Справа №295/3744/17
Категорія 22
2/295/808/19
08.11.2019 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
Головуючого судді Чішман Л.М.,
за участю секретаря судового засідання Білінської Л.С.,
учасників справи: представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представників відповідачів ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , Житомирської міської ради Шульської А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 , Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації, -
05.04.2017 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою від 20 січня 2015 р. площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006) та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006).
Позов обґрунтовано тим, що позивач з 2008 року є власником 24/300 квартири АДРЕСА_2 . Співвласником решти 76/100 квартири АДРЕСА_2 , був її дідусь - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_6 заповів позивачці належні йому 76/100 квартири АДРЕСА_2 . У лютому 2016 р., після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_5 стало відомо, що 9 грудня 2014 року відповідачем - Житомирською міською радою прийнято рішення про надання дозволу ОСОБА_3 на укладення договору оренди землі за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення Житомирської міської ради від 09 грудня 2014 року порушувало права ОСОБА_6 , тому він звернувся з позовом до Корольовського суду про визнання нечинним та скасування рішення Житомирської міської ради від 09.12.2014 року. Разом із позовом ОСОБА_6 подав заяву про забезпечення позову. Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 14 січня 2015р. заборонено Житомирській міській раді в особі Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради укладати договір оренди землі площею 0,0168 га. за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006). Однак, попри заборону суду, Житомирська міська рада уклала з ОСОБА_7 .В оскаржуваний договір оренди вказаної земельної ділянки. Земельна ділянка, яка передана в оренду ОСОБА_3 є прибудинковою територією багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 . Тому, позивачка вважає, що наявність договору оренди землі між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою від 20 січня 2015 р. порушує її права.
Порядок використання орендованої ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , з позивачем, як співвласником будинку не погоджувався. Не погоджувалися і межі земельної ділянки орендованої ОСОБА_3 згідно договору від 20 січня 2015 року. ОСОБА_3 не є особою, яка здійснює управління будинком і не є представником об'єднання власників будинку. Тому на думку позивача договір оренди землі, площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006) є недійсним, оскільки на момент укладення такого договору існувала ухвала суду, яка забороняла сторонам договору його укладати.
04.05.2018 року до суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у якому представник зазначила, що позивач у позові не зазначила, у чому полягає порушення її прав та інтересів оскаржуваним договором оренди. Провадження у справі, яка розглядалася Корольовським районним судом м. Житомира за позовом ОСОБА_6 до Житомирської міської ради, у якій ОСОБА_3 приймала участь у якості третьої особи, про визнання недійсним та скасування рішення міської ради від 09.12.2017 року № 807 у частині надання дозволу на укладання договору оренди спірної земельної ділянки, було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України. Представник відповідача наголосила, що у позові позивач зазначає, що межі земельної ділянки, наданої в оренду, не погоджувалися із співвласниками, однак існує угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , яка була укладена між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 . В матеріалах технічної документації наявний акт визначення меж в натурі. Рішенням міськвиконкому від 09 грудня 1999 року за № 694 за будинковолодінням АДРЕСА_1 закріплена земельна ділянка загальною площею 0,2055 га. Рішенням 23 сесії міської ради 4 скликання від 22 грудня 2004 року за №460 батькам ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , була передана у власність земельна ділянка площею 0,0250 га та надана в довгострокову оренду терміном на 49 років земельна ділянка площею 0,0168 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за вказаною адресою. 18 травня 2005 року між орендодавцем - Житомирською міською радою, з одного боку та орендарем - ОСОБА_9 , ОСОБА_8 з другого боку був укладений договір оренди землі. Відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди землі, передано в строкове користування земельну ділянку загальною площею 0,0168 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір укладено строком на 49 років. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 помер, згодом ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_8 . Дія договору оренди внаслідок смерті батьків ОСОБА_3 припинилася.
01 жовтня 2010 року Богунським районним судом м. Житомира було ухвалено рішення, яким за ОСОБА_3 , визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0250 га по АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті батьків.
Рішенням Житомирської міської ради від 09.12.2014 року №807 «Про приватизацію, передачу в оренду земельних ділянок громадянам та внесення змін до рішень міської ради» Ковальчук Л.В. було надано дозвіл на укладання договору оренди землі, площею 0,0168 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136300:11:011:0006. Згодом, 20 січня 2015 року між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.
Представник відповідача вказує, що суб'єктивні права позивача ОСОБА_5 в даному випадку ніяким чином не порушені. Окрім того, зазначає, що посилання позивача на те, що їй стало відомо про наявність рішення Житомирської міської ради про надання дозволу ОСОБА_3 на укладення договору оренди землі по АДРЕСА_1 від 09 грудня 2014 року спростовується протоколом за №5 комісії по земельним спорам Житомирської міської ради від 03 серпня 2011 року. Згідно вказаного протоколу ОСОБА_5 була присутньою на даному засіданні, на якому було вирішено рекомендувати оформити право користування земельною ділянкою згідно документів попереднього власника. На підставі вищевикладеного, представник відповідача ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача Житомирської міської ради, 07.05.2018 року подала до суду письмові заперечення щодо позовних вимог, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначила, що на час укладання спірного договору інформація про заборони вчиняти дії, які застосовані ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира була відсутня.
Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримали та просили задовольнити.
Представники відповідачів ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та Житомирської міської ради - Шульська А.М. у судовому засіданні заперечувати проти позову, просили відмовити у його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №694 від 09.12.1999 року за будинком по АДРЕСА_1 закріплено 0,2055 га. земельної ділянки та згідно додатку передано в постійне користування. (а.с. 91-92).
Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).
Згідно норм статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За нормою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Статтею 141 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою. Однак матеріали даної справи будь-яких рішень органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 площею 0,2055 га. не містять.
ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_2 , що являє собою 24/300 ід.ч. вказаної квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 17.10.2008 року (а.с. 21). Згідно копії заповіту від 12.03.2010 року, ОСОБА_6 , заповів ОСОБА_5 76/100 частин у праві спільної часткової власності на кв. АДРЕСА_2 . (а.с. 6) Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 7)
Рішенням Житомирської міської ради від 09 грудня 2014 року № 807 надано дозвіл на укладення договору оренди землі площею 0,0168 га. за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136300:11:011:0006, ОСОБА_3 (а.с. 8).
20.01.2015 року між Житомирською міською радою та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_3 передано в оренду земельну ділянку площею 0,0168 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136300:11:011:0006, у тому числі під будівлями та спорудами 0,0010 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,0158 га, на якій знаходиться частина житлового будинку. Договір укладено строком на 10 років. (а.с. 19-20).
Посилання представників відповідача на ту обставину, що право або інтерес позивача не порушено не заслуговує на увагу, оскільки набуваючи у власність частину житлового приміщення до позивача перейшло право постійного користування земельною ділянкою, яке мали попередні власники житлового будинку. Право особи, яка вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи.
Заява представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності з посиланням на ту обставину, що позивач була присутньою на засіданні комісії по земельним спорам 03.08.2011 року, оформленого протоколом за №5, на якому було вирішено рекомендувати оформити право користування земельною ділянкою згідно документів попереднього власника, та саме з цього часу позивачу стало відомо про передачу земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 не заслуговують на увагу.
Зі змісту долученого до матеріалів справи витягу з протоколу від 03.08.2011 року вбачається, що відбувся розгляд спірних питань щодо землекористування по заяві ОСОБА_3 та заявам ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 щодо непогодженого акту встановлення меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Вказані події хоч і стосуються земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , проте не можуть бути визнані належними доказами про те, що позивачу стало відомо в 2011 році про укладання в майбутньому, саме 20.01.2015 року оскаржувананого договору.
Згідно зі ч. ч. 1, 4 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідачем не доведено пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору оренди землі (трирічний строк позовної давності), який укладено 20.01.2015 року належними та допустимими доказами, тому суд має підстави для відмови у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.
Статтею 40 Земельного кодексу України встановлено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Рішенням Житомирської міської ради № 807 від 09.12.2014 року на підставі клопотання ОСОБА_3 від 28.08.2017 року надано дозвіл на укладання договору оренди землі площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006) ОСОБА_3 , яка згідно з паспортними даними зареєстрована АДРЕСА_10, терміном на 10 (десять) років для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. (а.с. 8)
Спір між сторонами виник з приводу земельної ділянки площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006), яка надана в оренду ОСОБА_3 на підставі спірного договору.
Як вбачається із матеріалів справи, на час звернення ОСОБА_3 із клопотанням про передачу у користування спірної земельної ділянки, остання не була громадянкою України, про що свідчить зміст свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.06.2010 року, (а.с. 75) та зміст довіреності ОСОБА_3 , яка видана 03.02.2015 року на представництво її інтересів ОСОБА_4 (а.с. 45), у яких вказано, що ОСОБА_3 є громадянкою Російської Федерації
Отже встановлено, що ОСОБА_3 , як громадянка іншої держави, у відповідності до норм чинного національного законодавства, не мала права на отримання у користування спірної земельної ділянки, оскільки ст. 40 Земельного кодексу України таке право надано виключно громадяним України.
Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписами частин 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді у Корольовському районному суді м. Житомира перебувала адміністративна справа №296/299/15-а за позовом ОСОБА_6 до Житомирської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про визнання нечинним та скасування рішення Житомирської міської ради від 09.12.2014 року. У межах розгляду даної справи 14.01.2015 року постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою заборонено Житомирській міській раді в особі Управління регулювання земельних відносин Житомирської міської ради укладати договір оренди землі: 10.1 площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006). (а.с. 9)
Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільно процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) зроблено висновок, що: «забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, судом встановлено, що спірний договір оренди земельної ділянки площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006) від 20 січня 2015 р., укладений між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою у період дії ували Корольовського районного суду м. Житомира від 14.01.2015 року, якою встановлено заборону на укладання вказаного договору.
Посилання представника відповідача Житомирської міської ради на те, що на момент укладання спірного договору оренди земельної ділянки їм не було відомо про існування ухвали про забезпечення доказів, а також на те що заходи забезпечення позову, які були застосовані ухвалою суду від 14.01.2015 року у справі №296/299/15-а були скасовані ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14.06.2019 року, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 6 ст. 118 КАС України (у редакції станом на день постановлення ухвали про забезпечення позову), ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена, однак оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини другої ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент укладання спірного договору оренди земельної ділянки не була громадянкою України, отже відповідно до положень ст. 40 Земельного кодексу України не мала права на отримання у користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Враховуючи те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,2055 га. в 1999 року передана співвласникам будинку в постійне користування, яке в подальшому не припинялось, будь яка частина земельної ділянки з постійного користування не вилучалась. Спірний договір оренди земельної ділянки укладено у період дії заборони на укладення такого договору, яка була встановлена судом з метою забезпечення позову, тому договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою від 20 січня 2015 р. площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006), визнається судом недійсним, оскільки його було укладено з порушенням норм чинного законодавства України.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Оскільки суд дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди землі, що тягне за собою скасування запису про державну реєстрацію прав, які виникли на його підставі, отже відсутня необхідність в ухваленні рішення суду у частині скасування державної реєстрації договору оренди землі між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006).
Оцінивши обставини справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_5 до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 , Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області про визнання правочину недійсним підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 340,00 грн. з кожного.
Керуючись ст. 13, 203, 215, 216 ЦК України, ст. 40, 42 ЗК України, ст.ст. 2, 10, 12, 76-82, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_5 до Житомирської міської ради, ОСОБА_3 , Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації задовольнити частково.
Визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та Житомирською міською радою від 20 січня 2015 р. площею 0,0168 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:11:011:0006).
Стягнути з ОСОБА_3 та Житомирської міської ради по 340,00 грн. з кожного судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідачі: Житомирська міська рада, місце знаходження: м. Житомир, м-н ім. С.П. Корольова, 4/2;
ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_9 ;
Реєстраційна служба Житомирського міського управління юстиції, місце знаходження: м. Житомир, м-н ім. С.П. Корольова, 3/14.
Повний текст судового рішення складено 14.11.2019 року.
Суддя Л.М. Чішман