Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 206/1193/16-ц
провадження № 61-30679св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року у складі судді Румянцева О. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня
2017 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П.,
Пономарь З. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено частково. Визнано недійсним в 1/2 його частині договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладений 10 жовтня 2007 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право спільної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 202 000 грн.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня
2013 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 24 грудня 2012 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ухвалено в цій частині нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 . В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня
2013 року витребувано із чужого незаконного володіння, тобто у
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 на користь власників
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Скасовано частково державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зареєстровану комунальним підприємством «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації»
16 жовтня 2007 року на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2007 року в частині права власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 червня 1995 року, виданого на підставі рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року.
У рішенні від 19 грудня 2013 року апеляційний суд посилається на те, що згідно із рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 24 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, визнано за позивачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право спільної власності на 1/2 частину квартири, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
202 000 грн. З огляду на ці обставини ОСОБА_1 є власником
1/2 частини спірної квартири, а за другу 1/2 частину квартири, як покупцю за незаконною угодою, їй повернуто сплачені гроші. Однак ці обставини не відповідають дійсності, оскільки виконавче провадження з виконання виконавчого листа закрито, а рішення судів про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 202 000 грн не виконані. Крім того, посилається на ті обставини, що боржник прострочив зобов'язання у зв'язку з чим вважає за необхідне стягнути з нього суму проіндексованих витрат за період з 01 березня 2013 року по 31 грудня
2015 року у розмірі 138 572 грн та 3 % річних у розмірі 17 715 грн 51 коп., а всього у розмірі 156 089 грн 51 коп.
ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь різницю за продану квартиру за договором купівлі-продажу від 10 жовтня 2007 року у розмірі 202 000 грн, а також суму проіндексованих витрат у розмірі 156 089 грн 51 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 202 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи той факт, що позивач ОСОБА_1 будучи добросовісним набувачем квартири, відповідно до рішення суду була позбавлена права власності на 1/2 частину квартири, їй повинно бути відшкодована відповідачем 1/2 частина її вартості, а саме 202 000 грн.
При цьому суд першої інстанцій визнав необґрунтованими позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 суми проіндексованих витрат за період з 01 березня 2013 року по 31 грудня 2015 року оскільки вважав, що застосування положень статті 625 ЦК України до спірних правовідносин не передбачено законом.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня
2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що розглядаючи заявлені у справі позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 202 000 грн районний суд обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 як така, що придбала спірну квартиру у
ОСОБА_2 за 404 000 грн, після витребування у неї за рішеннями судів половини цієї квартири на користь власників цієї половини -
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за правилами статті 216 ЦК України має право на стягнення з ОСОБА_2 вказаної суми, яка незаконно продала цю 1/2 частину квартири у 2007 році після судового рішення
2006 року, яким фактично було поновлено право власності на 1/2 частину за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення боргу і відшкодування шкоди призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що неправильне застосування матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій полягає у застосуванні статті 216 ЦК України, дія якої не поширюється на зазначені правовідносини.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 належала згідно свідоцтва про право власності від 16 червня 1995 року на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7
28 липня 2003 року на підставі довіреностей від імені вказаних співвласників, посвідчених нотаріусом Вязінського нотаріального округу Володимирської області Російської Федерації, між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровськ від 21 квітня
2006 року, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , визнано недійсними довіреності № 1272 та № 1273 від 15 лютого 2002 року, посвідчені від імені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , та визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири.
Всупереч цьому рішенню 10 жовтня 2007 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбала за договором купівлі-продажу спірну квартиру за 404 000 грн з реєстрацією права власності за ОСОБА_1 на квартиру та реєстрацією у цій квартирі осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14
24 грудня 2012 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровськ визнано недійсним договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині 1/2 спірної квартири, визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право спільної власності на
1/2 частину квартири, стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 202 000 грн. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Білоконь Р. В., про визнання договору
купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 01 листопада 2013 року відмовлено у позові ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння і визнання права власності. Переглядаючи вказане рішення, апеляційний суд Дніпропетровської області своїм рішенням від 19 грудня 2013 року рішення районного суду скасував, задовольнив позов в частині витребування з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_3 1/2 частини спірної квартири та скасував реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири.
На підставі рішень Самарського суду м. Дніпропетровська від 24 грудня
2012 року та Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2013 року державним виконавцем 10 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 202 000 грн, а на підставі зазначеного рішення апеляційного суду від 01 березня 2013 року, яким було скасовано рішення районного суду від 24 грудня 2012 року - виконавче провадження закінчено без виконання рішення про стягнення суми 202 000 грн, у зв'язку з чим ОСОБА_1 оскаржила дії виконавчої служби.
Переглядаючи ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 18 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року, якими відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії виконавчої служби, та залишаючи вказані ухвали без змін, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у своїй ухвалі від 18 листопада 2015 року зазначив, що рішення Самарського районного суду від 24 грудня 2012 року (на виконання якого було видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження) в частині позовних вимог ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу було скасоване апеляційним судом та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а оскільки рішення суду в указаній частині включало як визнання недійсним оспорюваного договору так і стягнення на користь ОСОБА_1 коштів у порядку статті 216 ЦК України, то після відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відсутні підстави для стягнення спірної суми, у зв'язку із чим державним виконавцем вірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки судовим рішенням договір купівлі-продажу 1/2 спірної квартири
від 28 липня 2003 року, укладений між ОСОБА_12 та
ОСОБА_2 було визнано недійсним, то відповідно до
статті 216 ЦК України в позивача виникло право на відшкодування вартості майна в сумі, яка визначена договором.
У той же час, суди не врахували, що ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу спірної квартири від 28 липня 2003 року, який судовим рішенням визнано недійсним, а відтак не може ставити питання про повернення їй на підставі статті 216 ЦК України коштів за договором купівлі-продажу від 10 жовтня 2007 року, укладеним між нею та
ОСОБА_2 , який в судовому порядку не визнавався недійсним.
Питання компенсації добросовісному набувачу має вирішуватися за заявою такої особи у контексті статті 661 ЦК України, відповідно до частини першої якої у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
№ 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі, якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК України звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
З урахуванням наведеного, у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_2 , як продавця спірної квартири, про відшкодування їй збитків у вигляді 1/2 вартості придбаної нею квартири, яка в подальшому вибула з її власності не з її волі, а за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2006 року, на підставі
статті 661 ЦК України, а не в порядку застосування реституції недійсності правочину, як вважали суди попередніх інстанцій.
У випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону, суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.
Неправильне зазначення позивачем правової норми на обґрунтування позову (статті 216 ЦК України), не є визначальним для суду при вирішенні питання про те, яким законом необхідно керуватись при захисті права позивача на відшкодування вартості 1/2 квартири, яка вибула з її власності внаслідок незаконності та протиправності первісного набуття прав на неї відповідачем ОСОБА_2 .
Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, проте в частині вирішення позову
ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь
202 000 грн у рахунок відшкодування витрат на придбання 1/2 квартири допущено неправильне застосування норм матеріального права, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають зміні в частині правового обґрунтування.
Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 11 травня 2017 року змінити в частині правового обґрунтування стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів 202 000 грн у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович