07 листопада 2019 року 320/4840/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести з 29.05.2018 перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в період його роботи без обмеження її максимальним розміром.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №320/6528/18 скасовано рішення Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про відмову у призначенні пенсії від 04.06.2018 та зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплачувати йому пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.
На виконання зазначеного судового рішення відповідачем призначено йому пенсію в розмірі 90% від заробітної плати в сумі 63386,34 грн. Однак, пенсія йому виплачується з обмеженням в розмірі 15640,00 грн. з посиланням на статтю 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач вважає посилання відповідача на вказану статтю Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необґрунтованим, оскільки рішенням суду зобов'язано виплачувати йому пенсію виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.
При цьому, позивач зауважив, що право на соціальний захист не може бути скасоване та звужене, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України. Також зазначає, що до питання обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про прокуратуру" є актуальними висновки конституційного суду України у відповідних рішеннях. Конституційний суд неодноразово розглядав питання пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, на думку позивача відносяться громадяни, які перебувають на службі в правоохоронних органах, зокрема прокуратури, з огляду на зазначене до них не можуть застосовуватись положення законодавчих актів щодо обмеження та зменшення розміру пенсійних виплат.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на виконання рішення суду Пенсійним фондом обчислено розмір пенсії позивача відповідно до довідки від 21.05.2018 №18-54 зп, виданої Генеральною прокуратурою України, відповідно до якої заробітна плата для обчислення пенсії склала 63386,34 грн., із застосуванням відсотку розрахунку пенсії від заробітку 90 %.
Однак, відповідач зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи зазначене, а також положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", максимальний розмір пенсії з 01.07.2019 не може перевищувати 15640 грн.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що він правомірно виплачує позивачу пенсію у розмірі 15640 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Московським РВ ГУ МВС України в Харківській області 22.03.1999.
29.05.2018 позивач звернувся до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області з заявою № 2592 про призначення пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789.
Рішенням від 04.06.2018 №406 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст. 86 Закону України "Про прокуратуру".
Вказане рішення позивач оскаржив до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №320/6528/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про відмову у призначенні пенсії від 04.06.2018 ОСОБА_1 . Зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.
На вказане рішення Броварським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області подано апеляційну скаргу, яку ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 повернуто.
На виконання зазначеного судового рішення Броварським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області обчислено розмір пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 21.05.2018 №18-54 зп, відповідно до якої заробітна плата для обчислення пенсії склала 63386,34 грн. Відсоток розрахунку пенсії від заробітку - 90%.
Однак, позивачу виплачується пенсія з обмеженням в розмірі 15640,00 грн.
26.06.2019 позивач звернувся до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Листом від 05.07.2019 №389/К-01 Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області відмовило позивачу у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром з посиланням на те, що відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №320/6528/18 зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.
На виконання зазначеного судового рішення Броварським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області обчислено розмір пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 21.05.2018 №18-54 зп, відповідно до якої заробітна плата для обчислення пенсії склала 63386,34 грн. Відсоток розрахунку пенсії від заробітку - 90%.
Однак, позивачу виплачується пенсія з обмеженням в розмірі 15640,00 грн.
Суд зазначає, що право на виплату пенсії надано позивачу з моменту призначення пенсії та на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку, тобто на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це б суперечило статті 22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.
З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII та втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-XII, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Підстави та порядок виплати пенсії працівникам прокуратури, передбачені статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі за текстом - Закон №1697-VII).
Положеннями частин тринадцятої, двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, що набрав чинності 15 липня 2015 року, які діяли на час звернення позивача за перерахунком пенсії, передбачено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. На час спірних правовідносин зазначені умови і порядок перерахунку вже призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.
Отже, чинним на момент звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України законодавством передбачено можливість перерахунку раніше призначених пенсій, а відтак - встановлене право особи, яка отримує відповідно до законодавства про прокуратуру пенсію за вислугу років, на її перерахунок за певних умов та в порядку, які на даний час Урядом України не визначені.
Суд зазначає, що норми статті 50-1 Закону №1789-XII, які безпосередньо визначали умови перерахунку пенсії, були виключені із цього Закону, а питання визначення умов та порядку перерахунку таких пенсій віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України - з набранням чинності Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року).
Пунктом 16 розділу III "Прикінцеві положення" цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, тобто до кінця січня 2015 року, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону. За таких обставин на час спірних правовідносин позивач мав право на перерахунок пенсії відповідно до умов та в порядку, які повинні були бути визначені Кабінетом Міністрів України з січня 2015 року, однак не прийняті ані до моменту його звернення за перерахунком пенсії, ані дотепер, що стало наслідком прийняття відповідачем спірного рішення. Відтак, маючи відповідне право на перерахунок пенсії та перебуваючи в стані невизначеності внаслідок тривалої бездіяльності компетентного державного органу, позивач не може реалізувати своє право, визначене законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Мюллер проти Австрії" (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. На зазначене рішення послався Верховний Суд у Рішенні від 15.02.2018 року у зразковій справі №820/6514/17 (п.36 Рішення).
Оскільки позивач, постійно, працюючи в органах прокуратури України, сплачував передбачені чинним законодавством страхові внески до Пенсійного фонду, тому дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії можуть вважатися, з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини, втручанням у його право на мирне володіння майном - пенсією.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.09.2014 року дійшов висновку, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Разом з тим, Європейський Суд вказав, що Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, однак, жодного рішення з цього приводу прийнято не було.
Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу, так як заявники мали «законне сподівання» на перерахунок пенсії. Подібна бездіяльність з боку Уряду України була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення майнового інтересу заявника, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (параграфи 51-56) та потягнула за собою стягнення на користь заявників справедливої сатисфакції.
Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини також викладено й у справі "Будченко проти України", в якій Суд вказав, що Уряд України повинен запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мав право заявник.
Таким чином, можна дійти висновку, що не визначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій, не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсій позивачу.
Враховуючи висновки, викладені вище, в тому числі у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 вересня 2014 року, наведені вище обставини в даних спірних правовідносинах розцінюються судом як невиправдане втручання у право позивача.
Оскільки Кабінетом Міністрів України не вжито заходів на реалізацію вищенаведеної норми, виходячи із приписів частини першої статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, та статті 22, згідно з якою закріплені Конституцією України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані, суд констатує, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі як чинної статті 86 Закону України №1697-VII, так і статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в редакції від 13.10.2010 року, і що при такому перерахунку мають застосовуватися норми, які визначали умови та порядок перерахунку пенсії, що діяли на момент її призначення позивачу. При цьому має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення позивачу пенсії (90%).
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, висловленими, зокрема, в постановах від 10 грудня 2013 року №21-348а13, від 17 грудня 2013 року №21-445а13, в постанові від 01 липня 2014 року по справі №21-244а14.
Слід зазначити, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №320/6528/18 зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.
Отже, на дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, частина перша якої встановлювала, що "прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку".
Підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам визначались, на той час, частиною 12 статті 50-1 Закону, відповідно до якої обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII (пункт 5 Прикінцевих положень) визначено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до окремих Законів України, у томі числі за Законом України "Про прокуратуру".
15.07.2015 року набрав чинності Закон України №1697-VII, згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень якого попередній Закон України "Про прокуратуру" із змінами частково втратив чинність, окрім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
Статтею 86 Закону України №1697-VII передбачене пенсійне забезпечення працівників прокуратури. Відповідно до частини другої цієї статті пенсія призначається в розмірі 60% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Ураховуючи наведене, внесені пізніше Законами зміни до статті, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, зменшили раніше встановлений розмір пенсії у відсотках до 60%.
Однак, як встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №320/6528/18, статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII збільшено стаж роботи, що дає позивачу право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції закону від 12 липня 2011 року) з 20 років до 23 років 6 місяців, що є звуженням його прав у розумінні Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24.01.2019 у справі № 404/5325/17 провадження № К/9901/21787/18, від 17.10.2018 у справі № 211/2954/17 провадження № К/9901/30010/18.
Крім того, суд у даному рішенні зазначив, що положення ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 в редакції закону від 14.10.2014, фактично звужує право позивача на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугою років.
Отже, з наведеного слідує, що позивач має право на пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку.
При цьому, як зазначено в абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України №1697-VII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Пунктом 13-2 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що максимальний розмір пенсії, призначеної на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про наукову і науково-технічну діяльність" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до ст. 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень.
Тобто чинним законодавством встановлено лише тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії по 31.12.2017.
Водночас Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і формував правову позицію.
Так, у рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 (у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказано, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, поліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 (справа №21-348а1), від 17.12.2013 (справа №21-445а13), від 06.10.2015 (провадження №127/11720/14-а).
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Так, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейським судом з прав людини неодноразово у рішеннях наголошувалось, що якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (п.31 рішення від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України", заява № 68385/10 та 71378/10).
На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що нарахування і виплату призначеної позивачу пенсії з 29.05.2018 необхідно проводити (з урахуванням рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №320/6528/18) відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001) з 29.05.2018, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку без обмеження її максимальним розміром, а не в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Крім того, суд вважає, що норма ч. 3 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не може бути застосована до ОСОБА_1 , оскільки пенсію йому призначено за вислугу років (а не за віком) та на підставі Закону №1789-XII (а не Закону №1058-IV).
Суд також зауважує, що положення Закону №1058-IV не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 на підставі абз. 4 ч. 15 ст. 86 Закону №1697-VII. Ця норма передбачає, що з 01 січня 2018 року пенсія, призначена відповідно до цієї статті, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, виплачується в розмірі, обчисленому відповідно до Закону № 1058-IV.
Суд звертає увагу на те, що пенсію ОСОБА_1 призначено не відповідно до ст. 86 Закону №1697-VII, а на підставі іншого закону - ст. 50-1 Закону №1789-XII, то до нього не можуть бути застосовані положення Закону №1058-IV.
Отже, суд вважає, що позивач має право на виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Суд також акцентує увагу на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова ВС України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи те, що судом встановлено право позивача на виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про зобов'язання провести з 29.05.2018 (з моменту призначення пенсії, як це визначено в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №320/6528/18) перерахунок та виплачувати пенсію позивачу в період його роботи без обмеження її максимальним розміром.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своєї відмови у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 02.08.2019 №42.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області в перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести з 29.05.2018 перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 в період його роботи без обмеження її максимальним розміром.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.