П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/1709/19
Категорія: 108020200 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.
Час та місце ухвалення: 16:09 год., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Черкасовій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеської митниці ДФС на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “УІТАКА” до Одеської митниці ДФС про визнання незаконним рішення та скасування картки відмови,
ТОВ “УІТАКА” звернулося до суду з позовом до Одеської митниці ДФС в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA500060/2019/000023/2 від 6 березня 2019 року;
- визнати протиправним та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500060/2019/00216.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю “УІТАКА” до Одеської митниці ДФС про визнання незаконним рішення та скасування картки відмови - задоволено повністю.
05.07.2019 року ТОВ “УІТАКА” звернулося до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в порядку частини 7 ст. 139 КАС України, а саме стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УІТАКА” суму 5 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не надано доказів що адвокатом ведеться книга обліку доходів та витрат, при цьому вказує що гонорар за надання правничої допомоги є завищеним та становить надмірний тягар.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Стягуючи з відповідача витрати на правничу допомогу на користь позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що представником позивача обґрунтовані та підтверджені належним чином, здійснені витрати по наданню правової допомоги.
Надаючи оцінку доказам підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У ч. 2 ст. 134 КАС України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Склад та обсяг судових витрат визначено у ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Цубенко Євгеном Леонідовичем на підставі договору від 02 травня 2019 року № 1/19, відповідно до якого адвокатом надаються такі види правової допомоги: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів клієнта в судах всіх інстанцій та всіх юрисдикцій, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень.
Згідно з актом про надання правової допомоги від 03 липня 2019 року до договору про надання правової допомоги від 02 травня 2019 року № 1/19 загальна тривалість часу, протягом якого здійснювалася правова допомога клієнту у формі надання послуг, становить 11 годин, загальна вартість наданих послуг - 5500 грн.
Оплата наданих послуг підтверджується платіжним дорученням № 523 від 04 липня 2019 року.
З наданого позивачем акта про надання правової допомоги від 03 липня 2019 року вбачається, що такі послуги, складання процесуальних та інших документів правового характеру, а саме: адвокатського запиту до Одеської митниці, додаткові пояснення позовної заяви, клопотання про витребування доказів, відповідь на відзив а також представництво прав та інтересів позивача в Одеському окружному адміністративному суді є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.
Крім цього, у додаткових поясненнях позовної заяви та відповіді на відзив, фактично продубльовано позицію наведену в позовній заяві, а виготовлення адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що в користь позивача підлягає стягненню обґрунтований розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3500 грн., із розрахунку: 2000 грн. витрат пов'язаних із складанням процесуальних та інших документів; 1500 грн. витрат пов'язаних із представництвом інтересів клієнта у Одеському окружному адміністративному суді шляхом участі у судовому засіданні.
Стосовно посилань апелянта на обов'язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, колегія суддів їх не приймає, оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17).
За таких обставин, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду - скасуванню.
Керуючись ст. 308, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС задовольнити частково.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року скасувати.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС (місцезнаходження: 68044, м. Одеса, вул. Івана і Юрія Лип 21А, код ЄДПРОУ 39441717) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УІТАКА”(місцезнаходження: 65009, вул. Піонерська 5В, оф.503, м. Одеса, код ЄДПРОУ 34203597) суму 3 500 грн. (три тисячі п'ятсот гривень ) витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні іншої частини заяви ТОВ “УІТАКА” про стягнення витрат на правничу допомогу-відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 14 листопада 2019 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова