно в разі прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення про встановлення такого податку до 15.07.2014. Однак, Ніжинською міською радою прийнято рішення про затвердження Положення про механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки 27.01.2015. А тому, суд першої інстанції вважав, що ГУ ДФС у Чернігівській області протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2018 № 0012825-5106-2524, відповідного до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості" на загальну суму 60777,90 грн за 2015 рік.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме, податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, у редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
У даному випадку із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення такого податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Отже, рішення місцевих рад щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.
Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Таким чином, навіть прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
Так, рішенням Ніжинської міської ради від 27.01.2015 № 4-64/2015 затверджено Положення про механізм справляння та порядок сплати місцевих податків і зборів, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки міг справлятися не раніше 2016 року.
Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 року справа №803/1431/17, від 02 березня 2018 року справа №820/2895/17, від 22 травня 2018 року справа №814/1677/16 тощо.
А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 20.11.2018 № 0012825-5106-2524, є протиправним та підлягає скасуванню.
Посилання апелянта на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 по справі № 825/1496/17, колегія суддів помилковими та відхиляє їх, оскільки спірні правовідносини в зазначеній справі виникли щодо правомірності нарахування податковим органом фізичній особі податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2016 рік із врахуванням рішення органу місцевого самоврядування, яким змінився порядок застосування пільги зі сплати податку до об'єкту оподаткування, тобто за інших фактичних обставин.
Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 13.11.2019.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді В.О.Аліменко,
Н.В.Безименної