Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 309/246/16-ц
провадження № 61-23335св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: фізична-особа підприємецьОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Мацунич М. В., Бисага Т. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зараз - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суд з позовом до фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1), ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 01 жовтня 2003 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 050-03GW/CK згідно з умовами якого ФОП ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 41 451 євро, строком до 30 вересня 2004 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12 грудня 2006 року стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» 42 629,04 грн, що складається з: 417,11 євро - сума основного боргу, 62,52 євро - відсотки та 6853,40 євро - пеня.
Посилаючись на вищевказані обставини, а також на те, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12 грудня 2006 року стягнута пеня в розмірі 6 373,77 євро, АТ КБ «ПриватБанк» просив солідарно стягнути з відповідачів різницю, що становить 531 євро, що за курсом НБУ складає 13 402,44 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 09 листопада 2016 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем пропущено передбачену частиною другою статті 258 ЦК України спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, апеляційним судом не враховано, що після ухвалення рішенням Господарським судом Закарпатської області від 12 грудня 2006 року, кредитний договір не був розірваний та не припинив свою дію, тому позичальнику і надалі нараховувалась заборгованість із сплати процентів та пені.
У липні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу в якому просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилити, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.
У липні 2017 року представник ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до суду заперечення на касаційну скаргу в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року справу № 309/246/16 призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 309/246/16 передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 07 червня 2019 року № 636/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-23335св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Курило В. П.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 жовтня 2003 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ФОП ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 050-03GW/СК згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 41 451,00 євро строком до 30 вересня 2004 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12 грудня 2006 року стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» 42 629,04 грн, що складається з: 417,11 євро - сума основного боргу, 62,52 євро - відсотки та 6 853,40 євро - пеня.
На підставі вказаного рішення Господарським судом Закарпатської області було видано наказ від 25 грудня 2006 року № 16/347 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 вказаної суми боргу.
Згідно з довідкою керуючого Хустського відділення № 4 Закарпатського РУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» від 29 травня 2007 року № 760 у ФОП ОСОБА_1 , станом на 29 травня 2007 року відсутня заборгованість за кредитом.
Відповідно до постанови головного державного виконавця відділу ДВС Хустського РУЮ від 01 червня 2007 року виконавче провадження з примусового виконання наказу №16/347 закінчено у зв'язку з фактичним виконанням.
Згідно із витягом з матеріалів службового розслідування оригінали документів щодо надання ФОП ОСОБА_1 кредиту та щодо поручителя ОСОБА_2 в Хустському відділенні №4 Закарпатського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» відсутні. Крім того, згідно з вказаним витягом заборгованість за вказаним кредитним договором відсутня.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Так, частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак не врахував, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припинилося після спливу визначеного цим договором строку кредитування, тобто після 30 вересня 2004 року, а тому рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року необхідно змінити з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
З огляду на наведене, керуючись частиною першою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16 лютого 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
Є. В. Краснощоков
В. П. Курило