Провадження № 22-ц/803/7756/19 Справа № 183/3117/17 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
06 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря - Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко Олександр Михайлович, про визнання договору купівлі-продажу житлової квартири удаваним; про застосування наслідків визнання правочину удаваним шляхом визнання договору купівлі-продажу від 25 травня 2017 року договором позики; про визнання права власності,-
В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на підставі свідоцтва про право власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Вона має сина ОСОБА_4 , якому у квітні 2017 року знадобилися грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США для працевлаштування за кордоном та оформлення, в зв'язку з цим, необхідних документів. Цієї суми у неї не було, тому разом з сином, через своїх спільних знайомих, вони дізналися, що такі кошти в борг може надати ОСОБА_3 .
05 травня 2017 року між ОСОБА_3 та нею був укладений усний договір, на підтвердження якого вони обмінялися розписками, у відповідності до яких вона отримала в борг до 04.09.2017 року грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США. В свою чергу, ОСОБА_3 написав розписку про те, що надав їй грошові кошти у розмірі 4 000 доларів США під заставу квартири АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_3 , в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , вона передала документи на квартиру (технічний паспорт).
23 травня 2017 року їй знову знадобилися грошові кошти, тому вона вдруге звернулася до ОСОБА_3 з проханням надати кошти у розмірі 3 000 доларів США, останній погодився, за умови, що така угода між ними буде оформлена нотаріально.
25 травня 2017 року вона прийшла до офісу приватного нотаріуса Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко О.М., куди також прийшов ОСОБА_3 разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яку вона раніше не знала. ОСОБА_3 пояснив, що договір буде укладатися з його матір'ю, оскільки він може втратити субсидію, у разі оформлення угоди на нього. В ході спільної бесіди з нотаріусом вона зрозуміла, що між ними буде укладатися договір купівлі-продажу, тому вона декілька разів запитувала у нотаріуса про можливість посвідчення розписки про отримання коштів в борг чи будь-якого іншого договору щодо боргових зобов'язань, оскільки не мала наміру продавати квартиру. Між тим, і нотаріус, і ОСОБА_3 запевнили її, що єдиною угодою, що може бути посвідчена нотаріусом, є договір купівлі-продажу квартири, а ОСОБА_3 запевнив її, що укладення такого договору є формальністю, яка буде лише гарантією того, що вона поверне йому отримані в борг кошти, а після їх повернення, такий договір буде скасовано.
Таким чином, не маючи наміру на створення правових наслідків, які обумовлені договором купівлі-продажу квартири, зважаючи на термінову необхідність отримання коштів у борг, вона погодилася підписати договір купівлі-продажу квартири, будучи впевненою що така угода укладається «про людське око» до повернення нею грошових коштів.
Після підписання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 надав їй оговорену грошову суму розмірі 3 000 доларів США, відмовився написати розписку про передачу таких коштів, мотивуючи свою відмову тим, що договір купівлі-продажу і є договором позики. При цьому між ними було досягнуто угоди, що через місяць після укладення договору купівлі-продажу квартири, вона повинна повернути йому кошти у розмірі 3 000 доларів США, після чого договір купівлі-продажу квартири буде розірвано.
25 червня 2017 року вона зателефонувала ОСОБА_3 , домовилася про зустріч щодо повернення грошових коштів та розірвання договору купівлі-продажу, на що останній погодився, однак відмовився йти до нотаріуса, а на наступний день, тобто 26 червня 2017 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 замінив замки у квартирі, а в подальшому відмовився отримувати грошові кошти та повертати їй квартиру.
З огляду на зазначене, просила суд визнати договір купівлі-продажу житлової квартири АДРЕСА_1 від 25 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко О.М., зареєстрований в реєстрі за № 563, - удаваним; застосувати наслідки визнання правочину удаваним шляхом визнання договору купівлі-продажу від 25 травня 2017 року договором позики, предметом якої є гроші в сумі 3000 доларів США, позикодавцем є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Шевченко Олександр Михайлович, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна удаваним правочином, застосування наслідків недійсності правочину, визнання права власності.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що між сторонами укладався правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків щодо переходу права власності на квартиру, оскільки фактично між сторонами укладався договір позики.
Передбаченим ст.360 ЦПК України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 11.08.1993 року Новомосковським трубним заводом, на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 58).
В матеріалах справи наявна розписка, згідно якої 05.05.2017 року ОСОБА_3 надав ОСОБА_1 4 000 доларів США під заставу квартири, розташованої по АДРЕСА_2 ( т. 1, а.с. 6).
25 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 133706 гривень, які продавець отримала від покупця повністю до підписання договору (т.1, а.с. 45,46).
01.09.2017 року до ЄДРСР за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.190 КК України, у відповідності до фабули якого: в травні місяці невідома особа шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 , чим спричинила матеріальної шкоди (т.1, а.с. 99).
Відповідно до ст.235 ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу свого позову, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
При цьому позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, фактично укладала договір застави, або отримувала позику від ОСОБА_2 . При цьому показання свідків, якими позивач обґрунтовує факт вчинення правочину позики, а не купівлі-продажу суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги в якості належних доказів та, керуючись вищезазначеними нормами матеріального права, відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що між сторонами укладався правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків щодо переходу права власності на квартиру, так як фактично укладався договір позики, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності саме договору позики, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , а текст розписки вказує на отримання позивачем грошових коштів від ОСОБА_3 у розмірі 4 000 доларів США. Тобто інших зобов'язань, окрім як передбачених оспорюваним договором купівлі-продажу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає, тому у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами договору купівлі-продажу встановлювалися інші цивільно-правові відносини, ніж ті, що передбачені вчиненим правочином.
Посилання апеляційної скарги на занижену вартість квартири, що на думку позивача також підтверджує удаваність спірного правочину, підлягають відхиленню, оскільки ціна, за яку було відчужено квартиру відповідає її вартості, зазначеній у висновку про вартість майна, згідно звіту про незалежну оцінку від 24.05.2017 року, тому приймаючи до уваги вільне волевиявлення сторін та принцип свободи договору, не є підставою для висновку щодо удаваності договору-купівлі продажу.
Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності судового рішення висновки суду першої інстанції не спростовують, зводяться до необґрунтованої незгоди з рішенням суду першої інстанції, однак судом першої інстанції надано об'єктивну оцінку доводам сторін на підставі вимог діючого законодавства, згідно ст.89 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04).
Таким чином, порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені апелянтом у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова