Справа № 127/6059/19
Провадження № 2/127/838/19
07.11.2019 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Бессараб Н.М.,
при секретарі Сегеді Т.Й.,
за участю позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Цвєткова О.В.,
відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Покотило В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-
В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, у якому просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 ідеальної частки в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 право власності на 1/3 ідеальної частки цієї ж квартири; судові витрати стягнути з відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 22.01.2005 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який між ними розірвано на підставі рішення суду. Від даного шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27.10.2005 року сторони отримали кредит та придбали двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка за взаємною згодою зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . Між сторонами виник спір з приводу поділу вказаної квартири. Позивач просила суд відступити від засади рівності часток подружжя з огляду на таке. За весь час перебування у шлюбі відповідач практично не забезпечував матеріально, не проводив часу з позивачкою та донькою, не цікавився їх життям, тоді як інтереси, бажання та капризи своїх батьків та родичів ставив понад усе. Досить довгий час позивачка з донькою прожили в умовах постійного стресу, сварок, сімейного насилля (психологічного, фізичного, фінансового). Мало місце застосування фізичної сили до позивачки з боку відповідача. За такої ситуації донька сторін почала уникати спілкування з батьком, стала дратівлива, замкнена, постійно напружена та похмура, втратила інтерес до навчання та творчості, спілкування. Протягом спільного проживання відповідач практично повністю витрачав кошти не на користь своєї сім'ї, а вкладав кошти у підтримання домоволодіння та хазяйства своїх батьків, де проводив усі вихідні та святкові дні. Внаслідок вказаних вище обставин позивач повністю виснажувалась та хворіла. Через ряд хвороб позивач має жахливий стан здоров'я, їй потрібні постійні витрати на ліки, огляд лікарів та витрати, пов'язані з цим, обов'язкове санаторне лікування.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Цвєтков О.В. позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просили позов задовольнити в повному обсязі. Позивач ОСОБА_1 суду пояснила, що за час спільного проживання з відповідачем була придбана квартира, яка зареєстрована на його ім'я. За період спільного проживання відповідач практично не забезпечував сім'ю матеріально, не цікавився життям дружини та доньки, а інтереси своїх батьків ставив понад усе. В сім'ї була постійна психологічна напружена ситуація, яка виражалась у тому, що відповідач принижував особистість позивача та повністю пригнічував її як жінку; здійснював «покарання» фінансами, а саме не надавав кошти на поточні потреби сім'ї. Відповідач постійно проявляв свою психологічну та фізичну агресію, неодноразово застосовував відносно позивачки фізичне насильство на очах дитини.Наголошувала, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховував доходи, створював перешкоди в користуванні спільним майном.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Покотило В.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позову повністю, пославшись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 82-86). Відповідач ОСОБА_2 суду пояснив, що в період шлюбу з ОСОБА_1 ними було придбано спірну квартиру. Він постійно дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, сплачував кредит, в тому числі, коли позивач перебувала у декретній відпустці. Також зазначив, що він ніяким чином не являється винуватцем погіршення стану здоров'я позивачки, оскільки наявні у неї захворювання носять характер хронічних, довготривалих, якими позивач хворіла ще до шлюбу. Наголосив, що він ніколи не вчиняв будь-яких дій, які б порушували права дружини або суперечили інтересам сім'ї, не застосовував психологічного, фізичного, фінансового насилля, а навпаки, повністю тягар утримання сім'ї та сплата позичених коштів на придбання квартири лежав на ньому.
Просив звернути увагу на те, що позивачка в квітні 2019 року без відома і згоди відповідача продала спільний автомобіль Honda CR-V 2012 року випуску, гроші від його продажу залишила собі. В даний час відповідач не працює, стабільного доходу не має, проте сплачує аліменти на утримання дитини за рішенням суду і за чотири гуртки, які відвідує донька.
Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22.01.2005 року, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб (а.с. 11).
З пояснень сторін в судовому засіданні судом встановлено, що на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28.01.2019 року шлюб між сторонами розірвано.
Від сумісного життя сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
27.10.2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №53-313, згідно з яким останньому було надано кредит в сумі 17000 доларів США, зі сплатою 12,5% річних та терміном повернення кредиту до 26.10.2026 року (а.с. 16-19).
Сторони пояснювали в судовому засіданні, що вказаний кредит було отримано для купівлі квартири.
Згідно договору купівлі-продажу від 27.10.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., зареєстрованого в реєстрі за №5239 на ім'я ОСОБА_2 було придбано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями договору купівлі-продажу, реєстраційного посвідчення та технічного паспорту на квартиру (а.с. 13-15, 26-27).
Того ж дня, між Акціонерним комерційнім інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №53-313 від 27.10.2005 року було укладено договір іпотеки №104-313, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В.В., зареєстрований в реєстрі за №5242 (а.с. 20-21).
Також 27.10.2005 року між Акціонерним комерційнім інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов"язань ОСОБА_2 за кредитним договором №53-313 від 27.10.2005 року було укладено договір поруки №105-313 (а.с. 22).
Крім того, за договором №2-593 від 29.12.2005 року, укладеним між Вінницьким регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» та ОСОБА_2 , останньому було надано часткову компенсацію відсоткової ставки по кредитному договору №53-313 від 27.10.2005 року, згідно з умовами Положення про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву (а.с. 23-25).
Вказаний кредит було погашено повністю, що підтверджується копією довідки АКІБ «УкрСиббанк» №132-1/313-9-357 від 28.10.2008 року про зняття заборони та припинення дії договору іпотеки від 27.10.2005 року та копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №149156345 та №149152942 від 12.12.2018 року (а.с. 28-30).
Відповідно до копії Звіту про незалежну оцінку двокімнатної квартири АДРЕСА_2 встановлено, що ринкова вартість вказаної квартири станом на 18.01.2019 року складає 843471 грн. (а.с. 41-58).
Позивачкою ОСОБА_1 надано суду копію довідки про заробітну плату №22 від 04.02.2019 року в підтвердження того, що ОСОБА_1 постійно з 2000 року працювала та отримувала відповідну заробітну плату (за виключенням періоду її перебування в декретній відпустці) (а.с. 31).
Відповідачем ОСОБА_2 надано суду копію трудової книжки (а.с. 87-90) та копії довідок про доходи за період з 01.01.2004 р. по 26.11.2007 р. (а.с. 91-94) в підтвердження того, що він також працював та отримував відповідну заробітну плату.
Крім того, судом встановлено, що 25.10.2005 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Подільський проектний інститут» було укладено договір безвідсоткової позики, відповідно до якого ОСОБА_2 було надано позику в сумі 60 000 грн.
Як пояснили сторони в судовому засіданні, вказана сума 60 000 грн. по договору безвідсоткової позики була спрямована для погашення кредиту на придбання квартири, яка є предметом даного спору (а.с. 96-100).
З довідок про доходи ОСОБА_2 (а.с. 91-94) встановлено, що із його заробітної плати за період з жовтня 2005 року по листопад 2007 року утримувались кошти для погашення отриманої безвідсоткової позики.
Також з пояснень сторін суд встановив, що в період їхнього шлюбу на ім'я позивачки ОСОБА_1 було придбано автомобіль марки «HONDA CR-V», який вона продала 11.04.2019 року.
З повідомлення ОСОБА_1 від 12.04.2019 року, адресованого ОСОБА_2 , вбачається, що згідно домовленості, 11.04.2019 року ОСОБА_1 було продано спільний автомобіль марки «HONDA CR-V», д.н.з. НОМЕР_1 за 13000 доларів США. Вказані кошти підлягають розподілу між ними як спільне майно (а.с. 101).
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснював, що продаж позивачкою ОСОБА_1 вказаного автомобіля без його згоди та за такою ціною його вкрай обурило. Тому він повідомив ОСОБА_1 , щоб вона повернула автомобіль, а до того часу поки вона не поверне автомобіль, в квартиру щоб не поверталася і змінив замки у спірній квартирі.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила вказані пояснення відповідача, але ще додала, що відповідач не допускав до їх спільної квартири також і неповнолітню доньку, тому вона з дитиною близько двох місяців вимушена була проживати у квартирі своєї бабусі.
З приводу таких дій відповідача, позивачка ОСОБА_1 зверталася за захистом своїх прав до правоохоронних органів, вимушена була звернутися до суду (а.с. 109-115).
Так, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.05.2019 року по справі №127/12230/19 за заявою ОСОБА_1 було видано обмежувальний припис починаючи з дня винесення рішення до закінчення шестимісячного строку до 07.11.2019р. стосовно ОСОБА_2 та визначити заходи тимчасового обмеження його прав, а саме: зобов'язано кривдника ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме зобов'язати його усунути перешкоди в користуванні квартирою ОСОБА_1 та її неповнолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартирою за адресою АДРЕСА_1 (допустити ОСОБА_1 та її неповнолітню дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до проживання). Зобов'язано кривдника ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном, що є особистою приватною власністю, а саме зобов'язати його усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 та її неповнолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особистим майном (одяг, навчальне приладдя, підручники, іграшки, косметика, предмети особистої гігієни, жіночі коштовності, тощо), які знаходяться в приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 145-146).
Позивач також пояснювала суду, що після винесення судом вказаного вище рішення суду відповідач змінив замок на вхідних дверях на попередній, але зайшовши 09.05.2019 року всередину квартири нею було виявлено, що на дверях однієї з кімнат відповідач повісив замок, тому позивач викликала поліцію.
З даного приводу позивач зверталася з відповідними заявами до правоохоронних органів, а відповідач надавав пояснення, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 148-154).
Крім того, в судовому засіданні було оглянуто відеозапис з нагрудних відеореєстраторів екіпажу патрульних поліцейських, які 09.05.2019 року в період часу з 13.00 до 14.00 год. виїжджали на виклик за адресою: АДРЕСА_1 по заяві ОСОБА_1 (а.с. 157).
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення ст. 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2018 року в справі №396/746/16-ц.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 68 СК України).
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1 та 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд відступити від принципу рівності часток подружжя у спільній власності, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що за весь час перебування в шлюбі відповідач ОСОБА_2 практично не забезпечував сім'ю матеріально, витрачав кошти не на користь своєї сім'ї, а для підтримання домоволодіння та хазяйства своїх батьків, постійна психологічна напружена ситуація в їх сім'ї призвела до втрати позивачкою здоров'я, що нею набуто безліч важких хронічних хвороб.
Суд не приймає до уваги посилання позивача ОСОБА_1 та її представника щодо необхідності відступу від рівності часток та визнання за нею права власності на 2/3 частки квартири з огляду на таке.
Підставами для відступу від рівності часток у відповідності до ч. 2 ст. 70 СК України є обставини, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Зважаючи на те, що позивачем ОСОБА_1 не подано суду достатніх належних доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя (недостатність утримання відповідачем ОСОБА_2 спільної дитини, витрати відповідачем ОСОБА_2 майна на шкоду інтересам сім'ї, приховання ним, знищення, пошкодження майна, тощо), суд вважає, що в цій частині позовної вимоги слід відмовити.
При цьому суд не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_2 зневажливо ставився до позивачки та вчиняв щодо неї дії насильницького характеру, в тому числі психологічного, фізичного, оскільки, по-перше, це не є обставинами для відступу від рівності часток подружжя в розумінні ст. 70 СК України, по-друге, не підтверджені достеменними належними доказами.
Позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви додано копії виписок з історії хвороби, висновки лікарів (а.с. 32-37), з яких вбачається наявність хронічних хвороб у позивачки.
Однак вказані медичні документи не містять в собі інформацію про те, що саме з вини, незаконних дій ОСОБА_2 позивачкою набуто дані хвороби, погіршився її стан здоров'я.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги положення ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України суд не вбачає підстав для відступлення від засад рівності часток сторін при поділі спірного майна подружжя.
Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Способи та порядок поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначаються статтею 71 СК України і сутність такого поділу полягає у тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Отже, у розумінні ст. ст. 60, 70 СК України спірне нерухоме майно - двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю сторін, частки яких у власності рівні, тому суд вважає за можливе в порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а саме двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 (ідеальну) частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнати право власності на 1/2 (ідеальну) частку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В силу вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд, діючи в межах заявлених позовних вимог відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя підлягає частковому задоволенню, а саме визнання за нею права власності на 1/2 (ідеальну) частку вказаної квартири.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню понесений судовий збір в сумі 4217,36 грн., сплата якого підтверджена квитанцією (а.с. 1).
Керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 68-71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 328, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а саме двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 (ідеальну) частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнати право власності на 1/2 (ідеальну) частку за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4217,36 грн. понесеного судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Повний текст судового рішення складено 13.11.2019 року.
Суддя: