Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 405/6430/16-ц
провадження № 61-34264св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2017 року у складі судді Іванової Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Чельник О. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору поруки припиненим.
Позов мотивовано тим, що 29 травня 2009 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та нею у забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними 22 травня 2008 року, 23 травня 2008 року та 29 травня 2009 року між банком та позичальником ОСОБА_3 , було укладено договір поруки.
Зазначала, що банк направляв на її адресу листи про наявну заборгованість позичальника, відповідно до змісту яких позичальник прострочив перед відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань на 121 день, згідно кредитних договорів від 22 травня 2008 року та від 23 травня 2008 року, внаслідок чого утворилася заборгованість. Зокрема, за кредитним договором від 22 травня 2008 року станом на 24 квітня 2013 року прострочена заборгованість становить 16 726,52 доларів США, а за договором від 23 травня 2008 року станом на 25 квітня 2013 року прострочена заборгованість становить 3 315,88 доларів США. Таким чином, вказувала на те, що у відповідача виникло право на звернення до суду починаючи з 24 грудня 2012 року, проте позовна заява про стягнення заборгованості на підставі договору поруки не надходила до суду протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання, тобто в строк до 25 грудня 2015 року, у зв'язку з чим договір поруки припинив свою дію на підставі пункту 3.1. договору поруки від 29 травня 2009 року та частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати припиненою поруку, що виникла на підставі договору поруки, укладеного 29 травня 2009 року між банком та нею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ПАТ «Альфа-Банк» виникло право пред'явити вимогу до позивача, як до поручителя, про виконання порушеного основного зобов'язання ОСОБА_3 щодо сплати заборгованості за договорами траншу від 22 травня 2008 року та від 23 травня 2008 року з моменту настання строку повернення кредиту згідно умов кредитних договорів, а саме - з 21 травня 2015 року та протягом наступних трьох років, тобто включно до 21 травня 2018 року. При цьому, судом було встановлено, що відповідно до виписки по особовим рахункам останній платіж за кредитним договором від 23 травня 2008 року та за договором від 22 травня 2008 року щодо погашення заборгованості за тілом кредиту та сплаті процентів було здійснено позичальником ОСОБА_3 22 листопада 2013 року. Судом встановлено, що ПАТ «Альфа-Банк» пред'явило позов до ОСОБА_3 , як позичальника, та ОСОБА_1 , як поручителя, про стягнення боргу, у зв'язку з чим ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 жовтня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі № 404/5698/16-ц за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення боргу, тобто позов до суду був поданий в межах трирічного строку з моменту внесення останнього платежу за договорами траншу від 23 травня 2008 року та від 22 травня 2008 року, у зв'язку з чим договір поруки від 29 травня 2009 року не є припиненим, оскільки позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , як до поручителя, а також до позичальника за вищевказаними кредитними договорами ОСОБА_3 , був пред'явлений до суду в межах трирічного строку з моменту останнього погашення заборгованості позичальника.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2017 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що кредитними договорами передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо того, що порука за договором поруки від 29 травня 2009 року не є припиненою, оскільки відповідно до умов договору поруки кредитор протягом трьох років від дня настання строку як сплати щомісячних платежів, так і виконання основного зобов'язання, звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Зазначала про те, що у відповідача виникло право на звернення до суду починаючи з 24 грудня 2012 року, проте позовна заява про стягнення заборгованості на підставі договору поруки до суду не надходила протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання, тобто в строк до 25 грудня 2015 року. У зв'язку з чим вважала, що договір поруки припинив свою дію на підставі пункту 3.1. договору поруки від 29 травня 2009 року та частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Висновки судів першої та апеляційної інстанцій свідчать про доведеність та обґрунтованість заявлених вимог ОСОБА_1 , а підстави, за яких відмовлено у задоволенні таких вимог, є необґрунтованими та незаконними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із Ленінського районного суду м. Кіровограда зазначену цивільну справу.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору поруки припиненим призначено до розгляду.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 було укладено рамкову угоду № SMERS01049, відповідно до умов якої кредитор на умовах цієї угоди та договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, договорів про відкриття акредитиву, договорів про надання гарантій надає клієнту кредитні продукти у межах строку, що становить 90 місяців з дати укладення цієї угоди, та в загальному розмірі, що визначений пунктом 1.2. указаної угоди та на умовах, передбачених статтею 2 цієї угоди.
Відповідно до пункту 1.2 указаної угоди сторони домовилися, що загальний розмір кредитних продуктів за договорами (угодами) в межах угоди не повинен перевищувати 300 000 доларів США.
22 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 було укладено договір про надання траншу № SME0013164, за умовами якого кредитор у порядку та згідно умов рамкової угоди від 22 травня 2008 року № SMERS01049 та цього договору надає позичальнику кредит у розмірі 250 000 доларів США на строк користування 84 місяці зі сплатою процентів у розмірі 16 % річних, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти та комісію за кредитом у встановлений цим договором строк та виконати інші зобов'язання за цим договором у повному обсязі.
23 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 було укладено договір про надання траншу № SME0013283, за умовами якого кредитор у порядку та згідно умов рамкової угоди від 22 травня 2008 року № SMERS01049 та цього договору надає позичальнику кредит у розмірі 50 000 доларів США на строк користування 84 місяці зі сплатою процентів у розмірі 16 % річних, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти та комісію за кредитом у встановлений цим договором строк та виконати інші зобов'язання за цим договором у повному обсязі.
29 травня 2009 року, 01 жовтня 2009 року та 01 березня 2010 року між банком та позичальником були укладені додаткові угоди до договору про надання траншу від 22 травня 2008 року та до договору про надання траншу від 23 травня 2008 року.
29 травня 2009 року у забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_3 , які виникають з умов рамкової угоди від 22 травня 2008 року № SMERS01049, договору траншу від 22 травня 2008 року № SME0013164, договору траншу від 23 травня 2008 року № SME0013283, договору траншу від 29 травня 2009 року № SME0013283-1 в повному обсязі цих зобов'язань, незалежно від отримання або неотримання вимоги кредитора про погашення кредитного договору.
Відповідно до пункту 1.7 указаного договору поруки укладанням цього договору поручитель надає свою згоду на будь-які майбутні зміни обсягу відповідальності позичальника за кредитним договором, у тому числі такі, внаслідок чого відбудеться збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим договором, будь-які зміни кредитного договору, внаслідок яких змінюється (збільшується або зменшується) сума кредиту, що надається позичальнику, строк користування кредитом/частиною кредиту, та/або розмір процентів за користування кредитом, та/або комісійних винагород, та/або неустойки (пені, штрафів), та/або будь-яких інших платежів, які позичальник згідно з кредитним договором повинен сплатити кредитору та за виконання яких поручитель поручається згідно з цим договором, погоджується з тим, що такі зміни не є підставою для припинення встановленої цим договором поруки, і встановлена цим договором порука залишається чинною протягом строку, встановленого у пункті 3.1 цього договору, а поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і позичальник, з урахуванням будь-яких майбутніх змін обсягу відповідальності позичальника за кредитним договором. Така згода поручителя є безумовною, безвідкличною і не обмежена строком дії.
Згідно з пунктом 2.1. указаного договору поруки поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором у повному обсязі зобов'язань, передбачених кредитним договором.
31 березня 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору поруки від 29 травня 2009 року, за умовами якої поручитель підтверджує, що він ознайомлений з умовами додаткової угоди від 01 березня 2010 року, укладеної між банком та позичальником, та надає свою згоду на зміну (збільшення) обсягу відповідальності позичальника за договором про надання траншу і поручається перед кредитором за виконання позичальником обов'язку повернути наданий кредит і сплачувати кредитору проценти за користування кредитом та здійснювати інші платежі у порядку та строки, визначені договором про надання траншу та додатковою угодою до договору про надання траншу.
Відповідно до пункту 8 додаткової угоди до договору поруки поручитель надає згоду на внесення змін до графіка повернення кредиту та сплати процентів згідно з додатками № 1 до договорів про надання траншу від 27 травня 2008 року, надання траншу від 22 травня 2008 року та додаткових угод до них (а. с. 9).
Банк зобов'язання за кредитним договором виконав, видав позичальнику кредитні кошти у повному розмірі, що сторонами не заперечується.
Строк повернення кредитів згідно умов укладених між банком та позичальником договорів відповідно до 21 травня 2015 року та до 24 травня 2015 року.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договорам станом на квітень 2016 року, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 належним чином зобов'язань за кредитними договорами, банк 05 квітня 2016 року направив поручителю ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення простроченої заборгованості.
ПАТ «Альфа-Банк» пред'явив позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як поручителя, про стягнення заборгованості за зазначеними кредитними договорами та ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 жовтня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі за цим позовом (а. с. 61, 62).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Пунктом 3.1 договору поруки від29 травня 2009 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , передбачено, що порука за цим договором припиняється, якщо протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор не пред'явить до поручителя вимоги або позову, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Боржник ОСОБА_3 (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредитів з відповідними процентами до 21 травня 2015 року та 24 травня 2015 року, сплачуючи частинами (щомісячними платежами) згідно з графіками платежів.
Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, у постанові від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, яка відповідно до статті 360-7 ЦПК України 2004 року є обов'язковою для всіх судів України.
Згідно з додатками № 1 до договору про надання траншу від 22 травня 2008 року, до договору траншу від 23 травня 2008 року, укладеного між банком та позичальником, які є невід'ємною частиною цих договорів траншу, позичальник зобов'язується частково погашати заборгованість за кредитами, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, щомісяця до 21-го числа (включно) кожного місяця та відповідно до 24-го числа (включно) кожного місяця. Відповідно до пункту 2.1. договору поруки відповідальність поручителя наступає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язань за кредитним договором.
ОСОБА_3 свої останні платежі за кредитними договорами сплатив 22 листопада 2013 року, а наступні терміни платежів за договорами було визначено відповідно до 21 грудня 2013 року та 24 грудня 2013 року (включно), які він не здійснив, а тому з 22 грудня 2013 року та з 25 грудня 2013 року несплачена заборгованість вважається простроченою.
Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого у договорі поруки трирічного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом (частина четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Тобто банк мав протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором з 22 грудня 2013 року та з 25 грудня 2013 року відповідно) пред'явити вимоги до поручителя.
Такі вимоги до поручителя, як підтверджується матеріалами справи, банк пред'явив у межах вказаного трирічного строку (а. с. 61, 165).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що кредитними договорами передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки відповідальність поручителя настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. За таких обставин, порука за договором поруки від 29 травня 2009 року не є припиненою, оскільки відповідно до умов договору поруки кредитор протягом трьох років від дня настання строку як сплати щомісячних платежів, так і виконання основного зобов'язання, звернувся до суду з позовом до позичальника та поручителя.
Доводи касаційної скарги про те, що у відповідача виникло право на звернення до суду починаючи з 24 грудня 2012 року є безпідставними, оскільки позичальник здійснював періодично до 22 листопада 2013 року часткове погашення простроченої заборгованості та сплату чергових платежів.
Доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2, залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович