Провадження № 22-ц/803/9116/19 Справа № 214/7907/18 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
11 листопада 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 липня 2019 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 29 липня 2019 року, -
В листопаді 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі -Банк) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначено, що 14.04.2016 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 10 000 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Заяві.
Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.
Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на 23.10.2018 року, утворилась заборгованість у розмірі 41652,36 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 22228,01 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 5922,84 грн., заборгованості за пенею - 11041,87 грн., а також 500 грн. - штрафу (фіксована) частина, 1959,64 грн. - штрафу (процентна складова), які позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 липня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 14.04.2016 року в розмірі 22228 грн. 01 коп., яка складається з тіла кредиту, та судовий збір в розмірі 1762 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, посилаючись на те, що наявними у справі доказами підтверджується, що відповідач отримав кредитну картку Банку із встановленим на ній кредитним лімітом, користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості.
Виходячи з презумпції правомірності правочину, посилаючись на практику Верховного Суду та вимоги чинного законодавства, позивач вважає доведеними факти виникнення та неналежного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, що виникли на підставі підписаної ОСОБА_1 Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від виконання договірних зобов'язань.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 14.04.2016 року в розмірі 22228 грн. 01 коп. та відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафів тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, однак, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Заяву.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14.04.2016 відповідач звернувся до позивача із Анкетою-заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 10000 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 23.10.2018 року, за розрахунком позивача, становить 41652,36 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту - 22228,01 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 5922,84 грн., заборгованості за пенею - 11041,87 грн., а також 500 грн. - штрафу (фіксована) частина, 1959,64 грн. - штрафу (процентна складова).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.
У заяві позичальника від 14.04.2016 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованості за відсотками за користування кредитом - 5922,84 грн.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, 12 місяців з моменту підписання, пунктом 1.1.7.31 згаданих Умов, позовну давність щодо вимог банку встановлено 50 років.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 14.04.2016 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 28.11.2018 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.04.2016 року, шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи підтверджено факт виникнення та неналежного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, що виникли на підставі підписаної ОСОБА_1 Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від виконання договірних зобов'язань, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами.
Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, з підстав недотримання позивачем вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими Банк, є обґрунтованим.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне рішення суду складено 11 листопада 2019 року.
Головуючий:
Судді: