ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 листопада 2019 року № 640/20040/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м.Києві Головного управління Державної казначейської служби України в м.Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
Суд прийняв до уваги таке:
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з урахуванням уточненої позовної заяви в якій просить :
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії, враховуючи суми недоотриманої пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2016 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві МВС України, із розрахунку основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення та без обмежень максимального розміру пенсії, визначеного частиною сьомою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Законом України "Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов дія економічного зростання в Україні";
- зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві забезпечити фінансування Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві в розмірі, достатньому для проведення виплати перерахованої пенсії, враховуючи суми недоотриманої пенсії, ОСОБА_1 .
Також просить суд встановити строк для Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві та для Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для надання суду звіту про виконання судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачам надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80% сум грошового забезпечення; проте, при перерахунку пенсії її розмір зменшено з 80% до 70% сум грошового забезпечення на підставі частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На думку позивача, дії відповідача по зменшенню пенсії є протиправними, у зв'язку із тим, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами, внесені зміни до частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а має застосовуватися розмір грошового забезпечення у відсотках, який встановлено на момент призначення пенсії.
У відзиві на позовну заяву відповідачі просять відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач-1 діяв у відповідності до положень законодавства. Головним управлінням Державної казначейської служби України в м.Києві ж жодним чином не порушено право позивача на призначення, перерахунок, виплату пенсії та вказує, що дії або бездіяльність відповідача-2 не є предметом оскарження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.
Позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ України перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» отримує пенсію за вислугу років.
У 2014 році, працюючи на посаді начальника штабу Дарницького районного управління ГУ МВС України в м.Києві та маючи спеціальне звання полковник міліції, ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років у розмірі 80% від грошового забезпечення.
Однак, у подальшому відповідачем при проведенні перерахунку було зменшено основний розмір пенсії позивача з 80% на 70% грошового забезпечення.
Не погодившись із протиправністю, як зазначає в позові позивач, зменшення відповідачем основного розміру його пенсії з 80% на 70% грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Згідно частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ (в редакції на час призначення позивачу пенсії) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Згідно розрахунку пенсії за вислугу років у 2014 році, відповідачем була призначена пенсія за вислугу років у розмірі 80 процентів грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-17), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, та пунктом 23 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, до частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ було внесено зміни та цифри « 90» замінено цифрами « 80» та цифри « 80» замінено цифрами « 70» відповідно.
Тобто зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії (з 80% до 70% сум грошового забезпечення) відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, зміна максимального розміру пенсії з 80% до 70% сум грошового забезпечення, що відбулася у ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку.
Внесені Законами №3668-17 та №1166-VII зміни до частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80% та 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.
Виходячи з цього при перерахунку пенсії відповідач повинен був застосувати норми частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ, що діяла на час призначення позивачу пенсії, якою максимальний розмір грошового забезпечення для призначення пенсії встановлювався не більше 90% від розміру грошового забезпечення, яке враховано при обчисленні пенсії.
Частиною 3 статті 1-1 Закону №2262-ХІІ встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак Законом №2262-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також не передбачено зменшення основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.
Таким чином, відповідачем при проведенні перерахунку пенсії позивача протиправно зменшено розмір пенсії за вислугу років позивача з 80% на 70% грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, а також належність способу захисту порушеного права і необхідність його повного захисту, суд вважає необхідним визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо зменшення розміру пенсії за вислугу років з 80% на 70% грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії, враховуючи суми недоотриманої пенсії, ОСОБА_1 з 01.01.2016 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві МВС України, із розрахунку основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення та без обмежень максимального розміру пенсії, визначеного частиною сьомою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Законом України "Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов дія економічного зростання в Україні", суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційні, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Також, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії, враховуючи суми недоотриманої пенсії, ОСОБА_1 з 01.01.2016 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві МВС України, із розрахунку основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення та без обмежень максимального розміру пенсії, визначеного частиною сьомою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Законом України "Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов дія економічного зростання в Україні" є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві забезпечити фінансування Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві в розмірі, достатньому для проведення виплати перерахованої пенсії, задоволенню не підлягають, як передчасні, адже в матеріалах справи відсутні будь-які докази порушення прав та інтересів позивача з боку казначейського органу, відповідно, підстави для зобов'язання останнього вчиняти певні дії, відсутні.
Стосовно ж вимоги позивача зобов'язати відповідачів подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також зважаючи на приписи статті 14 КАС України щодо обов'язковості судових рішень, статті 287 КАС України щодо можливості сторони виконавчого провадження оскаржити дії державного виконавця в ході виконання судового рішення, та на відсутність об'єктивних обставин, які вказують на невиконання відповідачем рішення суду, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідачів подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач-1 суду не надав.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо зменшення розміру пенсії за вислугу років з 80% на 70% грошового забезпечення при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії, враховуючи суми недоотриманої пенсії, ОСОБА_1 з 01.01.2016 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м. Києві МВС України, із розрахунку основного розміру пенсії 80 % від грошового забезпечення та без обмежень максимального розміру пенсії, визначеного частиною сьомою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», Законом України "Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов дія економічного зростання в Україні".
В іншій частині позову - відмовити.
ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, 04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16)
Головне управління Державної казначейської служби України в м.Києві (код ЄДРПОУ 37993783, 01601, м.Київ, вул.Терещенківська, 11-А)
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій