Справа № 240/3904/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
06 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,
представника позивача: Лисого М.І.,
представників відповідачів: Горбовського О.В., Самчука Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року (повний текст якого складено в м. Житомирі 22 липня 2019 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Житомирській області Крупіч Валентини Миколаївни, начальника Управління Держпраці у Житомирській області Сечіна Сергія Миколайовича, Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови та припису,
у березні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Житомирській області Крупіч Валентини Миколаївни, начальника Управління Держпраці у Житомирській області Сечіна Сергія Миколайовича, Управління Держпраці у Житомирській області в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЖТ0470/84/АВ/П, складений 14 лютого 2019 року інспектором праці Крупіч Валентиною Миколаївною;
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами начальника Управління Держпраці у Житомирській області Сечіна С.М. від 07 березня 2019 року №ЖИ61/ЖТ0470/84/АВ/П/ТДФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 250 380 грн.
09 липня 2019 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представники відповідачів про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.
Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських організацій ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 03.08.2006 рок. Види діяльності: код КВЕД 02.20 Лісозаготівлі; код КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; код КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; код КВЕД 20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин (основний); код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; код КВЕД 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.
12 лютого 2019 року до Управління Держпраці у Житомирській області надійшла заява ОСОБА_2 в якій останній повідомляв про те, що в АДРЕСА_1 Радовель Олевського району працює ОСОБА_1 , який займається випалюванням вугілля в урочищі ПОВК та не оформлює працівників, які в нього працюють. Відтак, просив перевірити останнього та змусити оформити працівників.
Так, 14 лютого 2019 року посадовими особами управління Держпраці у Житомирській області на підставі наказу №334 від 12.02.2019 року та направлення №290/04 від 12.02.2019 року, проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_3 на предмет дотримання законодавства про працю, в тому числі з питань належного оформлення трудових відносин.
За результатами проведеного інспекційного відвідування складено акт від 14 лютого 2019 року №ЖТ0470/84/АВ, яким виявлено порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413, в частині фактичного допуску до роботи працівників без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника та без повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу.
Так, у ході проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування, при виході 13 лютого 2019 року за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 на підставі відеофіксації та усних пояснень працівників встановлено, що 2 (два) працівники допущені до робіт по випалюванню деревного вугілля без оформлення трудових відносин, а саме: ОСОБА_4 (повідомив, що неповнолітній, має 17 років) та ОСОБА_5 . Виявлене порушення є триваючим на день проведення заходу державного контролю.
Також, в матеріалах справи міститься письмове пояснення ФОП ОСОБА_3 в яких останній повідомив про те, що на момент інспекційного відвідування на виробничій території дійсно знаходилося чотири чоловіка: два з них, за твердженнями позивача, є незнайомими жителями сусіднього села, які попросили у нього лист металу для власних потреб, інші ж двоє є родичами позивача, які за проханням останнього підійшли для надання листа металу жителям села. Також в поясненнях зазначено, що найманих працівників позивач має намір наймати з березня - квітня місяця поточного року, так як виробництво дерев'яного вугілля є сезонною роботою і в зимній період через холодну погоду на вулиці не проводиться.
14 лютого 2019 року посадовою особою управління Держпраці у Житомирській області складено припис про усунення виявлених порушень №ЖТ0470/84/АВ/П.
За таких обставин, 07 березня 2018 року управлінням Держпраці у Житомирській області на підставі ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України “Про зайнятість населення”, ч. 3 ст. 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, та на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України винесено постанову про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу №ЖИ61/ЖТ0470/84/АВ/П/ТД-ФС в розмірі 250380,00 грн.
Непогоджуючись із вказаними приписом та постановою позивач оскаржив їх до суду.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Так, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (Закон №877-V).
Статтею 1 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 № 2694-XII (Закон №2694-XII), державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Так, пп. 16 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (Положення №96) визначено, що Держпраці здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства у сфері охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, у тому числі з питань: забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального та колективного захисту; монтажу, ремонту, реконструкції, налагодження і безпечної експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів виробництва і машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки; безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами, проведення робіт з утилізації звичайних видів боєприпасів, ракетного палива та вибухових матеріалів військового призначення; виробництва, зберігання, використання отруйних речовин у виробничих процесах, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних агентів; організації проведення навчання (в тому числі спеціального) і перевірки знань з питань охорони праці, навчання працівників у сфері поводження з вибуховими матеріалами та перевірки їх знань.
Згідно з пп. 5 п. Положення №96 Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.
Відповідно до абзацу першого пункту 7 вказаного Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Так, процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 року за №1291/21603 (Порядок № 390).
Відповідно до п. п. 2, 3 Порядку № 390, право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці. Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року №1059.
За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
Так, згідно із ч. 1 ст. 39 Закону № 2694-XII посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, зокрема, мають право видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки, а також забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих.
Так, абзацом 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Із аналізу наведених норм слідує, що відповідальність згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.
За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. Тобто, повинен бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.
Частиною 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами. Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Із матеріалів справи встановлено факт допуску позивачем до роботи 2 осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , без укладення трудових відносин та не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про пийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Факт перебування на виробничій території вказаних осіб самостійно визнано позивачем, а також підтверджується роздруківками із запису відеофіксації інспекційного відвідування.
Так, із змісту зафіксованих на відео пояснень ОСОБА_4 , останній працює на вказаному об'єкті вже другий день. При цьому, зазначив, що перебуває тут за проханням ОСОБА_1 , який просив допомогти загрузити бочки.
Також, із відеозапису встановлено, що ОСОБА_5 займається рубкою деревини та в подальшому підкидає її у бочки та зафіксовано проведення комплексних робіт, що мають ознаки випалювання вугілля, а саме на виробничій території знаходиться багато деревини, одна пічка перебуває в робочому стані та димить, біля другої знаходиться ОСОБА_4 , а в ній - ОСОБА_5 та процес роботи бочки №2.
З приводу тверджень апелянта про порушення відповідачем законодавства при проведенні перевірки, відсутність підстави для проведення перевірки та при оформленні акта перевірки, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Таким чином, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень законодавства, не є рішенням суб'єкт владних повноважень, який безпосередньо породжує правові наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин і носить обов'язковий характер. Натомість акт перевірки є тільки службовим документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані у акті факти можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Тобто, акт є лише носієм доказової інформації.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що твердження апелянта не спростовує факту порушення ним законодавства про працю та розцінюється як спосіб захисту для уникнення позивачем відповідальності.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем дотримано процедуру розгляду та прийняття оскаржуваних рішень, які підтверджуються письмовими доказами та встановленими обставинами у справі.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 13 листопада 2019 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.