Справа №752/5431/19 Головуючий у І інстанції Чередніченко Н.П.
Провадження №22-ц/824/14621/2019 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
07 листопада 2019 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 17 серпня 2012 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 1700 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2017 року має заборгованість у розмірі 22308, 67 грн., яка складається з: 125,21 грн. - заборгованість за кредитом, 16694,95 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3950 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1038,51 грн. - штраф (процентна складова).
На підставі викладеного в позові, банк просив суд першої інстанції позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що позивачем були надані належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, а також надано розрахунок заборгованості, в якому зазначені суми відсотків, пені та інших сум нарахованих відповідно до умов кредитного договору, відповідачем у справі такі докази не спростовані. Окрім того, своїм підписом відповідач у справі підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між сторонами договір про надання банківських послуг. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, а тому підпис під ними не потрібен. Доказів того, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та правилами надання банківських послуг суду не було надано.
Також, банк в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки строк дії карти закінчувався у березні 2016 року, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якому остання зазначає, що вона дійсно зверталася до позивача з метою отримання банківських послуг та отримала 17 серпня 2012 року платіжну картку кредитка «Універсальна» з кредитним лімітом 300 грн., однак наданий суду розрахунок заборгованості не містить безпосереднього розрахунку пені та комісії, а також позивачем не надано доказів на підтвердження правових підстав їх нарахування. Окрім того, зазначає, що застосування такого виду цивільно-правової відповідальності як штраф за порушення строку платежу по кредиту одночасно із нарахуванням пені за те ж саме порушення суперечить положенням ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те ж саме правопорушення.
Також, ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що у Анкеті-заяві від 17 серпня 2012 року обов'язку щодо сплати процентів за користування коштами, а також процентна ставка не зазначені.
Зі змісту викладених у відзиві обставин, ОСОБА_1 стверджує, що судом першої інстанції було вірно застосовано наслідки спливу позовної давності, оскільки останній платіж на погашення кредиту було здійснено 18 червня 2014 року, а позов було пред'явлено лише у березні 2018 року.
На підставі викладеного у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року в задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін було відмовлено та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 серпня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір № б/н, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 1700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві.
У зв'язку з порушенням умов кредитного договору у відповідача станом на 31 грудня 2017 року утворилася заборгованість в розмірі 22308,67 грн., яка складається з наступного: 125,21 грн. - заборгованість за кредитом, 16694,95 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3950 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1038,51 грн. - штраф (процентна складова).
На підставі викладеного та з урахуванням того, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості було здійснено відповідачем 18 червня 2014 року, а позивач дізнався про порушення своїх прав відповідачем в частині невиконання умов кредитного договору після несплати чергового щомісячного платежу, то саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності, однак банк звернувся до суду з позовом за захистом свого порушеного права лише в березні 2018 року тобто після спливу позовної давності, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з вказаними доводами суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вимоги до змісту рішенні суду викладені у статті 265 ЦПК України. Зокрема, ч. 4 вказаної статті встановлено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Як передбачено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, суд першої інстанції неповно оцінив матеріали справи та надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог та не врахував наступних обставин справи, що призвело до передчасного висновку про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч.3 ст.267 ЦК, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом стст.256, 267 ЦК, суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити
за безпідставністю позовних вимог.
Відповідно до ст.61 Конституції ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
За змістом стст.256, 267 ЦК, суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 06 лютого 2019 року по справі №175/4753/15-ц.
Отже, вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності суд першої інстанції повинен був встановити чи є доведеними обставини справи на які посилається позивач, яка картка видавалася позивачу у справі та з яким строком дії, оскільки у даних спірних правовідносинах перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту розпочинається з моменту закінчення строку дії картки. Разом з тим, судом першої інстанції не були встановлені всі обставини справи, а тому висновок суду про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності є передчасним.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується із доводами позивача про те, що надана ним Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку складає кредитний договір, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2.1.1. Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, вказані умови використання кредитних карт ПАТ КБ Приватбанку, Пам'ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на основі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов'язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт.
Згідно п. 2.1.1.2. вищевказаного Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам'ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору являється дата отримання картки, вказана у заяві.
Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У відповідності до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього ж Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Виходячи з правового аналізу вищевказаних норм права вбачається, що в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Отже, в заяві позичальника від 17 серпня 2012 року процентна ставка не встановлена. Крім того, у цій заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення заборгованості, просив суд першої інстанції, окрім штрафів у відповідності до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківський послуг, стягнути відсотки за користування кредитом та пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 серпня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла ОСОБА_1 та ознайомилась і погодилась саме з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів).
Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Також слід зазначити, що до спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 серпня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 березня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 серпня 2012 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Згідно наданому суду Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку вбачається, що банком не була встановлена ні відсоткова ставка за користування кредитними коштами, ні порядок сплати, а тому не можуть вважатися частиною кредитного договору.
На підтвердження свої позовних вимог, позивачем було надано розрахунок заборгованості за договором б/н від 17 серпня 2012 року, зі змісту якого вбачається, що станом на 31 грудня 2017 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 22308, 67 грн., яка складається з: 125,21 грн. - заборгованість за кредитом, 16694,95 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3950 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1038,51 грн. - штраф (процентна складова).
Разом з тим, наданий суду розрахунок не може вважатися належним та допустимим доказом з урахуванням того, що він не є доказом наявності або відсутності договірних зобов'язань між сторонами, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість. Крім того, розрахунок не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку, а відтак не може бути належним та допустимим доказом у справі. Виписок із особового рахунку відповідача про рух коштів на ньому суду першої інстанції не було надано.
Розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви, не може підтверджувати існування боргу, так як він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших операцій.
З наданої позивачем копії анкети-заяви від 17 серпня 2012 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не вказаний номер картки, яку отримав відповідач, строк її дії, а також умови надання кредиту. Заява клієнта та інші матеріали, надані банком, взагалі не містять доказів того, що відповідач отримав платіжну картку та ПІН-код.
При цьому, відповідачем у справі визнається факт отримання 17 серпня 2012 року кредитки з встановленим кредитним лімітом в розмірі 300 грн., а також визнається заборгованість по тілу кредиту, то вказані обставини, у відповідності до положень ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.
Щодо виписки по рахунку за період з 01 жовтня 2014 року по 01 липня 2019 року та довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карт, які долучено до апеляційної скарги, то подані докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази у справі з урахуванням вимог ст. 367 ЦПК України та того, що вони не були надані суду першої інстанції як доказ та не були предметом дослідження судом першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, банком не було надано докази неможливості подання виписки про рух коштів до суду першої інстанції, а тому новим доказам у справі не може бути надана правова оцінка під час апеляційного розгляду справи.
Твердження банку щодо того, що відповідач не довів відсутність заборгованості та виконання умов договору належним чином, оцінюються колегією суддів критично, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов'язком позивача. Посилання банку на те, що вина відповідача у зобов'язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе її відсутності, не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин та їх конкретних умов.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності згоди позичальника з умовами кредитування також відхиляються колегією суддів, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії анкети-заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карт, запропонованих банком, погодився відповідач.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'являв.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 125 грн. 21 коп.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення тіла кредиту в розмірі 125 грн. 21 коп., то відповідно вирішується питання про розподіл судових витрат.
Так, при зверненні до суду з позовом банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 22308 грн. 67 коп., відсоткова частина задоволених позовних вимог від заявленої суми становить 0,56 % = ((125,21/22308,67)*100)), де 125,21 - сума, що підлягає стягненню, а 22308,67 - загальна сума заявлених позовних вимог.
Відповідно з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розмірі задоволених позовних вимог, тобто 0,56 % від сплачених позивачем сум судового збору при зверненні до суду з позовом та при зверненні до суду з апеляційною скаргою.
Так, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за звернення до суду з позовом у розмірі 9 грн. 87 коп. = ((1762*0,56)/100), де 1762 - сплачена сума судового збору, а 0,56 - відсоткова частина від задоволених позовних вимог, а за звернення до суду з апеляційною скаргою підлягає стягненню 14 грн. 80 коп. = ((2643*0,56)/100), де 2643 - сплачена сума судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 125 грн. 21 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 125 грн. 21 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір за звернення до суду з позовом в розмірі 9 грн. 87 коп. та за звернення до суду з апеляційною скаргою в розмірі 14 грн. 80 коп., а всього стягнути 24 грн. 67 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку визначеному ст. 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити сторін:
Позивач:Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», зареєстроване місце знаходження: вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, розрахунковий рахунок для погашення заборгованості та сплати судових витрат № НОМЕР_1 , МФО 305299.
Відповідач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя-доповідач
Судді: