Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 552/7477/16
провадження № 61-33695св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - редакція обласної щотижневої газети «Полтавський вісник»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2017 року у складі судді Самсонової О. А. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа -редакція обласної щотижневої газети «Полтавський вісник», про захист честі, гідності та ділової репутації.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в обласній щотижневій газеті «Полтавський вісник» НОМЕР_1 опубліковано матеріал під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якій ОСОБА_3 була викладена недостовірна інформація, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену головою Київської районної у м. Полтаві ради ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в обласній щотижневій газеті «Полтавський вісник» НОМЕР_1 на сторінці 11, а також зобов'язати відповідача не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену ним недостовірну інформацію шляхом опублікування на тій же сторінці та таким же шрифтом, що й заява ОСОБА_3 .
Короткий змістрішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані ОСОБА_1 вислови ОСОБА_3 по своїй суті є викладенням відповідача свого сприйняття діяльності позивача, як депутата Київської районної у м. Полтаві ради, подій у районній раді та стосунків між депутатами. Вжиті вислови щодо бездіяльності позивача, його інертності, незрілості, некомпетентності, небажанні брати на себе відповідальність є критикою діяльності останнього. Судом не встановлено, що викладена в оскаржуваній статті інформація є недостовірною. Крім того, оскільки у наведеній статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» інформація ОСОБА_3 надана саме як посадовою особою - головою Київської районної у м. Полтаві ради, належним відповідачем у вказаній справі мала бути Київська у м. Полтаві рада. Таким чином, ОСОБА_3 , як фізичної особи, є неналежним відповідачем у вказаній справі.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що не встановлено неправомірності дій ОСОБА_3 , як фізичної особи, по відношенню до ОСОБА_1 та факту розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність або ділову репутацію позивача. Поширена інформація, яку позивач вважає недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію останнього викладено у формі заяви ОСОБА_3 , як керівної посадової особи органу місцевого самоврядування, при оцінці подій, які сталися на черговій сесії 06 жовтня 2016 року, тобто при виконанні службових обов'язків. Зміст вказаної заяви голови Київської районної у м. Полтава ради дає підстави для висновку, що вона викладена не у формі звернення ОСОБА_3 , як фізичної особи, що виражає свою суб'єктивну думку щодо іншої фізичної особи, а у вигляді оцінки посадовою особою подій, які становлять громадський інтерес, зокрема, щодо виконання заступником голови районної у місті ради його посадових обов'язків. У зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосовані відповідачем вислови є критикою діяльності позивача із застосуванням мовностилістичних засобів. Таким чином, позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 в особі представника - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати указані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильнимзастосуванням норм чинного законодавства. Зазначав про те, що ОСОБА_3 поширив недостовірну інформацію, хоча повинен був переконатися в її достовірності, тому в діях останнього щодо поширення такої інформації є наявність вини. Висловлювання ОСОБА_3 про його голосування на засіданнях постійних комісій є фактичним твердженням, його можна довести, однак, відповідач не надав жодного доказу на підтвердження вказаного. Тому таке висловлювання не може вважатися оціночним судженням. Указане висловлювання ОСОБА_3 містить конкретні фактичні дані, принижує його честь, гідність та ділову репутацію та підлягає спростуванню. Поширена відповідачем недостовірна інформація принижує соціальну оцінку його громадської та професійної діяльності, порушує його право на повагу до честі та ділової репутації та має бути спростована. Крім того, суд першої та апеляційної інстанцій зазначили, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі, оскільки він поширив інформацію, як посадова особа при виконанні своїх посадових обов'язків. Однак, відповідач у запереченнях на позовну заяву від 16 лютого 2017 року та у запереченнях на апеляційну скаргу від 20 червня 2017 року зазначав про те, що він висловив свою думку, як посадова особа місцевого самоврядування та як громадянин. Отже, відповідач сам підтвердив те, що поширив інформацію (заяву) про нього і як посадова особа, і як громадянин. Проте суди попередніх інстанцій всупереч твердженню відповідача дійшли помилкового висновку, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем, оскільки при поширенні інформації виконував свої посадові обов'язки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано ізКиївського районного суду м. Полтави зазначену цивільну справу.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу
У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , у якому він посилався на те, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, а рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Спірна інформація є оцінкою дій, висловлювання у статті від ІНФОРМАЦІЯ_1 в обласній щотижневій газеті «Полтавський вісник» НОМЕР_1 на сторінці 11 не можна тлумачити, як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише надають можливість читачам проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно власних суб'єктивних переконань. Аналіз змісту статті говорить про те, що вона направлена не на приниження честі, гідності чи ділової репутації позивача, а на доведення до широкого кола людей оцінки діяльності посадової особи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 в обласній щотижневій газеті «Полтавський вісник» НОМЕР_1 на сторінці 11 опубліковано матеріал під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» (а. с.11-12).
У вказаній статті, зокрема, зазначено наступне: «Найбільше обурення серед депутатів районної ради викликала двояка позиція ОСОБА_1 під час голосування, а саме: в протоколах засідань постійних депутатських комісій, які передують сесії, він схвалював ті чи інші рішення, голосуючи «за», на сесії - абсолютно діаметральна позиція, тобто «проти»; «Неодноразово навіть самі депутати районної ради - члени фракції ВО «Свобода» наголошували на його бездіяльності, інертності, незрілості, некомпетентності, небажанні брати на себе відповідальність»; «У нашому колективі до нього ставилися з батьківською опікою та любов'ю, віддаючи частинку своєї душі, але він цього не зрозумів, заявивши на сесії, що всі ми тут «гниди і воші»; «Це не політична розправа над ОСОБА_1 , це його недієздатність бути державним службовцем і працювати для громадян».
На час опублікування статті та на час розгляду справи ОСОБА_1 є депутатом Київської районної у м. Полтаві ради, тобто є публічною особою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статті 10 Конвенції.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 15, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Згідно Декларації, а також рекомендацій, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Крім того, у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК України 2004 року.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані ОСОБА_1 вислови ОСОБА_3 по своїй суті є викладенням відповідачем свого сприйняття діяльності позивача, як депутата Київської районної у м. Полтаві ради, подій у районній раді та стосунків між депутатами. При цьому відповідачем вжиті критичні вислови із застосуванням мовностилістичних засобів.
Оскільки у наведеній статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» інформація ОСОБА_3 надана саме як посадовою особою - головою Київської районної у м. Полтаві ради, належним відповідачем у вказаній справі мала бути Київська у м. Полтаві рада. Отже, ОСОБА_3 є неналежним відповідачем.
Доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович