Справа № 369/4173/16-ц
Провадження № 2/369/562/19
Іменем України
06.09.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
секретаря Середенко Б.С.,
за участі позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4 .
провівши підготовче судове засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишкова Зінаїда Іванівна про визнання договору дарування земельної ділянки та договору дарування житлового будинку недійсними, -
У травні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1 даному будинку він народився і проживає на даний час. У 2000 році він зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 та проживали разом в цьому ж будинку. Він зареєстрував дружину в будинку. Але спільне життя не склалось та сімейні відносини припинились. У 2005 році шлюб був розірваний, але дружина залишилась проживати в будинку, створюючи йому постійні перешкоди та проблеми. Він же досить м'яка людина і його можна дуже легко використовувати, тому на його прохання залишити будинку колишня дружина не реагувала. У 2012 році він потрапив в ДТП, отримав черепно-мозкову травму та інші тілесні ушкодження. Тривалий час лікувався, але стан його здоров'я все одно погіршувався. Він опинився в дуже скрутному становищі: фізичний та психічний стан, невирішені проблеми з колишньою дружиною, яка продовжувала проживати і не бажала виселятись з будинку. У вересні 2013 року він домовився з нею про те, що він буде поручителем по кредитному договору, де вона отримала кредит в розмірі 27 000 грн, а вона мала виселитись з будинку. Однак, після укладення кредитного договору, вона відмовилась від своїх обіцянок. Всі ці події дуже негативно на нього вплинули, він перебував у пригніченому, депресивному стані, став до всього байдужим до оточуючих і до себе. Він став хворим та одиноким, не мав рідної людини поруч. Тому він звернувся за породою до доньки його зведеного брата - ОСОБА_6 , якій пояснив, що бажає позбутись своєї дружини, виселивши її з будинку. У подальшому він не пам'ятав про що домовлялись, лише одне пам'ятав «так треба».
У 2015 році він отримав повістку з військкомату і стан його здоров'я знову дуже погіршився. Він тривалий час проходив лікування через отримані травми. Саме в цей час, 07 липня 2015 року під час його психологічного та фізичного виснаження, був укладений оспорений договір дарування житлового будинку. Вважає, що на час укладення договору він перебував в такому психічному стані, що не усвідомлював правових наслідків правочину. А відповідачка запевняла в тому, що все так і треба, запевнивши, що якщо в нього народиться дитина, то вона поверне це майно. Через його стан, він не надав значення всьому. Але через збіг тяжких обставин, він погодився та сподівався, що з донькою брата завжди знайде спільну мову.
На даний час він зустріч іншу жінку, з нею проживає, ведуть спільне господарство, допомагає йому в усьому, виплатили разом кредит колишньої дружини. Вона йому в усьому допомагає, він став іншою людиною, хоче створити сім'ю та бути власником власного батьківського будинку, в якому він проживає з народження. Він звернувся з проханням до відповідачки повернути будинок, але отримав відмову. Тому вважає, що відповідачка скористалась його безпорадним станом та уклала даний правочин. Вважає, що оспорюваний договір має бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 215, 225, 233, 216 ЦК України.
Просив суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,103га, кадастровий номер 3222485201:01:025:5007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області; судові витрати покласти на відповідача.
04 липня 2016 року та 10 червня 2019 року до суду надійшли пояснення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Апишкової З.І. Вказала, що нею дійсно були посвідчені договори дарування житлового будинку та земельної ділянки. Для укладення договорів сторони подали всі необхідні документи. Сторони до неї звертались неодноразово. Спочатку вони звернулись з наявними документами для консультації та отримання вичерпного переліку документів, необхідних для укладення договорів дарування. З позивачем нею було проведено бесіду щодо відмінності договору дарування від договору купівлі-продажу, роз'яснено наслідки укладення договору, в тому числі про те, хто буде власником майна та правомочності власника. Після цієї бесіди ОСОБА_1 підтвердив своє бажання укласти саме договори дарування з ОСОБА_3 Згодом, зібравши весь пакет документів, сторони звернулись до неї для остаточного узгодження дати та часу посвідчення договорів. Зазначила, що під час усіх звернень до неї ОСОБА_1 виглядав абсолютно здоровою людиною, як фізично, так і психічно, не плутався в своїх думках та твердженнях, що б надавало їй можливості припустити про часткову втрату свідомості чи пам'яті, чітко висловлював своє бажання укласти договори дарування з ОСОБА_3 . Також перед підписанням договорів нею були надано проекти договорів для ознайомлення, прочитали їх особисто і на момент посвідчення вищевказаних договорів дарування, наміри дарувальника повністю відповідали його волі. Тому договори дарування посвідчені нею з дотриманням чинного законодавства України. Просила слухати справи за її відсутності з врахуванням наданих пояснень.
07 липня 2016 року до суду надійшли заперечення на позовну заяву відповідачки ОСОБА_3 Вказала, що при укладенні оспорюваних договорів позивач був ознайомлений з правовими наслідками укладених правочинів, не звертався до правоохоронних органів та не оскаржував дії нотаріуса в суді, тобто не оспорював висновки нотаріуса про його дієздатність та волевиявлення. На момент укладення спірних правочинів позивач розумів значення своїх дій та міг ними керувати, оскільки лікарська комісія Києво-Святошинського РВК Київської області визнала його придатним для проходження військової служби (причини обмеження полягали в отриманні травми при ДТП - проблеми з ключицею руки). Будь-яких доказів, що підтверджували факт того, що він не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, позивач не надав. Також зазначила, що між ними були на той час довірливі відносини, оскільки позивач також надав їй довіреність з широким спектром повноважень, в тому представлення інтересів в суді. В період 2014-2015 року вона за власний рахунок допомагала позивачу погасити борги, зробити косметичний ремонт, привести у пристойний вигляд будинок, купавала продукти харчування, готувала їжу. Допомагала в оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно також за власний кошт. Також вважає необгрунтованими посилання позивача на збіг тяжких обставин, депресії, повяханих з проживанням колишньої дружини, яка не бажала звільняти будинок, оскільки оспорюваний договір укладений 07 липня 2015 року, а колишня дружина позивача виселилась з будинку 25 листопада 2014 року. При вирішення спору просила врахувати, що вона намагалась всіляко допомагати позивачу, так як він був і залишається для неї рідним дядьком, до укладення жодних правочинів вона його не примушували. Просила суд відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2016 року по справі призначено експертизу.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 грудня 2016 року провадження по справі відновлено.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року по справі призначено експертизу.
22 жовтня 2018 року до суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта КЗ КОР «ОПНМО» №225-ц.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 лютого 2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали. Просили позов задоволити.
У судовому засіданні відповідач та представник відповідача проти позову заперечували. Просили відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
При розгляді справи судом встановлено, що 07 липня 2105 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З.І.
07 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,103га, кадастровий номер 3222485201:01:025:5007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З.І.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.
Згідно із ст. 44 Закону України «Про нотаріат», під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.
З матеріалів справи вбачається, що оспорювані договори посвідчено в приміщенні приватного нотаріуса Києво-Святошинського нотаріального округу Апишковою З.І. На договорах стоять підписи. Ці договори підписані сторонами у присутності нотаріуса 07 липня 2015 року, особи встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за №2088 та №2092. Таким чином, суд прийшов до висновку, що під час посвідчення договорів приватним нотаріусом були дотримані всі вимоги чинного законодавства, по формі та своєму змісту договір відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом.
У відповідності з частиною 3 статті 203 ЦК волевиявлення особи, яка вчиняє правочин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
В ст. 208 того ж Кодексу передбачені випадки, за яких правочини належить вчиняти у письмовій формі, в тому числі якщо це передбачено законом.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України).
За змістом ст. 30ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
За правилами, встановленими частиною 1 статті 225 ЦК, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Встановлення неспроможності особи в момент вчинення договору розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними на момент вчинення договору відбувається з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення договору особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 ляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними; нормативно-правовий акт № 9 від 06.11.2009 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Як вбачається із Висновку судово-психіатричного експерта №225-ц ОСОБА_1 станом 07 липня 2015 року, на момент укладення договору дарування, будь-яким психічним розладом не страждав, та не страждає таким у даний час. В нього малися та маються зараз ознаки наслідків перенесеної важкої черепно-мозкової травми із неврологічною симптоматикою (церебрастенія, вестибулокоординаторні порушення); За своїм психічним станом ОСОБА_1 під час підписання договору (7 липня 2015р) міг та може у даний час в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними. Може приймати участь у судових засіданнях, захищати свої інтереси.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорювані договори по формі та змісту відповідають вимогам чинного законодавства, а їх зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення сторін правочину. Тому підстави для визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України відсутні. В даній частині позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У пунктах 19, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено судам, що правочин, вчинений внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів ї сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Отже, для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність тяжких обставин для особи, що вчиняє правочин; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в суді нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.
Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке.
По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов'язані з обставинами вчинення правочину.
Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити.
По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними.
По-третє, хоча ЦК України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак, з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 760/7723/16-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.
До тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання ОСОБА_1 оспорюваних договорів, позивач відносить наявність тяжкої хвороби після дорожньо-транспортної пригоди, постійні проблеми з колишньою дружиною, необхідність погашати її кредити, постійні переживання, що за ці борги в нього можуть забрати будинок, оскільки почали приходити та дзвонити з вимогами погасити борги, мав маленький заробіток, крім офіційного заробітку більше ніде не працював.
Щодо невеликого доходу позивача, слід вказати, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач крім даної роботи не міг працювати на інших роботах, в тому числі і на підставі цивільно-правових договорів, мати неофіційні доходи. Крім того, потреба у додатковій матеріальній допомозі та догляді не є тяжкими обставинами у розумінні ст. 233 ЦК України.
ОСОБА_1 вказував також на те, що договір було укладено на вкрай невигідних для нього умовах. Разом з тим, договір дарування не передбачає вцілому отримання будь-якої вигоди дарувальнику, дані договори є безоплатними. Також позивач в судовому засіданні не надав пояснень та доказів тому, що з даруванням нерухомого майна, його проблеми мали вирішитись. Так, матеріали справи не містять підтвердження, що з колишньою дружиною були напружені відносини, вона не бажала виселятись, чинила перешкоди в користуванні майном. З поданої будинкової книги на будинок вбачається, що остання знята з реєстраційного обліку ще у листопаді 2014 року, а оспорювані правочину укладені у липні 2015 року. Позивач за весь час після розірвання шлюбу не звертався щодо врегулювання спірних відносин з дружиною, в тому числі й до суду.
Встановлено, що 20 вересня 2013 року між КС «Борисфен» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, поручителем за яким виступив ОСОБА_1 .
На підтвердження доводів щодо погашення кредиту позивач надав суду квиртанції на погашення кредиту. Разом з тим, платником в даних квитанціях вказана ОСОБА_5 Якщо ж дані виплати робив позивач, як поручитель, він може захистити своє право шляхом пред'явлення вимоги до боржника. Також не підтверджує доводів позову і подане рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 , скільки стосується лише боргових зобов'язань останньої.
Щодо перебування позивача на лікарняному, тому подана медична документація не підтверджує того, що стан здоров'я позивача був в критичному стані. Також суд враховує висновок експерта: ОСОБА_1 притаманні наступні індивідуально-психологічні особливості: достатній рівень соціальної активності, диференційованість та гнучкість поведінка та соціальних відношень, миролюбство, товариськість, прагнення до згладжування конфлікті прагнення до конструктивної співпраці з іншими людьми, а також дещо занижена, благо приємна самооцінка, комфортність до близького оточення, але за потреби він виявляє достатній рівень цілеспрямованості, вміння захищати свої інтереси, провести потрібну позиція». Актуальною домінуючою мотивацією на теперішній час є повернення у свою власність будинку, що розглядається по справі, а також побудова гармонійних сімейних стосунків. 0собистісне значення обставин, за яких був укладений досліджуваний правочин, характеризується наявністю у той період у ОСОБА_1 мотивів та інтересів направлених на позбавлення від конфліктної ситуації, яка склалася між ним та його колишньою дружиною, також захист його майна через залучення підтримки з боку близьких родичів. Під час укладання досліджуваного правочину емоційний стан ОСОБА_7 ПА. відповідав особистісному значенню обставин, за яких він був укладений, та супроводжувався актуалізацією ситуативних негативних емоційних реакцій. Однак, дані емоційні переживання ступенем своєї виразності не досягли такої тотальності, яка б могла здійснити суттєвий вплив і психічну діяльність та емоційний стан ОСОБА_1 під час укладання досліджуваного правочину. ОСОБА_1 був здатним з урахуванням обставин, за яких був укладений досліджуваний правочин повною мірою вільно та усвідомлено приймати рішення реалізовувати його своїми діями. ОСОБА_1 був здатним, з урахуванням обставин, за яких був укладений досліджуваний правочин, усвідомлювати повною мірою фактичний зміст власних дій прогнозувати наслідки власних дій, усвідомлено приймати рішення, адекватне ситуації, та реалізувати.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги є недоведеними. Так, позивачем не доведено, що оспорюваний договори дарування були укладені під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах та, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним договором.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишкова Зінаїда Іванівна про визнання договору дарування земельної ділянки та договору дарування житлового будинку недійсними відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 16 вересня 2019 року.
Суддя