Справа № 240/7681/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
06 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Михайленко К. Т.,
представників позивача: Сінченко Л. І., Тимошик Т. В., Чобаняка А. Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року (складено в повному обсязі 22 липня 2019 року у м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №0011271306 від 07.05.2019 та вимоги №Ю-0011261306 від 07.05.2019,
позивач 15.05.2019 звернувся із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення №00011271306 від 07.05.2019 на суму 699944,20 грн. та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0011261306 від 07.05.2019 на суму 1399888,41 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 задоволено позовну заяву.
Визнано протиправним та скасовано рішення №0011271306 від 07.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0011261306 від 07.05.2019.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці, у зв'язку з чим, обкладення цих доходів податком здійснюється у загальному порядку.
Позивач подав відзив (заперечення) на апеляційну скаргу вказавши, що заробітна плата осіб засуджених до обмеження волі не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Податкового кодексу України, і зазначені особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства.
05.11.2019 до суду надійшло клопотання відповідача про перенесення розгляду справи у заявку з неможливістю представника вчасно прибути до суду.
Стосовно вказаного клопотання суд зазначає, що наведені відповідачем обставини не є підставою для відкладення розгляду справи, при цьому суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для повного дослідження обставин справи та прийняття законного рішення у справі без участі представника відповідача, а тому клопотання про перенесення судового розгляду справи задоволенню не підлягає.
Представники позивача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст.20, пп.75.1.2, п.75.1 ст.75, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77, п.82.1 ст.82 ПК України та Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", направлень від 14.02.2019 №342, 342, виданих ГУ ДФС у Житомирській області, проведена планова виїзна документальна перевірка діяльності Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" з питань дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період із 01.10.2015 по 30.09.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018.
20.03.2019 за результатами перевірки складено акт перевірки №195/06-30-13-07/08563398.
У висновках Акта від 20.03.2019 відповідач зафіксував, зокрема, порушення позивачем вимог пп. 1 п. 1 ст. 4, пп.1 п.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, п. 1 розд. ІІ, п. 1 розд. ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 20.04.2015 №449 в частині ненарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на оплату праці осіб, засуджених до покарання у вигляді обмеження волі, внаслідок чого знижено єдиний внесок на загальну суму 1399675,14 грн за період із 01.10.2016 по 30.09.2018.
07.05.2019 на підставі висновків акту від 20.03.2019 Головним управлінням ДФС у Житомирській області винесено рішення №0011271306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким за наслідком донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1399888,41 грн, до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" застосовано штрафну санкцію в розмірі 699944,20 грн, та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0011261306 від 07.05.2019 у сумі 1399888,41 грн.
Не погоджуючись із рішенням щодо застосування штрафних санкцій та вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обов'язку у позивача щодо сплати єдиного внеску за договорами, тому застосування штрафу у розмірі 699944,20 грн є безпідставним. При цьому, встановлення відсутності у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску має беззаперечні наслідки скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки остання сформована саме на суму єдиного внеску у розмірі 1399888,41грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Згідно ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).
Статтею 16 КВК України передбачено, що виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.
Згідно вимог ч. 1.ст. 56 КВК України, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.
Положеннями статті 60 КВК України визначено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60-1 КВК України, засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Отже, позивач є кримінально- виконавчою установою відкритого типу - виправним центром у якому засуджені відбувають покарання у виді обмеження волі. При цьому, вказані положення Кодексу не вимагають заключення письмових строкових трудових угод між особами, що відбувають покарання та виправним центром.
Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період між Державною установою "Бердичівський виправний центр (№108)" та юридичними особами укладалися строкові договори про надання робочої сили та розрахунки за неї.
Зокрема, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів укладених між Державною установою "Бердичівський виправний центр (№108)" та ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод", ТОВ "Житомирський картонний комбінат", "Агросоя-М", ТОВ "Виробниче об'єднання "Папір-Мал", ТОВ "Гриль Майстер" та ФОП ОСОБА_1 щодо надання послуг по робочій силі з числа засуджених та забезпечення заробітною платою засуджених та нарахування на заробітної плати у розмірі 50% згідно діючого законодавства України з розрахунку восьмигодинного робочого дня.
До договорів додано табелі робочого часу засуджених та копії особових рахунків по обліку особистих грошей та операцій за безготівковим рахунком.
Таким чином, нарахування заробітної плати засуджених здійснюється відповідно до укладених договорів про надання робочої сили та розрахунки за неї із виплатою заробітної плати у розмірах, що не менше мінімальної заробітної плати. Заробітна плата засуджених зараховувалась на їх особові рахунки (в органах казначейства відкрито окремий рахунок для зарахування таких коштів) знаходиться на казначейських рахунках та, за письмовою заявою засудженого знімається в касу установи та видається на руки згідно видаткового касового ордеру або відомості.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010, №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Частиною 1 ст. 8 Закону №2464-VI вказано, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що робота яка здійснювалася засудженими, виконувалася на підставі договорів про надання робочої сили, які укладалися з юридичними особами, а не з позивачем.
При цьому, Управлінням Держпраці у Житомирській області у травні та листопаді 2017 року було проведено перевірку Державної установи "Бердичівський виправний центр (108)" та встановлено відсутність порушень дотримання законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин та оплати праці. Засуджені виправного центру не перебувають у трудових відносинах з Державною установою "Бердичівським виправним центром (108)" та не є найманими працівниками.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що на звернення позивача Головним управлінням ДФС у Житомирській області надано відповідь від 08.08.2019 №10269/6/06-30-13-01-45, у якій вказано, що заробітна плата засуджених не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні ПК України, а зазначені особи (засуджені) не є найманими працівниками відповідно до трудового законодавства.
Таким чином, у даному випадку, в частині виконання умов договорів, укладених між Державною установою "Бердичівський виправний центр (№108)" та іншими суб'єктами господарювання про надання робочої сили та розрахунки за неї, позивач не є роботодавцем для засуджених.
Установа створює лише умови для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для вжиття заходів щодо притягнення позивача до відповідальності за ненарахування ЄСВ.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно вказано, що законодавство містить неточне визначення та формулювання суті понять "заробітна плата засуджених" та "заробітна плата" у загальному її значенні.
Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відсутність у податковому законодавстві належно закріпленого порядку здійснення сплати податків та єдиних внесків за працівників - фізичних осіб, які відбувають покарання, дає можливість застосовувати презумпцію правомірності рішення платника податку відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що за відсутності у позивача обов'язку щодо сплати єдиного внеску за договорами, застосування штрафу у розмірі 699944,20 грн, рішення №0011271306 від 07.05.2019 є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи відсутность у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0011261306 від 07.05.2019 також підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 13 листопада 2019 року.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.