ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 листопада 2019 року № 826/13409/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Київської області
про скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Прокуратури Київської області, в якому просить:
- скасувати наказ Прокуратури Київської області про звільнення ОСОБА_1 №7дк від 03 липня 2018 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Київської області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2018 року зупинено провадження у справі №826/13409/18 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року у справі №9901/711/18 (П/9901/711/18) за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів про скасування рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2019 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 04 червня 2019 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, в якій останній просить суд:
- скасувати наказ Прокуратури Київської області про звільнення ОСОБА_1 №7дк від 03 липня 2018 року;
- зобов'язати Прокуратуру Київської області змінити дату звільнення позивача з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Київської області з 03 липня 2018 року на 13 лютого 2019 року шляхом видачі нового наказу про звільнення та внесення відповідного запису до трудової книжки;
- стягнути на користь позивача судові витрати.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на момент подання позову рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №258дп-18 від 19 червня 2018 року, що слугувало підставою для прийняття оскаржуваного наказу №7дк від 03 липня 2018 року перебувало в процесу оскарження. Рішенням Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року у справі №9901/711/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів про скасування рішення №258дп-18 від 19 червня 2018 року. З огляду на викладене, звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини 2 статті 61 Закону України «Про прокуратуру» мало відбутись 13 лютого 2019 року (дата набрання законної сили судовим рішенням).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов та в подальшому у запереченнях на клопотання про зміну предмету позову представник відповідача вказує, що наказ №7дк від 03 липня 2018 року, яким позивача звільнено із займаної посади прийнято відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру» та зауважує, що в силу частини 3 статті 50 Закону України «Про прокуратуру» подання адміністративного позову до суду на рішення про притягнення прокурора до відповідальності не зупиняє дію такого рішення. Оскільки Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи №9901/711/18 не було зупинено дію рішення Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів №258дп-18 від 19 червня 2018 року, відтак відсутні підстави для зміни дати звільнення позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 02 липня 2019 року у порядку, визначеному частиною 7 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 02 липня 2019 року представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 02 липня 2019 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Наказом прокурора Київської області від 09 серпня 2017 року № 526к ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора другого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Київської області.
В подальшому, наказом прокурора Київської області № 1дк від 02 січня 2018 року до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП) № 339дп-17 від 20 грудня 2017 року.
19 червня 2018 року КДКП винесла рішення, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів прокуратури у зв'язку з наявністю в його діях дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
У рішенні КДКП від 19 червня 2018 року №258дп-18, з-поміж іншого, зазначено, що стосовно позивача складено низку протоколів про адміністративні правопорушення чинного законодавства.
Так, 21 серпня 2015 року складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 204-2 КпАП, відповідно до якого позивач 21 серпня 2015 року о 10 год. перетнув державний кордон України в АР Крим через закритий пункт пропуску «Сімферополь-авіа», чим допустив порушення частини 1 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
27 серпня 2015 року суддя Каланчацького районного суду Херсонської області розглянув вказаний протокол, за результатом розгляду виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та наклав на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень.
27 вересня 2015 року працівники патрульної поліції склали щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким встановлено, що позивач 27 вересня 2015 року о 19:30 год. керував транспортним засобом «Мерседес» у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився за допомогою приладу «Драгер», результат тесту - 1,17 проміле.
За наслідками розгляду протоколу Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 02 лютого 2016 року визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, проте провадження у справі закрив через закінчення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених у статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
07 травня 2017 року щодо позивача вкотре склали протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким позивач, керуючи транспортним засобом «БМВ», відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у присутності двох свідків. За результатами розгляду цього протоколу Шевченківський районний суд міста Києва постановою від 19 червня 2017 року закрив провадження в адміністративній справі у зв'язку з відсутністю в діях позивача адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Окрім того, 28 серпня 2017 року працівники патрульної поліції склали щодо позивача ще один протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким позивач 28 серпня 2017 року о 01:00 год. керував транспортним засобом «БМВ» у стані алкогольного сп'яніння. Факт сп'яніння підтверджується результатами медичного огляду у Київській міській наркологічній клінічній лікарні «Соціотерапія».
Постановою судді Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
На підставі наведеного КДКП підсумувала, що відомості, зібрані під час дисциплінарного провадження, в їх сукупності підтверджують наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, а саме: згідно з частиною 2 статті 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого всеукраїнською конференцією прокурорів від 27 квітня 2017 року, прокурору слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс; поза службою поводити себе коректно і пристойно; відповідно до пункту 2 Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 13 квітня 2017 року № 111 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2017 року за № 623/30491, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належить керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмова від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння.
Також, КДКП зазначила, що позивач проігнорувавши вимоги Закону № 1697-VII та Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, допускав систематичні порушення закону. Поряд з тим зазначила, що дисциплінарний проступок, який вчинив позивач носить характер грубого порушення та щодо нього можливо застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури на підставі пунктів 5, 6 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
На підставі рішення КДКП від 19 червня 2018 року №258дп-18 Прокуратурою Київської області прийнято наказ №7дк від 03 липня 2018 року, яким позивача звільнено з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Київської області.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.
Згідно із статтею 44 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року, дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів.
Частинами 1, 3, 4, 9 статті 48 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року встановлено, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.
При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.
Рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.
Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийняте за результатами розгляду дисциплінарного провадження, оприлюднюється на її веб-сайті у семиденний строк.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.
Подання адміністративного позову до суду на рішення Вищої ради правосуддя про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності або про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора не зупиняє дію такого рішення, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення Вищої ради правосуддя про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності або про неможливість подальшого перебування особи на посаді.
Судом встановлено, що рішенням Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року у справі №9901/711/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кваліфікаційно - дисциплінарної комісії прокурорів про скасування рішення №258дп-18 від 19 червня 2018 року.
Рішенням Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року по справі №9901/711/18 залишено без змін.
Так, статтею 49 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року визначено види дисциплінарних стягнень, до яких належить звільнення, натомість статтею 61 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року визначено підстави для припинення повноважень прокурора, в тому числі за рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.
Суд зауважує, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора є різними за правовою природою.
Отже, строк реалізації рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора, визначений частиною 2 статті 61 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року, не поширюється на правовідносини, пов'язані із реалізацією рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.
З огляду на викладене, посилання позивача на порушення відповідачем частини 2 статті 61 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року при прийняття наказу №7дк від 03 липня 2018 року є безпідставним.
З огляду на викладене вище, відсутні правові підстави для зобов'язати Прокуратуру Київської області змінити дату звільнення позивача з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Київської області з 03 липня 2018 року на 13 лютого 2019 року шляхом видачі нового наказу про звільнення та внесення відповідного запису до трудової книжки.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного наказу, з урахуванням норм встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко