Провадження № 22-ц/803/7335/19 Справа № 205/2445/18 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
06 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря - Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 вересня 2018 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, договору про задоволення вимог іпотекодержателя по договору іпотеки, а також скасування запису в державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та внесення до Державного реєстру іпотек відомостей про виключення запису з реєстру, щодо об'єкта нерухомого майна,
В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що спірний кредитний договір укладено під впливом обману, оскільки при укладенні даного договору банком було порушено норми чинного законодавства, не було ознайомлено її з усіма умовами кредитування, що пропонувалися банком, в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». Умови кредитного договору не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки несправедливі, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
З огляду на зазначене, просила суд визнати недійсним кредитний договір від 24.10.2007 р. № DNK0GА00000065 укладений між Приватбанком, в особі директора Кіровського відділення Дніпропетровського регіонального управління ПриватБанку Мокану В.П. та нею, а також всі додатки до нього, які є його невід'ємною частиною; визнати недійсним договір іпотеки квартири від 29.10.2007 р. року № DNK0GА00000065, укладений між Приватбанком, в особі директора Кіровського відділення Дніпропетровського регіонального управління ПриватБанку Мокану В.П. , та нею, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Руденко В.А., за № 3025; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя по договору іпотеки № DNK0GА00000065, посвідченого нотаріусом Дніпропетровського міського округу Руденко В.А., 29.10.2007 р., по реєстру № 3025; скасувати запис в державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 5925503, зареєстровано: 29.10.2007 р. за № 5925503 реєстратором: Приватним нотаріусом Руденко Вікторією Аркадіївною, АДРЕСА_6 , підстава обтяження: договір іпотеки № DNK0GА00000065, 29.10.2007р., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Руденко В.А., реєстр № 3025, об'єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_2 , номер РПВН: 11105142, власник: ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ; внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру, щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер обтяження 5925335, тип обтяження: іпотека, зареєстровано: 29.10.2007 р. реєстратором: Приватним нотаріусом Руденко Вікторією Аркадіївною, АДРЕСА_6, підстава обтяження: договір іпотеки № DNK0GА00000065, 29.10.2007 р., ЗАТ КБ «ПриватБанк», об'єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_2 , номер РПВН: 11105142, іпотекодержатель ЗАТ КБ «ПриватБанк», код 14360570, Україна, м. Дніпропетровськ, Набережна Перемоги, 50, Кіровське відділення, боржником за основним зобов'язанням є ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 , розмір основного зобов'язання: 22 144,00 доларів США, строк виконання: 24.10.2017 р., застава ПБ009047, власник заставної: ЗАТ КБ «ПриватБанк», код 14360570, Україна, м. Дніпропетровськ, Набережна перемоги, 50, Кіровське відділення.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що судом першої інстанції не проводилось підготовче засідання у справі.
Представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відхилити апеляційну скаргу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24.10.2007 р. між ОСОБА_1 та Приватбанком в особі директора Кіровського відділення ПриватБанку Мокану В.П. було укладено кредитний договір № DNK0GА00000065 (далі - Договір), згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 24.10.2007 р. по 24.10.2017 р. включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 22 144,00 долари США на наступні цілі: споживчі цілі - 20 000,00 доларів США, а також у розмірі 2 144,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2. даного Договору (а.с.19-21).
29.10.2007 р. в забезпечення належного виконання зобов'язань по кредитному договору між ОСОБА_1 та Приватбанком було укладено договір іпотеки квартири № DNK0GА00000065, згідно з умовами якого позивач передала банку в іпотеку однокімнатну квартиру, яка належить їй на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу від 24.06.2005 р. (а.с.24-25).
За умовами кредитного договору позичальник зобов'язалась сплачувати банку щомісячний платіж у розмірі 317,69 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Відповідно до змісту вимог ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності із ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою стаття 203 цього Кодексу.
Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на момент укладення спірного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до ч.5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З позовної заяви вбачається, що кредитний договір № DNK0GА00000065 від 24.10.2007 р., додаток № 1 до Договору, договір поруки № DNK0GА00000065-2 від 24.10.2007 р., договір іпотеки № DNK0GА00000065 від 29.10.2007р., договір про задоволення вимог іпотекодержателя до договору іпотеки від 29.10.2007 р., договір страхування майна від 24.10.2007 р., заява про укладання договору страхування нерухомості від 24.10.2007р. знаходяться у позивача.
Такі договори засвідчені власноручним підписом ОСОБА_1 , остання була повідомлена про суму кредиту, його цільове призначення, термін користування, форму погашення та спосіб забезпечення. Позивач виконувала зобов'язання за Договором, сплатила 12 775,70 доларів США, при цьому із претензіями до банку не зверталась, що свідчить про її розуміння та згоду з усіма умовами договору, а відтак і про обізнаність цільового призначення кредитних коштів.
Тобто ОСОБА_1 , підписуючи договір, чітко усвідомлювала умови, пов'язані з виконанням сторонами даної угоди, приймала їх та погоджувалася на укладення договору на цих умовах. Сторони, які уклали спірні договори, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочини вчинено у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.15, 16, 203, 215, 509, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо непроведення судом першої інстанції підготовчого засідання не можуть бути підставою, в розумінні положень ч.ч.2,3 ст.376 ЦПК України, для скасування по суті правильного рішення.
Згідно матеріалам справи, сторони були повідомлені про судове засідання належним чином, проте на призначене підготовче засідання не з'явились, відповідачем заперечень на позовну заяву також не подавалося, тому судом першої інстанції правомірно вирішено спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції по суті спору, тому судове рішення підлягає залишенню без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені апелянтом у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 20 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова