ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 жовтня 2019 року № 826/252/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., при секретарі судових засідань Перегудовій Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНТЬЄ» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №1962615147, №1972615147,
за участю:
представника позивача: Панкєєв Я.В.
представника відповідача: Гаврилюк Н.О.
Обставини справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «РАНТЬЄ» звернулося до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.09.2016 року №1972615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, №1962615147, яким зменшено суму від'ємного значення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, на те, що висновки акту перевірки, на підставі якого винесено спірні податкові повідомлення-рішення не ґрунтуються на фактичних обставинах господарської діяльності позивача. Господарські операції вчинені позивачем із контрагентом мали реальний характер, послуги (товар) надані позивачу, використані в господарській діяльності, а господарські операції для визначення податкового кредиту є фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій.
Ухвалою суду від 03.02.2017 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду на 16.03.2017 року. Запропоновано відповідачу подати до суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.
В подальшому розгляд даної справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін, з метою витребування та дослідження доказів, надання додаткових пояснень, зупинення провадження по справі з метою проведення експертизи.
24.10.2019 року в судове засідання з'явились представник позивача, представник відповідача. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав та мотивів, викладених в позовній заяві, просив суд задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити в повному обсязі.
24.10.2019 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Обставини, встановлені судом.
У період з 15.08.2016 року по 23.08.2016 року посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «РАНТЬЄ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 01.03.2016 року, за наслідком якої складено акт №141/26-15-14-07-01/32949090 від 31.08.2018 року, в якому встановлено порушення позивачем:
п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 755983,00 грн, у тому числі по періодам: за січень 2014 року на суму 117335 грн, за березень 2014 року на суму 129026 грн, за травень 2014 року на суму 117716 грн, за червень 2014 року на суму 30301 грн, за серпень 2014 року на суму 5751 грн, за вересень 2014 року на суму 876 грн, за листопад 2014 року на суму 5622 грн, за січень 2015 року на суму 23286 грн, за лютий 2015 року на суму 19209 грн, за березень 2015 року на суму 24602 грн, за квітень 2015 року на суму 2897 грн, за червень 2015 року на суму 93087 грн, за вересень 2015 року на суму 135726 грн, за жовтень 2015 року на суму 50549 грн;
та завищено суму від'ємного значення на загальну суму ПДВ 335590 грн, в тому числі за лютий 2014 року на суму 105992 грн, лютий 2016 року на суму 229598 грн.
На підставі викладеного, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.09.2016 року №1962615147, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 944978,75 грн, в тому числі за основним платежем 755983,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 188995,75 грн, №1972615147, яким зменшено суму від'ємного значення різниці поточного звітного періоду, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (ряд.20.2 Декларацій (з 01.01.2016 року ряд.21) у розмірі 335590,00 грн.
За результатом процедури адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 21.11.2016 року №25186/6/99-99-11-01-01-25, скаргу позивача залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення - без змін.
Позивач не погоджується із висновками податкового органу щодо нереальності господарських операцій з контрагентом та прийняття на підставі цих висновків рішень, вважає їх протиправними, такими, що порушують його права, свободи та інтереси, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 року.
Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).
Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.
За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Агросота» (продавець) було укладено договір купівлі сировини від 28.05.2014 року №13/К34, згідно з умовами якого продавець, зобов'язується передати покупцю у власність зернові культури, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти його та оплатити на умовах, визначених цим договором, рахунками і накладними до нього. Поставка товару здійснюється за рахунок Покупця, транспортом Покупця або перевізника, або на умовах, погоджених сторонами на партію товару у відповідній Специфікації.
На підтвердження реальності виконання умов вказаного договору позивачем надано податкові накладні та видаткові накладні.
В акті перевірки вказано, що згідно з даними підсистеми «Аналітична система» інтегрованої автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок», що використовується ГУ ДФС у м. Києві, підприємство (контрагент позивача) знаходиться на обліку в Чернівецькій ОДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області, стан платника - « 8» (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням), на балансі ТОВ «Агросота» транспортні засоби не значаться, підприємство не є виробником сільськогосподарської продукції.
Крім того, слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Чернівецькій області 15.10.2014 року зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження №32014260000000070 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України стосовно групи осіб, які з метою прикриття незаконної діяльності придбали ТОВ «Агросота».
На підставі вищевикладеного, перевіркою зроблено висновок, що відсутнє фактичне постачання товарів від ТОВ «Агросота» на адресу позивача, а відтак і виконання договірних зобов'язань в цілому. Оскільки реальність вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агросота» відсутня, а наслідком податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.
Суд дійшов до висновку, що посилання відповідача на певну податкову інформацію не є підставою для того, щоб вважати правочин таким, що не відбувся, та не спростовує реальності виконання господарської операції, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Крім того, в судовому засіданні встановлена наявність підтверджуючих документів, що свідчать про реальність здійснених господарських операцій, рух активів та зміну стану зобов'язань суб'єкта господарювання.
В акті перевірки відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від сплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.
В свою чергу, вищезазначений договір був виконаний, послуги (товар) надано, сторони претензій одна до одної не мають.
Факт придбання та оплати послуг (товару) підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.
Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі послуги (роботи, товари) не отримувались платником податків від його контрагента.
При цьому, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
Факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності найманих працівників, основних засобів, сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності.
При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).
Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.
Таким чином, наданими позивачем первинними документами у повному обсязі підтверджується реальність здійснених господарських операцій при придбанні товарів (послуг) у контрагента.
Доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, 212 КК України відповідачем не надано, а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсним.
Сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Дослідженні господарські операції по правочинах між позивачем та контрагентами були реально (фактично) здійснені, що повністю підтверджується наявністю належним чином оформлених первинних документів, такі операції пов'язані з господарською діяльністю підприємства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб'єктністю, а висновок відповідача про безтоварність укладених правочинів є таким, що не відповідає дійсності, та не ґрунтується на нормах законодавства України, а ґрунтуються на припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах.
Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість.
Відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з надання послуг, адже у комерційній діяльності виконання послуг не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання доходу, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
Надані позивачем документи є належними доказами виконання контрагентом умов договорів, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону.
Таким чином, реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані позивачем до матеріалів справи. Факту наявності у позивача податкових накладних, складених у відповідності до вимог податкового законодавства, відповідачем не оспорюється.
Надані суду письмові докази та наведені в судовому засіданні доводи підтверджують реальність господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит та спростовують підстави збільшення грошових зобов'язань позивачу.
Разом із тим, на виконання вимог ухвали суду від 15.02.2018 року про призначення судово-економічної експертизи, до суду надійшов висновок експерта від 07.05.2019 року за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи №1838/1839-18 за матеріалами адміністративної справи №826/252/17, в якому встановлено наступні обставини.
Податковим органом зазначено, що у зв'язку із ненаданням до перевірки розрахунків необхідної кількості сировини для виготовлення комбікорму марок СК3 за січень та лютий 2014 року, СК21 за березень 2014 року та СК31 за квітень 2014 року, актів списання та розрахунків необхідної кількості концентрату, перевіркою неможливо встановити правомірність списання сировини, необхідної для виробництва комбікорму марок СК3 за січень та лютий 2014 року СК21 за березень 2014 року та СК31 за квітень 2014 року.
Разом із тим, проведеним експертним дослідженням встановлено, що списання сировини необхідної для виробництва комбікорму марок СК3 за січень та лютий 2014 року, СК21 за березень 2014 року та СК31 за травень 2014 року, згідно існуючої технічної документації при виробництві ТОВ «Рантьє» відповідають формам бухгалтерського та податкового обліку та враховані при розрахунку ПДВ, а висновки акту від 31.08.2016 року №141/26/15-14-07-01/32949090, в частині порушення ТОВ «Рантьє» п.198.5 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено суму ПДВ документально не підтверджуються.
Також, контролюючим органом зазначено, що перевіркою достовірності відображених показників у поданих загальних Деклараціях (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільськогосподарського господарства) у рядку 1 «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів» за період з 01.01.2014 року по 01.03.2016 року встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій з продажу свиней, туші свиней різних груп, субпродукту. Вказано, що в ході проведення перевірки та відповідно до наданих звітів про рух тварин, обігово-сальдової відомості по рахунку встановлено понаднормовий «падіж» свиней за період з 01.01.2014 року по 01.03.2016 року.
При цьому, проведеним експертним дослідженням встановлено, що відповідно до аналізу нормативних актів, що регламентують втрати продукції з технологічних причин, на 2014-2016 роки в Україні немає затверджених на державному рівні норм допустимо (технологічного) падежу сільськогосподарських тварин та птиці, тому такі норми сільгосппідприємствам визначаються самостійно. Висновки ДФС, в частині понаднормового списання «падежу» документально не підтверджуються.
В експертному висновку зазначено, зокрема, що розмір та сума застосованих штрафних санкцій за спірними податковими повідомленнями-рішеннями ГУ ДФС у м. Києві від 15.09.2016 року №1972615147 та №1962615147 не відповідає первинним документам бухгалтерського обліку, обліковим регістрам та законодавчим та нормативним актам.
Складений за результатами перевірки акт перевірки не містить документальних підтверджень порушень при відображенні в обліку взаємовідносин з контрагентом за період, що підлягав перевірці. Вказане свідчить про те, що всі висновки у акті стосовно порушень позивача при роботі з контрагентами зроблені виключно з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням Податкового кодексу України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015.
В акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеним договором, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про не підписання договорів та фінансового-господарських документів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність законних висновків суб'єкта владних повноважень про їх вчинення без мети реального настання правових наслідків.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом не виявлено.
Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.
За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платника податку, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності наданих послуг (товару) та проведення оплати за них, використання наданих послуг (товару) у господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.09.2016 року №1972615147 та №1962615147, які є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, аналізуючи дії та рішення суб'єкта владних повноважень в розрізі положень ст.2 КАС України дійшов до висновку, що оскаржувані рішення прийнято не на підставі, не у межах та не у спосіб визначений законодавством, а також без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд, крім іншого вважає, що у межах вирішення даної справи повною мірою забезпечено право позивача на розгляд його адміністративного позову з дотриманням принципу рівності, справедливості та безсторонності, з урахуванням приписів частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, з висновками щодо застосування цих положень, викладених у рішеннях ЄСПЛ «Бочан проти України» (№2), заява № 22251/08, рішення від 15 лютого 2015 року, «Волошин проти України», заява № 15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року, «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, рішення від 13 січня 2011 року.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд вважає, що судові витрати підлягають стягненню шляхом їх безспірного списання з рахунків Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНТЬЄ» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №1962615147 від 15.09.2016 року.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №1972615147 від 15.09.2016 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАНТЬЄ» (01004, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4А, код ЄДРПОУ 32949090) суму сплаченого судового збору у розмірі 19208 грн 53 коп (дев'ятнадцять тисяч двісті вісім гривень 76 копійок).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.11.2019 року.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РАНТЬЄ» (01004, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4А, код ЄДРПОУ 32949090)
Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби в м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980)
Суддя В.І. Келеберда