28 жовтня 2019 р.Справа № 520/4597/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калитки О. М.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Білюк Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., місце складання м. Харків, повний текст складено 13.06.19 року по справі № 520/4597/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.05.2015 року;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01.05.2015 на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі № 520/4597/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні вимог позивача.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно ч. 4 ст. 229 у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, Управлінням соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Бурлуцькій Н.О. було оформлено та видано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районі проведення антитерористичної операції від 12.01.2015 № 6305002429 , яка підтверджує факт внутрішнього переміщення особи та взяття на облік і фактичного проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_1 .
19.01.2015 ОСОБА_1 звернулася із заявою № 50099/2 про призначення допомоги при народженні дитини.
19.01.2015 ОСОБА_1 було призначено допомогу при народженні дитини на період з 01.07.2014 по 31.07.2014 в сумі 10320,00 грн., на період 01.08.2014 по 31.07.2017 в сумі 860,00 грн. щомісячно.
В травні 2015 року відповідач припинив виплати позивачу при народженні дитини у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав, передбачених законодавством.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", встановлено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми").
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Частиною 5 статті 11 Закону № 2811-ХІІ визначений перелік підстав, у разі виникнення яких виплата допомоги при народженні дитини припиняється, а саме: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Згідно п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1751 визначено, що виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.
Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.
Разом з тим, припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав, передбачених цими нормами.
Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно припинив виплати позивачу допомоги при народженні дитини.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів вказує, що відповідачем не доведено правомірність власних дій, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судове рішення, зводяться до переоцінки належним чином проаналізованих судом першої інстанції доказів та не дають підстав вважати висновки суду помилковими, а застосування норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі № 520/4597/19 відсутні.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Борівської районної державної адміністрації Харківської області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 року по справі № 520/4597/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Калитка
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 07.11.2019 року