Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 132/3235/16-ц
провадження № 61-19244св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калинівському районі Вінницької області,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калинівському районі Вінницької області на рішення Калинівського районного суду Вінницької області в складі судді Павленко І. В. від 22 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області в складі суддів: Нікушина В. П., Оніщука В. В., Медвецького С. К., від 24 лютого 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калинівському районі Вінницької області (далі - відділення Фонду) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 жовтня 2002 року, працюючи вальником лісу у Іванівському лісництві Вінницького лісовиробничого комплексу та виконуючи лісосічні роботи, він здійснював пропил стовбура дерева, яке при приземлені вдарило його по лівій нозі притиснувши ногу до землі. Внаслідок цього нещасного випадку він отримав відкритий уламковий перелом кісток лівої гомілки зі зміщенням.
13 червня 2003 року висновком МСЕК вперше йому встановлено 60 % втрати працездатності та другу групу інвалідності. Після переогляду 28 липня 2008 року встановлено 30 % втрати працездатності та третю групу інвалідності безстроково.
Позивач зазначає, що внаслідок нещасного випадку на виробництві він втратив можливість до повноцінного життя, оскільки я є інвалідом, систематично приймає медикаментозні препарати. Після даного ушкодження здоров'я його життя стало неймовірно важким.
На переконання позивача відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року, в редакції станом на час настання страхового випадку та встановлення йому втрати професійної працездатності він має право на виплату моральної шкоди, яку оцінив у 174 000 грн.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відділення Фонду на його користь кошти в розмірі 174 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 120 000 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Стягнуто із відділення Фонду в дохід держави 1 200 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 13 червня 2003 року, а тому він на підставі статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, за рахунок відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справделивості в сумі 120 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року апеляційну скаргу відділення Фонду відхилено. Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відділення Фонду, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові у даній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову. Скаржник указував, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди У листопаді 2016 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Отже, права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду позивач не має. Крім цього, до участі у справі як відповідачів не було залучено інших юридичних осіб, які, на думку скаржника, мають нести відповідальність за завдану моральну шкоду - власника підприємства, де стався нещасний випадок. Актом Н-1 не встановлено, що неправомірні дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди. Крім того, при зверненні до суду позивач пропустив позовну давність.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював вальником лісу Іванівського Лісництва згідно наказу № 96-к від 10 вересня 2001 року.
Обставини щодо нещасного випадку зафіксовані в акті № 22, затвердженого 15 жовтня 2002 року начальником Вінницького лісовиробничого комплексу ОСОБА_2 , із зазначенням, що 11 жовтня 2002 року ОСОБА_1 виконував лісосічні роботи приступив до валки небезпечного дерева. Внаслідок підпилу стовбура, дерево вдарило ОСОБА_1 по лівій нозі і притиснуло його ногу до землі.
Згідно витягу із акту огляду МСЕК від 13 червня 2003 року ОСОБА_1 встановлено 60 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності.
Пізніше відповідно до довідки Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи серії АС № 018147 від 28 липня 2008 року ОСОБА_1 встановлено 30 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Заперечуючи проти позову, відповідач вважав, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди коли діяв Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV) у новій редакції, що не передбачала можливості стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої потерпілому від нещасних випадків на виробництві, то до спірних правовідносин не може бути застосована редакція вказаного Закону, яка діяла станом на день настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Згідно з частиною першою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом і І групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).
Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (частина перша статті 14 Закону № 1105-XIV).
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 11 жовтня 2002 року під час виконання трудових обов'язків з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму ноги, про що було складено відповідний акт форми Н-1.
Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон № 1105-XIV пов'язував з настанням страхового випадку.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі - Закон № 717-V), згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Тому Верховний Суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачу була заподіяна моральна шкода у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача. А відтак необґрунтованими є твердження касаційної скарги про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Суди встановили завдання позивачеві у зв'язку з ушкодженням здоров'я та втратою працездатності фізичного болю та душевних страждань, що характеризують моральну шкоду.
Довід касаційної скарги про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, Верховний Суд вважає необґрунтованим.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).
Відповідно до частин першої та другої статті 57 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанцій, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша та друга статті 58 ЦПК України у вказаній редакції).
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (частина друга статті 212 ЦПК України у вказаній редакції).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України у зазначеній редакції).
Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов'язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди.
Отже, наявність у МСЕК вказаного обов'язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо.
Тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).
З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я при виконання трудових обов'язків, у подібних правовідносинах.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивачу первинно було встановлено втрату професійної працездатності 13 червня 2003 року та врахувавши, що останній на підставі статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення моральної шкоду у даній справі з відділення Фонду.
Доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи, зокрема висновками МСЕК, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом є безпідставні, оскільки згідно пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калинівському районі Вінницької області залишити без задоволення.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик