Справа № 759/19829/19
про відмову у відкритті провадження у справі
"13" листопада 2019 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Святошинського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, -
07 листопада 2019 року до Дніпровського районного суду м. Києва з Київського апеляційного суду, у порядку ст. 26 Цивільного процесуального кодексу України, надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Святошинського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, яка 08 листопада 2019 року була передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Вивчивши зміст поданої заяви, приходжу наступного.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд: стягнути з відповідача на його користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди, 40 000 000 гривень 00 коп.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Святошинського районного суду м. Києва, що виражаються в обмані та порушенні ст. 121 та ч. 1 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України у справі № 759/15143/19, йому заподіяно шкоду, зокрема, на момент звернення із цією заявою відповідач 9 разів порушив строки, передбачені ч. 1 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України. На думку позивача, відповідач обманом обмежує доступ до правосуддя. Позивач вважає, що моральна шкода полягає у порушенні зобов'язань держави діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією України та законами України. При розрахунку моральної шкоди позивач виходив із того, що ціна позову у справі № 759/15143/19 складає 20 000 000 гривень, а тому ціна цього позову, відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК становить 40 000 000 гривень.
Згідно із ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до пункту 57 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Окрім того, консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).
Відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, на спірні правовідносини не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі.
Такий висновок відповідає положенням статей 56, 126, 129 Конституції України, а також роз'ясненням, викладеним у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».
Зазначене також відповідає вимогам статей 6, 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного суду від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц та від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс17.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, п. 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між особою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17, від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц.
Крім того, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення права було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верхового суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16).
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474//17-а; провадження № 11-1081апп18).
З огляду на вищевикладені доводи в їх сукупності, суддя приходить до висновку про відсутність підстав для розгляду заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Святошинського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Керуючись ст.ст. 186, 260, 293, 353, 431 Цивільного процесуального кодексу України, -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного суду м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя: