12 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2746/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, третя особа: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
29.07.2019 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (надалі - відповідач), третя особа: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4 про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що у період із 05.03.2015 по 03.04.2015 перебував у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередньо участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Зазначив, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено перелік осіб, які належать до учасників бойових дій, зокрема, учасниками бойових дій визнаються працівники Міністерства внутрішніх справ України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. На підставі пункту 6 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, після завершення виконання завдань антитерористичної операції УМВС України в Полтавській області надало на розгляд Комісії матеріали для визнання, серед інших, позивача учасником бойових дій. Рішенням Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4 ОСОБА_1 відмовлено у надані статусу учасника бойових дій. Позивач вважає, що факт його перебування в зоні проведення антитерористичної операції підтверджується відповідними документами.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву (а.с.53-55) посилався на те, що Комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни прийнято рішення від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4 про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , оскільки стосовно позивача до Комісії не надано жодних документів Антитерористичного центру при СБУ про безпосереднє залучення ОСОБА_1 до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення або безпосередню участь ОСОБА_1 у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення відповідно до пункту 4 Порядку №413. Також зазначив, що прийняття рішення про визнання особи учасником бойових дій належить до дискреційних повноважень Комісії.
08.10.2019 від третьої особи надійшла заява, в якій представник Головного управління Національної поліції в Полтавській області просив відмовити у задоволені позову (а.с.62).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 07.11.2019.
Сторони у судове засіданні не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Від представника позивача (Книш С.І.) надійшло клопотання про перенесення судового засідання у зв'язку із хворобою (а.с.164).
Вирішуючи питання про проведення судового розгляду за відсутності представників учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представник позивача у клопотанні про перенесення розгляду справи зазначає про хворобу, яка позбавляє можливості прибути в судове засідання.
Разом з тим, доказів на підтвердження представником позивача не надано.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Суд враховує, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Отже, строк розгляду справи по суті, встановлений частиною другою статті 193 Кодексу адміністративного судочинства України, закінчується 20.11.2019.
Беручи до уваги те, що відповідно до положень статті 205 КАС України неявка учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті, а відкладення розгляду справи можливе лише в межах строку, встановленого для розгляду справи по суті, та такий строк для розгляду цієї справи закінчується 20.11.2019, а також те, що представник позивача не надав доказів хвороби, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відтак, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на неприбуття осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
27.02.2015 УМВС України в Полтавській області видано наказ № 92 о/с дск "Про відрядження працівників УМВС України в Полтавській області на блокпости фільтраційних пунктів на території Харківської області та зони проведення антитерористичної операції", яким ОСОБА_1 направлено у службове відрядження (а.с.25).
На підставі наказу УМВС України в Полтавській області від 27.02.2015 № 92о/с дск ОСОБА_1 видано посвідчення про відрядження від 05.03.2015 № 6/21, згідно з яким термін відрядження становив 30 днів з 05.03.2015 по 03.04.2015, пункт відрядження - м. Ізюм, зони проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, мета відрядження - участь в АТО (а.с.27-28).
Наказом першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 04.04.2015 № 94 майора міліції ОСОБА_1 визнано таким, який у період із 05.03.2015 по 03.04.2015 перебував у службовому відрядженні у складі сил та засобів, що залучаються та беруть безпосередньо участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових завдань (а.с.26).
06.10.2017 Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області видано ОСОБА_1 довідку про його безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.21).
З листа Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 04.07.2019 №9аз/15/04/12-2019 слідує, що Головне управління Національної поліції в Полтавській області неодноразово надсилало до Комісії документи стосовно надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції (а.с.24).
19.12.2017 Комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни прийнято рішення від №5/IV/XVII/4 про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 (а.с.20).
У вказаному рішенні від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4 зазначено наступні підстави для його прийняття:
1. Абзац 3 пункту 4 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413;
2. Пункти 2, 4 розділу ІІ Положення про комісію МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.08.2016 № 868, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.09.2016 за № 1271/29401.
Позивач не погодився з рішенням Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4 про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 серпня 2016 року N 868 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2016 р. за N 1271/29401 /надалі - Положення N 868/, це Положення визначає основні функції, завдання, повноваження та склад комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни державних службовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України та працівників територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, інших осіб, визначених чинним законодавством (далі - працівники МВС), а також організацію її роботи.
Пунктами 2, 3 розділу І Положення N 868 встановлено, що Комісія Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі - Комісія) утворюється в апараті МВС наказом МВС з метою реалізації заходів, пов'язаних із наданням статусу учасника бойових дій, учасника війни працівникам МВС.
У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України та цим Положенням.
Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІІ Положення N 868 основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
З метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія має право: 1) вивчати довідки, документи та інші докази, надіслані керівниками структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України та керівниками територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, іншими особами, визначеними чинним законодавством (далі - керівники підрозділів), чи подані особисто; 2) заслуховувати у разі потреби працівників МВС, свідків, представників органів державної влади, громадських організацій, рад ветеранів; 3) подавати на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), документи зі спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання; 4) брати до уваги докази, пропозиції та рекомендації комісій, створених в центральних органах виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України, під час вивчення матеріалів щодо надання статусу учасника війни працівникам МВС; 5) повертати документи керівникам підрозділів для подальшого доопрацювання; 6) приймати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни; 7) приймати рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій, учасника війни; 8) повторно розглядати за рішенням Міністра внутрішніх справ України (особи, яка виконує його обов'язки) питання про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни особам, яким було відмовлено в наданні такого статусу раніше.
Пунктом 4 Положення N 868 передбачено, що Комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни у разі:
відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;
надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 1 розділу I цього Положення;
виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;
наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII /у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин/ учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначено Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. N 413 /надалі - Порядок № 413/.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 413 /у редакції із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2015 року N 104, тобто у редакції чинній на час виникнення у позивача права на отримання статуту учасника бойових дій/, статус учасника бойових дій надається:
військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції;
працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
Пунктами 3, 4 Порядку № 413 визначено, що райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення визначаються Антитерористичним центром при СБУ.
Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є:
для осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, - документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення);
для осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, - документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення або направлення (прибуття) у відрядження для безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення (витяги з наказів, розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень), а також документи, що були підставою для прийняття керівниками підприємств, установ, організацій рішення про направлення осіб у таке відрядження.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.
Таким чином, на час виникнення у позивача права на отримання статуту учасника бойових дій законодавство України не містило обов'язкових вимог щодо тривалості строку перебування безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, зокрема, осіб рядового і начальницького складу, військовослужбовців, працівників МВС, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що позивач перебував у районі проведення АТО - м. Краматорськ один день, а тому не має права на отримання статусу учасника бойових дій з посиланням на приписи пункту 2-1, абзацу 3 пункту 4 Порядку № 413, якими доповнено Порядок № 413 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 р. N 602, виходячи з наступного.
Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" відповідно до статей 5, 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", уведеного в дію Указом Президента від 14 квітня 2014 року N 405, пункту 3 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 413, наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 квітня 2014 року N 33/55т "Про проведення антитерористичної операції" та від 14 вересня 2014 року N 33/752т "Про визначення меж проведення антитерористичної операції" наказано: визначити такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року; Харківська область - з 07 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 602 "Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення" у редакції, що діє з 16.09.2016, доповнено Порядок пунктом 2 1 такого змісту: "2 1. Статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення. Особам, які брали участь у виконанні бойових (службових) завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, у проведенні розвідувальних заходів, що підтверджено оперативним штабом з управління антитерористичною операцією, а також які отримали поранення, контузії, каліцтва, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), статус учасника бойових дій надається незалежно від кількості днів залучення їх до проведення антитерористичної операції.".
Також постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 602 "Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення" у редакції, що діє з 16.09.2016, пункт 4 викладено в такій редакції:
"4. Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення:
витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення;
для осіб, які залучалися до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30 календарних днів, - документи, зазначені в абзаці другому цього пункту, витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень (журналів бойових дій, оперативних завдань), які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів;
для осіб, які отримали поранення, контузії, каліцтва (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), - документи, зазначені в абзаці другому цього пункту, матеріали спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, контузій, каліцтв;
для осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку, - документи про залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, передбачені абзацами другим - четвертим цього пункту, або нотаріально завірені свідчення не менше ніж двох свідків із числа осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, які разом із такою особою брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій або інваліда війни, у разі підтвердження суб'єктами боротьби з тероризмом факту взаємодії зазначених осіб (особисто або під час перебування у складі добровольчих формувань) із Збройними Силами, МВС, Національною гвардією та іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами;
для осіб, які проходять службу (працюють) у військових частинах (органах, підрозділах), установах та організаціях або на підприємствах, які постійно дислокуються чи розташовані безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, - витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення.".
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Таким чином, приписи пункту 2-1 Порядку № 413, яким доповнено Порядок № 413 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 р. N 602, та абзацу 3 пункту 4 Порядку № 413 у редакції згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 р. N 602, не мають зворотної сили, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4 про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 . Комісія Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни діяла без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є неправомірним.
Таким чином, рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 19.12.2017 №5/IV/XVII/4 про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій, суд виходить за наступного.
Аналізом норм Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 серпня 2016 року N 868 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2016 р. за N 1271/29401, встановлено, що повноваження Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни щодо прийняття рішення про надання особі статусу учасника бойових дій є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу - Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Поряд з цим, у постанові Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10 вказано, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача є такою, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Разом з тим, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог про зобов'язання Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій та зобов'язати Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти за результатами їх розгляду рішення.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 1, 7 статті 139 КАС визначено та зобов'язано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених судових витрат, позивачем до позовної заяви надано: ордер серія ПТ №103591, акт приймання-передачі наданих послуг від 24.07.2019, копію квитанції б/н від 24.07.2019 на суму 5000,00 грн, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Разом з тим, матеріали справи не містять договір про надання правової допомоги, що укладений між позивачем та його представником, що позбавляє суду можливості дослідити істотні умови договору та визначити суму витрат на професійну правничу допомогу, що понесені позивачем у зв'язку з розглядом даної справи.
За таких обставин клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 00032684), третя особа: Головне управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, ідентифікаційний код 40108630), про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 19 грудня 2017 року №5/IV/XVII/4 про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 .
Зобов'язати Комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти за результатами їх розгляду рішення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складання.
Головуючий суддя Г.В. Костенко