Справа № 560/1378/19
Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
07 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Капустинського М.М. Охрімчук І.Г.
за участю:
секретаря судового засідання: Довганюк В.В.,
представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, в якій просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, викладену в листі №В-4810/0-2259/0/95-19 від 22.04.2019, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Зеленокуриловецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області видати наказ про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Зеленокуриловецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області подати до суду звіт про виконання рішення суду в місячний термін з дня набрання ним законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що в січні 2018 року зверталася до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з заявою та додатками, в якій відповідно до ст. 118, 121 Земельного кодексу України просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Зеленокуриловецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області. Листом №В-4810/0-2259/0/95-19 від 22.04.2019 відповідачем відмовлено в наданні дозволу, оскільки земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Проте не наведено жодної з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, за яких було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що позивачка звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з заявою від 22.03.2019 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Зеленокуриловецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.
Бажане місце розташування земельної ділянки позначено, використовуючи на графічному зображенні орієнтування на земельну ділянку з кадастровим номером 6823380700:04:006:0029.
Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області у листі від 22.04.2019 №В-4810/0-2259/0/95-19 повідомлено, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Тому задовольнити клопотання немає можливості.
За інформацією Відділу у Новоушицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області щодо розгляду зави гр. ОСОБА_1 №620/411-19-0.3 від 16.04.2019, земельна ділянка державної власності знаходиться у кадастровому кварталі 6823380700:04:006 та відноситься до земель водного фонду (прибережна смуга річки Дністер).
На звернення ОСОБА_1 листом Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області №764 від 10.06.2019 року повідомлено, що встановити належність зазначеної земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в прибережній смузі можливо після винесення на місцевості лінії нормального підпірного рівня (НПР) водосховища та розташування земельної ділянки.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, позивачка звернулася до суду із вказаним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі річки та належить до земель водного фонду, відсутні підстави для скасування відмови відповідача та зобов'язання його видати наказ про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись з рішенням про відмову в задоволенні позову, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неврахування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, з приводу якої зверталася позивачка, не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а відноситься до земель водного фонду, до відмови не надано та не здобуто в процесі судового розгляду.
Вказує, що викопіюванням з кадастрової карти із здійсненими вимірами та листом Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області №764 від 10.06.2019, в якому зазначено про можливість встановлення належності земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в прибережній захисній смузі після винесення на місцевості нормального підпірного рівня водосховища та розташування земельної ділянки, спростовується належність заявленої земельної ділянки до видів іншого цільового призначення, окрім як сільськогосподарського.
Також зазначає, що при вирішенні спору щодо оскарження відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою слід враховувати, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками суду першої інстанції та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з пп.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.
Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується з ч. 3 ст. 123 ЗК України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Що стосується підстав, на які відповідач послався у своєму листі при відмові у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, колегія суддів виходить з такого.
Зі змісту листа відповідача від 22.04.2019 №В-4810/0-2259/0/95-19 встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на виготовлення проекту землеустрою було те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності. Тому задовольнити клопотання немає можливості.
В обґрунтування мотивації зазначеної відмови відповідач покликається на належність вказаної позивачкою земельної ділянки до земель водного фонду, а відповідач не наділений розпоряджатися землями водного фонду.
Так, за змістом підп. "б" ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 Водного кодексу України установлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Згідно з ч. 2 ст. 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період). При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
За змістом ст. 61 ЗК України та ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.
Статтею 88 ВК України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Згідно зі ст.85 ВК України у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися, зокрема, громадянам України, для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Зі змісту зазначених вище законодавчих норм убачається, що дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища, як в цілому, так і конкретному водному об'єкту.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, з приводу якої зверталася позивачка, не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а відноситься до земель водного фонду.
Додані відповідачем до матеріалів справи інформаційна довідка Відділу Держгеокадастру у Новоушицькому районі Хмельницької області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про відведення земельної ділянки та витяг з електронно-обмінного файлу, на думку суду, не є належними та достовірними доказами належності запитуваної земельної ділянки до земель водного фонду.
Відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області №764 від 10.06.2019 року, встановити належність зазначеної земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування в прибережній смузі можливо після винесення на місцевості лінії нормального підпірного рівня (НПР) водосховища та розташування земельної ділянки.
Отже визначення відстані та градуси крутизни схилу передбачено на підставі проекту землеустрою.
Саме при виготовленні проекту землеустрою, землевпорядник зобов'язаний визначити межі земельної ділянки сільськогосподарського призначення та визначити межі суміжних ділянок, у т.ч. водного фонду.
Колегія суддів зауважує, що передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Також колегія суддів враховує, що згідно відкритих даних Публічної кадастрової карти України, у межах території, на якій знаходиться і запитувана позивачкою земельна ділянка, є також земельні ділянки, за цільовим призначенням віднесені до земель для ведення особистого селянського господарства та ведення садівництва. Тобто на землі у межах цієї території надавалися дозволи на розробку проектів землеустрою та виносилися рішення про передачу земель у власність.
Таким чином, відповідачем було порушено принцип належного урядування, його дії щодо спірних земельних ділянок є суперечливими та свідчать про надання переваг одним особам в отриманні земельних ділянок шляхом створення іншим особам, зокрема позивачам, штучних перешкод, шляхом направлення безпідставних листів про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проектів землеустрою.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про протиправність дій відповідача щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Такі обставини не зазначені у листі відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто і не слугували підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача.
Отже зазначена у листі відповідача підстава відмови позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відноситься ні до однієї з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України.
Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
В межах даного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.
Отже, відмовляючи позивачу в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Зеленокуриловецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області, з підстав викладених у листі від 22.04.2019 року, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, що має діяти в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом, діяв не у межах і не у спосіб, визначений ЗК України.
Розглядаючи цей спір, суд першої інстанції не надав правової оцінки зазначеним обставинам та не врахував того, що оскаржуване рішення, оформлене у вигляді листа не є належним рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні наведених норм.
Обираючи спосіб захисту прав та інтересів позивачки, колегія суддів враховує наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною третьою статті 123 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
В свою чергу, долучена позивачкою повторна відмова відповідача вже у формі наказу №22-8953-СТ від 31 жовтня 2019 року з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України свідчать про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Колегія суддів наголошує на тому, що у частині 7 статті 118 Земельного кодексу України зазначено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, відмовляючи у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, не навів підстав відмови, які передбачені ст. 118 ЗК України, а також не довів під час судового розгляду справи існування таких підстав.
Отже, у цій справі, за наявності достатніх та належним чином поданих ОСОБА_1 документів, з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, недоведеність відповідачем існування інших, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, у Держгеокадастру, в даному випадку, відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а отже і відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотанням позивача.
Враховуючи обставини даної справи, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки у межах спірних правовідносин буде зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Колегія суддів наголошує, що виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання звіту суд зазначає, що відповідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Оскільки в апеляційній скарзі позивача не зазначено жодних обставин, які б підтверджували, що відповідач уникатиме виконання рішення та причин, які б свідчили про необхідність для ухвалення судового рішення в даній адміністративній справі щодо подання звіту про виконання судового рішення, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
З огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, судом першої інстанції судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим, відповідно до п.3 ч.1 ст.317 КАС України, апеляційна скарга має бути задоволена, а оскаржуване судове рішення - скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, викладену в листі №В-4810/0-2259/0/95-19 від 22.04.2019, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Зеленокуриловецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області видати наказ про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1200 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населених пунктів Зеленокуриловецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 13 листопада 2019 року.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Капустинський М.М. Охрімчук І.Г.