Справа № 128/3148/17
13 листопада 2019 року м. Вінниця
Колегія суддів Вінницького районного суду Вінницької області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі - ОСОБА_4
за участю: прокурора - ОСОБА_5 , захисника- ОСОБА_6 , ОСОБА_7
обвинувачених : ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці Вінницької області клопотання прокурора про продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідно обвинувачених у кримінальному провадженні, внесеному 27.08.2017 року в ЄРДР за №12017020100000960 за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, -
З 24 листопада 2017 року в провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває вищевказане кримінальне провадження.
В даному судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав подане суду письмове клопотання про продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених, оскільки такий строк стикає та ті ризики які стали підставою його застосування не відпали, а саме: ОСОБА_9 та ОСОБА_8 - обвинувачуються у вчинені особливо тяжкого злочину; обвинувачений ОСОБА_8 є раніше неодноразово судимим за вчинення тяжких умисних корисливих злочинів , може вчинити інший злочин та переховуватися від суду; а ОСОБА_9 - проживає у Липовецькому районі Вінницької області , тобто за межами м. Вінниці , тому може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_8 та захисник ОСОБА_6 не заперечували щодо задоволення клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_10 заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_7 також заперечував проти задоволення клопотання прокурора оскільки обвинувачений має сім'ю, дітей, отже має соціально стримуючі фактори , а також те, що обвинувачений більше двох років перебуває під вартою, тому просив відмовити прокурору та змінити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід на інший не пов'язаний із триманням під вартою.
Вислухавши клопотання прокурора, міркування присутніх учасників судового процесу, колегія суддів, вважає клопотання прокурора є обґрунтованим та таким , що підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до положень ч.3 ст. 331 КПК, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно до п.п.4,5 ч.2 ст.183 КПК, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років та до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до положень, викладених в ч.1 ст. 177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
З положень, викладених у ч. 1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.
Колегією суддів установлено, що запобіжний захід до обвинувачених застосований за рішенням суду, тобто у спосіб, встановлений КПК України.
Вирішуючи письмові клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених , колегія суддів враховує, що тримання під вартою є винятковим та відповідно до ст. 176 КПК України найбільш суворим запобіжним заходом.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «К.Г. проти Німеччини»).
Згідно роз'ясненнями, викладеними у постанові № 14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою», відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.
Оглянувши обвинувальний акт вислухавши міркування присутніх учасників судового провадження, колегія суддів суд зважає на те, що наразі продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, які свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_8 є раніше неодноразово судимою особою за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, останній раз вироком Глибоцьким районним судом Чернівецької області від 18.12.2017 року за ч.1 ст.122, ч.2 ст.185, ст.ст.70,71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років; обвинувачується у вчинені особливо тяжкого умисного корисливого злочину, вчиненого у період випробувального строку за ч.3 ст. 187 КК України - розбою, санкція статті за яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років; розлучений, від шлюбу має малолітню доньку- ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час затримання не працював, проживаючий на час затримання та зареєстрований в Чернівецькій області, тому може переховуватися від суду , а також вчини інше кримінальне правопорушення. В свою чергу, обвинувачений ОСОБА_9 хоча є не судимою особою в силу ст. 89 КК України, одружений, має трьох малолітній дітей; має постійне місце проживання на території області та на час затримання працював, але обвинувачується у вчинені особливо тяжкого умисного корисливого злочину - розбою, на даний час судовий розгляд даного провадження триває, не заслухані пояснення обвинувачених, не досліджені речові докази, тому колегія суддів переконана , що існує ризики переховування ОСОБА_9 від суду та можливість вчинення ним іншого кримінального правопорушення.
Відтак, колегія суддів доходить висновку, що більш м'який запобіжний захід відносно обвинувачених не виправдає себе та не може забезпечити цілей кримінального провадження, та не зможе запобігти встановленим колегією суддів ризикам, передбаченим п.п.1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Таким чином, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, суд доходить висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків та уникнення встановлених судом ризиків, доцільно продовжити їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Тому, колегія суддів, не зачіпляючи питання доказовості вини обвинувачених, вважає за доцільне продовжити ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці, а саме - по 11.01.2020 включно.
Доводи захисника ОСОБА_7 приведені ним в усному клопотанні про можливість у суду на даний час змінити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід на інший не пов'язаний із позбавленням волі , колегія суддів вважає хибними, оскільки стороною захисту не спростовано належними та допустимими доказами, що наведені ризики прокурором -відпали.
Керуючись ч.3 ст.331 КПК , Колегія суддів -
Клопотання прокурора ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 60 днів у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань ( №1)», тобто по 11 січня 2020 року включно.
У задоволені клопотання захисника ОСОБА_7 - відмовити.
Копію ухвали направити уповноваженій особі Державної установи "Вінницька установа виконання покарань ( №1)», для відому.
Об'явити перерву в даному судовому засіданні на 05.12.2019 о 16.00 годин, у зв'язку з неявкою захисника - ОСОБА_12 .
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький районний суд Вінницької області протягом семи діб, обвинуваченим з дня отримання копії цієї ухвали, а іншими учасниками - з дня проголошення ухвали.
Головуючий-суддя : ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3