справа№1.380.2019.005097
11 листопада 2019 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі ГУПФУ у Львівській області ) з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії з врахуванням вислуги років, що становить 23 роки 18 днів, починаючи з дати призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.03.2018 звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”. Оскільки відповідачем не надано вищезазначеній заяві належного реагування, рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/1719/18 зобов'язано ГУПФУ у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 06.03.2018 та за результатами її розгляду прийняте відповідне рішення на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, Порядку проведення перерахунку пенсій призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, затвердженого постановою КМУ від 13.02.2008 №45.
01.07.2019 відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років
Позивач вважає, що таке рішення відповідача суперечить нормам діючого законодавства України та порушує його права в сфері пенсійного забезпечення, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 09.10.2019 суддя відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач позов заперечує повністю, мотиви викладені в письмовому відзиві на позовну заяву від 30.10.2019 року.
В обгрунтування відзиву зазначає, що не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки відповідно до норми “а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ чітко визначається, що пенсія за вислугу років призначається при наявності у військовослужбовця на день звільнення зі служби вислуги - 22 календарних роки і більше. Оскільки календарна вислуга років позивача на день звільнення (16.03.2015) становить 20 років 06 місяців 15 днів, законних підстав для призначення пенсії позивачу за вислугу років відповідно до статтей 12,13 Закону № 2262-ХІІ нема.
На підставі ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) проходив службу в органах внутрішніх справ.
Відповідно до наказу ГУ МВС України у Львівській області № 178 о/с від 13.03.2015, начальник Старосамбірського районного відділу ГУ МВС України у Львівській області підполковник ОСОБА_2 І ОСОБА_3 . звільнений з органів внутрішніх справ з 16.03.2015 в запас Збройних сил за п. 64 “є” (за порушення дисципліни); вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становила: 20 років 06 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні: 23 роки 00 місяців 18 днів.
06.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ України у Львівській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” (а.с. 126). В цій заяві ОСОБА_1 з посиланням на норму статті 17-1 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) та підпункт “в” пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей” (далі - Порядок № 393) просив призначити йому пенсію за вислугу років. Заява обгрунтована тим, що він як працівник органів внутрішніх справ має право на призначення пенсії на пільгових умовах, оскільки до вислуги років для призначення пенсій зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця часу проходження служб.
ГУ ПФУ у Львівській області листом № 1450/М-20/07.05-06від 06.04.2018 надало відповідь в порядку Закону України “Про звернення громадян” та повідомило заявника, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, незалежно від віку, якщо вони звільнені, зокрема, зі служби з 1 жовтня 2014 по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше.
Позивач не погодився з такими діями відповідача звернувся до суду за захистом своїх прав.
30.10.2018 рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/1719/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме : визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 06.03.2018; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 06.03.2018 та за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” та Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 №813/1719/18 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області 01.07.2019 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”.
Вказане рішення обгрунтоване тим, що відповідно до розрахунку вислуги років на пенсію від 12.01.2017 вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення (16.03.2015) у календарному обчисленні становить 20 років 06 місяців 15 днів, а тому підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “а” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” відсутні.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням відповідача звернувся до суду з означеним позовом.
Вирішуючи спір, суд керувався наступним.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” (далі Закон № 2262-ХІІ ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до пункту “а” статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах “б” -“д”, “ж” статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно ч.2 статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
При цьому, згідно з ч.4 ст.17 Закону № 2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Таким чином, виходячи з наведеного, вказаним Законом чітко визначено виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. Нормами вказаного Закону не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності вказаної вислуги років, обчисленої на пільгових умовах.
З огляду на викладене, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року по справі № 161/4876/17, які є обов'язковими для врахування в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Матеріалами справи встановлено, що позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас збройних сил з 16.03.2015 за порушення дисципліни, відповідно до п.64 “є” Положення “Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ” (наказ №178 о/с від 13.03.2015).
Суд зазначає, що позивачем не заперечується факт наявності у нього вислуги років в календарному обчисленні - 20 років 06 місяці 15 днів, в пільговому обчисленні - 23 роки 00 місяців 18 днів.
Отже, враховуючи те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, суд зазначає, що в контексті спірних відносин та за обставин даної справи, для призначення пенсії позивач повинен був мати вислугу 22 календарних роки і більше.
Вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних років та більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17 Верховний Суд сформував чітку та однозначну позицію щодо відсутності правових підстав для призначення особі пенсії за вислугу років з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні.
При цьому додатково враховується висновок Великої Палати Верховного Суду, сформований при розгляді справи № 755/10947/17, згідно з яким під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” від 17 липня 1992 року №393, якою позивачу для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж - 23 роки 00 місяців 18 днів, суд відхиляє, оскільки згідно з ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Також суд зазначає, що навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі «Сєрков проти України» (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відмова пенсійного органу у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є правомірною, оскільки на день звільнення зі служби позивач не мав необхідної вислуги років у календарному обчисленні.
Щодо посилання позивача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 по справі №813/1719/18, то суд зазначає наступне.
Згідно вимог ч. 7 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Враховуючи викладене, судом не приймається до уваги висновки, викладені в рішенні від 30.10.2018 по справі №813/1719/18, оскільки вони стосуються бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неналежного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, що в свою чергу не свідчить про встановлення права позивача на призначення такої пенсії. Вирішення питання щодо призначення пенсії належить до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, про що також було зазначено у вищевказаному судовому рішенні.
Разом з тим, клопотання представника відповідача, що позивач зловживає процесуальними правами, оскільки подає позови з аналогічним предметом спору, та є підставою для закриття провадження у справі, суд відхиляє, з огляду на таке.
З аналізу положень п.4 ч.1 ст.238 КАС України слідує, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються, за складом учасників процесу, позовними вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Водночас, позовні вимоги у позовних заявах у справах №813/1719/18 та №1.380.2019.005097 не збігаються повністю з позовними вимогами у даній справі, тому не вважаються тотожними. За таких обставин, підстави для закриття провадження у справі та застосування приписів ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено у призначення пенсії за вислугою років, у зв'язку з чим, права позивача не порушені.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та не вбачає підстав для їх задоволення.
З огляду на вищезазначене, враховуючи висновки Верховного Суду, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Так як, судом при винесені рішення було відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
Керуючись ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263, 291 КАС України,-
вирішив :
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст. 295 КАС України, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС Україниь до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадженні або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гулкевич І.З.