Справа № 710/1209/19
Провадження № 2/710/512/19
14.11.2019 м. Шпола
Шполянський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Побережної Н.П.,
секретаря судового засідання Харченко Л.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
18.09.2019 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшла позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 , на свою користь суму боргу 66 698,20 (шістдесят шість тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень) 20 копійок.
Свій позов позивач обґрунтовує тим, що 21.09.2016 позичив відповідачу 55000,00 гривень, за умови повернення зазначеної суми до 31.12.2017. На підтвердження виникнення зобов'язання по договору позики, відповідач власноруч написав розписку і отримав гроші. Однак свої зобов'язання у встановлений строк до 31.12.2017 не виконав, кошти до теперішнього часу не повернув. Неодноразові звернення до відповідача про повернення суми боргу ніякого результату не дали. Тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою судді Шполянського районного суду від 08.10.2019 було відкрито провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідач був належно повідомлений про розгляд справи, що підтверджується повідомленням по справі, однак, відзив до суду на позов, не надав, про причини неподання суду відзиву не повідомив, зустрічного позову не пред'являв, а тому враховуючи ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Заходи забезпечення позову судом не вживалися.
Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно розписки від 21.09.2016 ОСОБА_2 , проживаючий: АДРЕСА_1 , отримав від ОСОБА_1 55 000,0 (п'ятдесят п'ять тисяч гривень) у тимчасове користування. Зобов'язався повернути борг 31.12.2017. (а.с.6).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права.
Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частини 1-2 ст. 625 ЦК України передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно до ч.ч.1, 2 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 08.06.2016 ухвалив постанову у справі №6-1103цс16, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13.12.2017 ухвалив постанову у справі №6-996цс17, предметом якої був спір стягнення боргу за договорами позики і зробив правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 464/3790/16-ц від 16.01.2019.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року, справа № 524/4946/16-ц.
За змістом розписки, підписаної ОСОБА_2 21.09.2016 визначено, що відповідач отримав від ОСОБА_1 , кошти в розмірі 55 000,00 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок), в тимчасове користування, які зобов'язався повернути 31.12.2017. Таким чином ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 55 000,00 (п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок) саме 31.12.2017. Зобов'язання з повернення коштів позивачу, відповідач підтвердив своїм підписом (а. с.6). Таким чином між сторонами фактично було укладено договір позики.
Відповідач не надав жодних доказів того, що він не отримував позичених коштів Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд України у справі №6-1967цс15 від 11.11.2015, предметом якої було стягнення боргу за договором позики, дійшов висновку, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду справа № 162/1030/17 від 03.06.2019.
Згідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За змістом ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1 ст. 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, оскільки позивач надав до суду докази існування договору позики між ним та відповідачем ОСОБА_2 , а відповідач не надав до суду доказів недійсності договору позики, а також того, що не отримував від позивача грошових коштів в розмірі 55 000,00 грн. (п'ятдесяти п'яти тисяч гривень 00 копійок), і в той же час ухиляється від повернення позивачеві позичених коштів в повному розмір, а тому суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в частині стягнення боргу з ОСОБА_2 , за договором позики в розмірі 55 000, 00 грн. (п'ятдесяти п'яти тисяч гривень 00 копійок).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У Постанові Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22.03.2017 зроблений висновок про те, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий висновок міститься у рішенні Верховного Суду справа № 686/21962/15-ц від 16.05.2018 року. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 351/822/16-ц від 21.10.2019.
Оскільки судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання, щодо повернення суми позики, отже позивач має право вимагати від відповідача сплати трьох процентів річних від простроченої суми. Позивачем зазначена сума 3 відсотка від суми 55 000,0 грн., у розмірі 2793,70 гривень. Розрахунок було здійснено за формулою - сума санкції = сума заборгованості х 3(3%) річних х кількість днів прострочки /365 /100. Суд вважає, що позивач правильно визначив суму 3% річних. Отже вимога про стягнення 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 2793,70 грн., підлягає до задоволення.
Що стосується розрахунку інфляційних витрат то суд зазначає наступне. Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", індекси інфляції розраховуються Міністерством статистики Україна починаючи з серпня 1991 року щомісяця і публікуються в пресі, зокрема, газеті "Урядовий кур'єр" в період з 5 по 10 число наступного за звітним місяця. Повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Мінстат України ці показники є офіційними (відповідно до статей 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" (2657-12) і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум. Для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що становлять відповідний період, перемножити між собою.
Відповідачем не було надано контр розрахунку, а отже вимога про стягнення суми інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі 8 904,50 грн.
При задоволенні позову суд стягує з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог на користь позивача понесені ним судові витрати в справі, а саме судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 11, 207, 526, 530, 546, 549, 611, 625, 626, 627, 628, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ч.ч.5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 12, 13, 60, 76-81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 274-279, ч.1 ст. 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шполянським РС УДМС України в Черкаській області 16.11.2012 року, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 виданий Дарницьким РВ ГУДМС України в місті Києві, 24.01.2015, інші відомості про особу суду не відомі, заборгованість за договором позики б/н від 21.09.2016 року, в розмірі 66 698,20 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 20 копійок), з яких 55 000,00 грн. ( п'ятдесят п'ять тисячі гривень) сума основного боргу за договором позики від 21.09.2016 б/н; 2793,70 грн. (дві тисячі сімсот дев'яносто три гривні 70 копійок) три відсотка річних від простроченої суми; 8904,50 грн. (вісім тисяч дев'ятсот чотири гривні 50 копійок) інфляційні втрати за весь час прострочення.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шполянським РС УДМС України в Черкаській області 16.11.2012 року, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 виданий Дарницьким РВ ГУДМС України в місті Києві, 24.01.2015, інші відомості про особу суду не відомі, судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через Шполянський районний суд Черкаської області, шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення підписане 14.11.2019 .
Суддя Шполянського
районного суду Н.П. Побережна