Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 750/12922/16-ц
провадження № 61-32699св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Національна академія внутрішніх справ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Губар В. С., Кузюри Л. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат з утримання у навчальному закладі.
Позовна заява мотивована тим, що згідно із витягом з наказу № 568 від 31 липня 2009 року ОСОБА_1 з 01 вересня 2009 року зараховано курсантом 1-го курсу Київського національного університету внутрішніх справ (Національна академія внутрішніх справ).
29 вересня 2008 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області та ОСОБА_1 був укладений договір про підготовку фахівця, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався, отримавши освіту за рахунок держави у вказаному Університеті, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку він буде призначений, і відпрацювати на ній не менше трьох років. Проте відповідач свого обов'язку не виконав і був звільнений з органів внутрішніх справ до спливу вказаного строку за власним бажанням.
Додатковим договором № 1 до договору про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ, укладеним між сторонами 29 листопада 2012 року, замінено назву виконавця послуг за договором від 29 вересня 2008 року з Київського національного університету внутрішніх справ на Національну академію внутрішніх справ.
Відповідно до витягу з наказу Національної академії внутрішніх справ від 14 серпня 2013 року № 601 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію бакалавра права освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» за напрямом підготовки «Правознавство» та видано диплом бакалавра.
Згідно із наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 27 червня 2013 року № 145 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_1 , який прибув після закінчення Національної академії внутрішніх справ, призначено оперуповноваженим державної служби боротьби з економічною злочинністю Козелецького районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ.
Відповідно до витягу з наказу начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 18 вересня 2015 року № 358 о/с оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів та незаконних заволодінь автотранспортом відділу карного розшуку Чернігівського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 . 22 вересня 2015 року звільнено в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням).
З довідки про відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця у Національній академії внутрішніх справ, складеної 16 червня 2013 року, вбачається, що розмір фактичних витрат на навчання за період з 01 вересня 2009 року до 14 червня 2013 року становить 31 957,82 грн.
Оскільки відповідач не виконав умови договору про підготовку фахівця в Національній академії внутрішніх справ від 29 вересня 2008 року, позивач просив суд задовольнити позов і стягнути з відповідача зазначені витрати на навчання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2017 року у складі судді Жука М. І. у позові Національної академії внутрішніх справ відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Законом України «Про вищу освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не закріплені положення про обов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання, а тому Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року № 313, суперечить змісту вищевказаного закону та не може застосовуватись до спірних правовідносин. З урахуванням зазначеного обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційних прав на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення прав щодо безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2017 року скасовано.
Позов Національної академії внутрішніх справ задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість витрат пов'язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 31 957,82 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ судовий збір у розмірі 2 893,80 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 здобув освіту у Національній академії внутрішніх справ за кошти державного бюджету, після чого його було прийнято на службу до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області. Відповідач звільнився з органів внутрішніх справ за власним бажанням без поважних причин до закінчення 3-річного строку перебування на службі, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору є підставою для відшкодування відповідачем витрат, понесених на його утримання у навчальному закладі. Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого Національною академією внутрішніх справ, за період навчання з 01 вересня 2009 року по 14 червня 2013 року фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі, становлять 31 957,82 грн. З урахуванням зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги Національної академії внутрішніх справ підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та залишити в силі рішення апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та не звернув увагу, що спір між сторонами виник щодо трудових правовідносин, та не застосував відповідні положення трудового законодавства України. Крім цього, суд не врахував, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.
Надходження касаційної скарги до суду Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 07 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Разом із цим за приписами частини першої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію», чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, ад'юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов'язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міліцію»працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції. Служба відповідача є публічною, у зв'язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до змісту частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Частиною другою статті 414 ЦПК України визначено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року, провадження у справі закрити.
Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявника, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи викладене, колегія суддів повідомляє Національну академію внутрішніх справ про те, що розгляд позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення витрат з утримання у навчальному закладі віднесено до юрисдикції адміністративних судів України.
Керуючись статтями 255, 256, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року та скасувати.
Провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат з утримання у навчальному закладі закрити.
Повідомити Національну академію внутрішніх справ, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк