Постанова
Іменем України
6 листопада 2019 року
м. Київ
справа №665/346/18
провадження № 51-3603км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 травня 2019 року в кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , який одружений, утримує малолітню дитину, має середню спеціальну освіту, не працює, раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 11 лютого 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на той самий строк.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на її користь 56 235 грн, вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Херсонський апеляційний суд ухвалою від 21 травня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 31 липня 2017 року близько 21:40, на 35 км + 800 м автодороги О-221801 М-17 - Чаплинка ? Асканія Нова, поблизу с. Хрестівка Чаплинського р-ну Херсонської обл., керуючи технічно справним автомобілем «Jaguar S Туре», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись з боку смт Чаплинка в напрямку с. Хрестівка, на порушення вимог пп. «б» п. 2.3., п. 12.1 Правил дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого, не впоравшись із керуванням, здійснив з'їзд з проїзної частини на ліве узбіччя з подальшим наїздом на дерево. Унаслідок цієї дорожньо-транспортної події пасажиру автомобіля ОСОБА_9 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 30 серпня 2017 року № 196к заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла в Чаплинській ЦРЛ. Вказані наслідки мають причинний зв'язок із порушенням водієм ОСОБА_7 вимог Правил дорожнього руху, а саме: пп. «б» п. 2.3, згідно з яким для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 12.1, за яким під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник засудженого просить скасувати ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 травня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду прийняте з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, скаржиться на неповноту розгляду судом апеляційної інстанції доводів викладених у апеляційній скарзі та порушення принципу безпосередності дослідження доказів судом. Посилається на те, що суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження, надав оцінку письмовим доказам, не дослідивши їх, оскільки всі письмові докази та матеріали, які характеризують засудженого, досліджено та оголошено прокурором, а не судом. Цим обставинам не дав належної оцінки суд апеляційної інстанції. Крім цього, захисник зазначив, що суд безпідставно не застосував до засудженого приписи ст. 75 КК, з чим невмотивовано погодився апеляційний суд.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор та потерпіла у судовому засіданні заперечували проти задоволення касаційної скарги та просили залишити судове рішення без змін.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи захисника засудженого наведені в його касаційній скарзі, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, не є обґрунтованими.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюється.
Як вбачається із звукозапису, сторона обвинувачення надала документи, на які посилається захисник. За згодою всіх учасників судового розгляду прокурор оголосив зміст вказаних документів, ніхто з учасників не заперечував проти цього, суд з'ясував в учасників процесу, чи є які-небуть зауваження, проте зауважень не надійшло. Суд долучив ці документи і, як видно з вироку, їх зміст був наведений у вироку, він відповідає фактичним обставинам, оголошеним у судовому засіданні. Згідно з вироком вказані документи були додатково досліджені в нарадчій кімнаті, у зв'язку з цим у вироку відображено їх зміст, що відповідає змісту зазначених документів та фактичним обставинам, на які посилався прокурор.
Як вбачається з вироку, місцевий суд навів докази, зміст яких відповідає матеріалам кримінального провадження, що не заперечується в касаційній скарзі, дав їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Тому Суд вважає, що під час дослідження доказів судом першої інстанції не допущено такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення та були підставою для його скасування судом апеляційної інстанції.
Зі змісту скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинствіохоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Апеляційний суд урахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого ОСОБА_7 злочину, який є тяжким неумисним злочином, дані про особу винного, який вину у вчиненому злочині перед проведенням судових дебатів визнав повністю, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, одружений вдруге, має на утриманні малолітню дитину, не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, і те, що стосовно нього в сільську раду за місцем його проживання надходили усні скарги від жителів села щодо перевищення ним швидкості під час руху на автомобілі; те, що ним було вжито частково заходи з відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_6 після звернення останньої із позовною заявою до суду в межах цього кримінального провадження, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Вище зазначене стало підставами для призначення засудженому мінімального покарання згідно із санкцією ч. 2 ст. 286 КК, однак у своїй сукупності ці обставини є недостатніми для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК.
Колегія суддів погоджується із цим висновком і вважає, що таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_7 .
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути кримінальне провадження й постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Керуючись статтями 369, 376, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 439, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Херсонського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3