Справа № 620/1558/19 Суддя першої інстанції: Соломко І.І.
13 листопада 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов, -
У червні 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області (далі - Відповідач, Управління Держпраці у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування постанов першого заступника начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Тищенка О.О. від 02.05.2019 року:
- про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами про накладення штрафу у розмірі 83 460,00 грн. №25-01-022/0369/148;
- про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами про накладення штрафу у розмірі 4 173,00 грн. №25-01-022/0369/149.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції приходив з того, що станом на 17.04.2019 року ФОП ОСОБА_1 не було виплачено працівникам індексації грошових доходів за листопад-грудень 2018 року, на момент перевірки розрахунок при звільненні з ОСОБА_2 не проведений, а постанови про накладення штрафу прийняті у межах встановлених строків.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, суд не врахував, що постанови про накладення штрафу прийняті після спливу граничного строку їх ухвалення, по-друге, у постанові №25-01-022/0369/148 зазначено, що Позивачем порушено ч. 6 ст. 95 КЗпП України, у той час як дана стаття містить лише 5 частин, по-третє, індексовані грошові кошти за листопад-грудень 2018 року було нараховано і виплачено своєчасно; до того ж наказом від 31.10.2018 року №4-К було з 01.11.2018 року введено новий штатний розпис, яким збільшено суму посадового окладу, по-четверте, посилання суду на приписи ч. 1 ст. 116 КЗпП України є помилковим, оскільки ОСОБА_2 привласнила товарно-матеріальні цінності ФОП ОСОБА_1 на суму 72 103,00 грн., що в силу положень ч. 2 ст. 116 КЗпП України є підставою для невиплати коштів та узгоджується з положеннями ст. 130 КЗпП України, по-п'яте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України, якою затверджено порядок здійснення державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.
Після усунення визначених в ухвалі від 23.08.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області просить відмовити в її задоволенні у повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що, по-перше, Позивач помилково посилається на невірне зазначення Відповідачем частини статті 95 КЗпП України, оскільки в останній містяться шість, а не п'ять частин, по-друге, твердження ФОП ОСОБА_1 про те, що з 01.11.2018 року були запроваджені нові посадові оклади є безпідставним, оскільки відповідного наказу ні до перевірки ні до матеріалів справи надано не було, по-третє, невиплата заробітної плати у день звільнення не може бути наслідком наявності кримінального провадження щодо ОСОБА_2 з підстав привласнення товарно-матеріальних цінностей, оскільки дані правовідносини не пов'язані з дотриманням вимог ст. 1167 КЗпП України, по-четверте, посилання на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду, яке набрало законної сили 14.05.2019 року, не може бути взято до уваги, оскільки воно набрало законної сили після завершення інспекційного відвідування та прийняття оскаржуваних постанов.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 року справи призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.11.2019 року.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін огляду на таке.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області Дудар Л.М. на підставі заяви ОСОБА_2 від 01.04.2019 року (а.с. 34), наказу від 08.04.2019 року №113 (а.с. 33) та направлення від 08.04.2019 року №437 (а.с. 35) проведено інспекційне відвідування ФОПОСОБА_1 як фізичної особи, яка використовує найману працю.
За результатами інспекційного відвідування встановлено порушення Позивачем:
- ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» - непроведення індексації заробітної плати;
- ч. 1 ст. 116 КЗпП України - непроведення у день звільнення працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства.
Висновки перевірки зафіксовані в акті від 17.04.2019 року №25-01-022/0369 (а.с. 38-42, 56).
У зв'язку з виявленими у ході інспекційного відвідування порушень Управлінням Держпраці у Чернігівській області 19.04.2019 року прийнято рішення №118 щодо розгляду справи про накладення штрафу на 11:20 02.05.2019 року (а.с. 50), про що ФОП ОСОБА_1 повідомлено листом від 22.04.2019 року №10-04/2453 (а.с. 58).
За результатами розгляду справи про накладення штрафу, під час якого був присутній представник Позивача, Управлінням Держпраці у Чернігівській області 02.05.2019 року прийнято постанови:
- № 25-01-022/0369/149, якою на ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України (непроведення виплати всіх сум у день звільнення) на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штраф у розмірі 4 173,00 грн. (а.с. 59);
- №25-01-022/0369/148, якою на ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України (ненарахування та невиплата індексації грошових доходів) на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено штрафу у розмірі 83 460,00 грн. (а.с. 61).
На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 2, 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», ст. ст. 95, 116, 256 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці», Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМ України від 26.04.2017 року №295, та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 року №1078, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявними у матеріалах доказами підтверджується факт допущення Позивачем порушень вимог чинного законодавства щодо необхідності проведення індексації грошових доходів та виплати усіх сум у день звільнення.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (п. 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96)).
Згідно пп. 6 п. 4 вказаного Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Відповідно до п. 7 Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
На виконання вимог ст. 259 КЗпП України постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
При цьому судовою колегією враховується, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 визнано нечинною.
Відповідно до ст. 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Згідно ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, постанова Уряду України від 29.04.2017 року № 295 втратила чинність 14.05.2019 року з моменту набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року. Отже, приписи Порядку №295 застосовуються судом до спірних правовідносин, оскільки він був чинний на момент проведення інспекційного відвідування Позивача.
Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань.
Відповідно до пп. 1 п. 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
Звернення фізичних осіб, стосовно яких порушено правила оформлення трудових відносин, працівників і роботодавців може бути подане через уповноваженого представника.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 було здійснене Управлінням Держпраці в Чернігівській області на підставі заяви ОСОБА_2 про порушення законодавства про працю (а.с. 34), у зв'язку з чим Відповідач набув право на здійснення контролюючого заходу.
Згідно п. п. 19-21 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Вирішуючи питання про обґрунтованість притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, з чим погодився суд першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Посилання Апелянта на те, що дана стаття не містить шостої частини взагалі, судовою колегією оцінюється критично, оскільки частину третю статті 95 виключено на підставі Закону України № 2190-IV від 18.11.2004 року, що, у свою чергу, не впливає на подальшу нумерацію частин відповідної статті.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що в силу приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2003 року №1078, у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати, індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. З метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, у тому числі індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Як уже було зазначено вище, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст. 95 КЗпП України, відтак індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України).
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 19.09.2019 року у справі № 813/2406/18.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, затверджений наказом ФОП ОСОБА_1 від 31.12.2017 року №4-К штатний розпис, що введений у дію з січня 2018 року (а.с. 54), визначив розмір посадового окладу 3 723,00 грн., який протягом 2018 року не переглядався. Відтак, оскільки коефіцієнт індексації у листопаді 2018 року склав 4% у порівнянні з базовим місяцем (січень 2018 року), то суд першої інстанції обґрунтовано погодився з доводами контролюючого органу про те, що, починаючи з листопада 2018 року, ФОП ОСОБА_1 повинна була нараховувати та виплачувати індексацію заробітної плати своїм працівникам. Натомість, як випливає зі змісту розрахунково-платіжних відомостей за листопад-грудень 2018 року (а.с. 52-53), відповідні нарахування та виплати не проводилися, оскільки не сума індексації (76,84 грн.) у них не зазначена та не вбачається.
Посилання Позивача в апеляційній скарзі на те, що наказом від 31.10.2018 року №4-К було затверджено новий штатний розпис та посадові оклади, які введено в дію з 01.11.2018 року, судовою колегією відхиляються як необґрунтовані, оскільки, як вірно підкреслив Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, такого наказу до перевірки ФОП ОСОБА_1 не надавалося. Крім іншого, оригінал або належним чином завірена копія наказу від 31.10.2018 року №4-К відсутня у матеріалах справи.
Отже, Відповідачем правомірно накладено штраф на Позивача згідно абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у розмірі 83 460,00 грн. за порушення вимог ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці» за недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (4 170,00 грн. х 10 х 2 працівників).
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про обґрунтованість накладення на Позивача штрафу на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
За правилами ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Водночас, частиною 2 статті 116 даного Кодексу, на необхідності застосування якої наполягає ФОП ОСОБА_1 , у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Зміст наведених вище положень Кодексу законів про працю України, на переконання судової колегії, дає підстави для висновку, що підприємство при звільненні працівника зобов'язано провести виплату всіх сум, які йому належать. Виключенням з цього правила є випадки, коли між власником або уповноваженим ним органом та працівником існує спір про розмір сум, належних останньому при звільненні.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що матеріалами справи не підтверджується існування спору між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 щодо розміру належних до виплати звільненому працівнику сум. Натомість зі змісту відомості про виплату готівки за березень 2019 року №7 (а.с. 47-48) випливає, що звільнена за власним бажанням на підставі наказу від 23.03.2019 року №2 (а.с. 45) ОСОБА_2 станом на 17.04.2019 року не отримала нарахованої згідно вказаного вище наказу вихідної допомоги у розмірі 3 789,75 грн., самостійно визначеної ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, оскільки проведення повного розрахунку при звільненні прямо передбачено положеннями ст. 116 КЗпП України, а матеріали справи не містять доказів існування спору щодо розміру належних працівнику виплат, то накладення на фізичну особу- підприємця, яка використовує найману працю, штрафу за порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України), відповідає вимогам чинного законодавства.
Посилання Апелянта на те, що судом першої інстанції не було враховано положення ст. 130 КЗпП України, якими регламентовано загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як вірно підкреслено Управлінням Держпраці у Чернігівській області, положення наведеної статті до правовідносин, врегульованих ст. 116 КЗпП України, не поширюються.
Доводи ФОП ОСОБА_1 про те, що оскаржувані постанови про накладення штрафу прийняті після спливу граничного десятиденного строку з моменту складання акту перевірки, суд апеляційної інстанції вважає помилковими.
Так, за правилами п. п. 3, 4 Порядку накладення штрафі за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа) (п. 3). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (п. 4).
У межах спірних правовідносин судом першої інстанції було вірно встановлено, що рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу прийнято 19.04.2019 року (а.с. 50), тобто на другий день після складання 17.04.2019 року акту інспекційного відвідування, а постанови про накладення штрафів - 02.05.2019 року, тобто на п'ятнадцятий день з дня прийняття рішення про розгляд справи про накладення штрафу.
При цьому, на переконання судової колегії, Апелянтом помилково ототожнені рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу з постановою про накладення штрафу, оскільки ці документи мають різну правову природу. Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу - це документ, яким вирішується питання щодо необхідності розгляду справи про накладення штрафу та визначення дати, часу та місця її розгляду. Постанова ж про накладення штрафу - остаточний документ, яким завершується у випадку підтвердження виявлених у ході перевірки порушень розгляд справи про накладення штрафу.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 13» листопада 2019 року.