(повне)
04 листопада 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2759/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участю секретаря Якуш І.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
та представника відповідача Кашиної С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування картки відмови,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Чернігівської митниці Державної фіскальної служби (далі - Чернігівська митниця ДФС, відповідач) про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА102040/2019/00519.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що оскаржуваним рішенням йому відмовлено у ввезенні на територію України з метою тимчасового ввезення автомобіля марки VW PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований у Литовській республіці, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 24.07.2019, оскільки позивач не є громадянином, який постійно проживає на території іншої країни (нерезидентом) в розумінні п. п. 33, 45 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, тому на момент митного контролю та оформлення при ввезенні транспортних засобів особистого користування на митну територію України мав письмово задекларувати транспортний засіб та сплатити митні платежі. При цьому, позивач зазначає, що постійно проживає у Литовській республіці та працює водієм з 18.10.2018 в UАB «Hegelmann Transporte», республіка Литва, отримую дохід, сплачую податки. Також зазначив, що прийнятий на консульський облік в Посольстві України в Литовській Республіці та постійно там проживає, а тому вважає, що є нерезидентом і не повинен сплачувати митні платежі.
26.09.2019 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою надано термін для подачі до суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
11.10.2019 представником відповідача в межах встановленого судом строку надано відзив на позов, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що 26.07.2019 до відділу митного оформлення № 1 митного поста «Нові Яриловичі» громадянином України ОСОБА_1 наданий закордонний паспорт та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з метою ввезти на митну територію України у режимі тимчасового ввезення транспортний засіб VW PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_3 , що зареєстрований в Литовській Республіці. Відповідно до відміток, які містяться у закордонному паспорті, позивач оформив виїзд на постійне проживання у Литві 14.01.2019 та був прийнятий на постійний консульський облік у Посольстві України в Литовській Республіці 06.06.2019, тобто менше одного року. Вказане не давало можливості здійснити митне оформлення вказаного транспортного засобу у режимі тимчасового ввезення без сплати митних платежів, а тому позивачу було запропоновано ввезти спірний автомобіль на загальних підставах, тобто зі сплатою належних митних платежів, що підлягають сплаті при імпорті транспортних засобів на митну територію України. Зважаючи на викладене позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
15.10.2019 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно паспортних даних позивача НОМЕР_4 останнього 31.05.2019 знято з реєстрації місця проживання в Україні (а.с.10-11).
Відповідно до відміток у закордонному паспорті позивача НОМЕР_6, останній оформив виїзд на постійне проживання у Литві 14.01.2019 та був прийнятий на постійний консульський облік у Посольстві України в Литовській Республіці 06.06.2019 (а.с.12-13), тобто менше одного року.
Як слідує з матеріалів справи позивач 26.07.2019 мав намір ввезти на митну територію України з метою тимчасового ввезення транспортний засіб VW PASSAT, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_3 , що зареєстрований в Литовській Республіці та належить позивачу, однак за результатами перевірки наданих позивачем документів останньому відмовлено у пропуску через митний кордон України, про що складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (а.с.15).
Згідно довідки № 2019/0829-1 від 29.08.2019 позивач працює водієм транспортного засобу міжнародних перевезень в UАB «Hegelmann Transporte» в Литві з 18.10.2018 по теперішній час (а.с.16). Також позивачем на підтвердження працевлаштування надано трудовим договором від 24.08.2018 № 3143 (а.с.17).
Позивач вважаючи вказану вище картку відмови протиправною звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Згідно ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ (далі - МК України) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Статтею 103 МК України встановлено, що тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від проведення заходів офіційного контролю, а також від подання документів та/або відомостей, що підтверджують дотримання встановлених заборон та/або обмежень щодо переміщення транспортних засобів особистого користування через митний кордон України. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу (ч. 2 ст. 380 МК України).
Пунктом 3 частини першої статті 292 МК України передбачено, що митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України: при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму.
Відповідно до ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі. Податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.
Тобто правом тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування без сплати митних платежів можуть скористатися тільки громадяни-нерезиденти.
Водночас згідно ч. 4 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.
Тобто зважаючи на зазначене, відмінність у ввезенні транспортних засобів особистого користування на митну територію України громадянами-нерезидентами та громадянами-резидентами полягає саме у необхідності письмового декларування та сплати митних платежів.
Пунктом 50 ч. 1 ст. 4 МК України передбачено, що резиденти - це фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до ст. 2 Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235) законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Статтею 5 Закону № 2235 передбачено, що документом, який підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Поняття місце проживання фізичної особи визначено у статті 29 Цивільного кодексу України, згідно з якою місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 Цивільного кодексу України).
Статтею 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382), місцем проживання визнається житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Пунктом першим статті 6 Закону № 1382 встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (п. 10. ст. 6 Закону № 1382).
Відповідно до ст. 3 Закону № 1382 реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
Відомості про місце проживання вносяться до таких документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. А документом, до якого вносяться відомості про місце перебування, є довідка про звернення за захистом в Україні.
Згідно Законів України від 21.01.1994 № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», 20.11.2012 № 5492-УІ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» для оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання необхідно звернутися до територіального органу ДМС (або закордонної дипломатичної установи України) з відповідною заявою, надати паспорт громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідку про зняття з реєстрації місця проживання, видану органом реєстрації (до паспорту громадянина України у формі книжечки), а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон для проставляння в них штампа про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання.
Тобто тільки після зняття з реєстрації місця проживання в Україні можливе оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання.
Як слідує з підпункту «в» п. 33 ч. 1 ст. 4 МК України нерезиденти, це зокрема, фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.
Підтвердженням постійного місця проживання особи - громадянина України - нерезидента може бути документ (відмітка в паспорті), що підтверджує постійне проживання або тимчасове перебування громадянина України за кордоном (п. 26 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого постановою Кабінету Міміст рів України від 07.05.2014 № 152, зі змінами і доповненнями (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2.1 розділу II Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей-громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 17.11.2011 № 337, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.12.2011 за № 1458/20196 (далі - Правила), громадяни України, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, приймаються на постійний консульський облік.
Консульський облік полягає в реєстрації в закордонних дипломатичних установах України (далі - ЗДУ) громадянина України, який постійно проживає за кордоном, шляхом внесення даних про громадянина України до облікової картки та електронного реєстру громадян України, які постійно проживають за кордоном, що ведеться в ЗДУ за встановленою формою, проставлені в дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспортний документ), проїзний документ дитини відповідної відмітки (штампу) (п. 1.2 розд. І Правил).
При прийнятті на постійний консульський облік у паспортному документі або проїзному документі дитини проставляються штамп: «Прийнятий на консульський облік в...», дата, підпис консульської посадової особи, мала гербова печатка (п. 2.4 розділу 11 Правил).
На підставі вищевикладеного, до зняття з реєстрації місця проживання в Україні та прийняття на постійний консульський облік в іншій державі громадянин має статус резидента України.
Відповідно до п. 45 ч. 1 ст. 4 МК України постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Згідно наданих позивачем копій паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 останній знятий з реєстрації місця проживання лише 31.05.2019, тобто до 31.05.2019 позивач мав статус резидента України та згідно копії закордонного паспорту серії НОМЕР_6 позивач прийнятий на постійній консульський облік в Посольстві України в Литовській Республіці 06.06.2019, тобто лише з 06.06.2019 позивач отримав статус нерезидента України.
З наведеного слідує, що позивач постійно проживає на території Литовської Республіки менше одного року, тобто має статус нерезидента України менше одного року, а тому не має права на ввезення спірного автомобіля на митну територію України відповідно до вимог ч. 1 ст. 380 МК України.
Щодо посилання позивача на той факт, що останній постійно проживає і працює згідно трудового договору від 24.08.2018 № 3143 у Литовській Республіці, суд зазначає, що підставою для визнання постійного проживання громадянина за кордоном є внесення до паспортного документа відповідної відмітки про постійне проживання.
Доказів постійного проживання у Литовській Республіці більше одного року позивачем не надано.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що Чернігівською митнецею ДФС доведено правомірність вчинених дій, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 168, 227, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування картки відмови відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач: Чернігівська митниця Державної фіскальної служби (прос. Перемоги, 6, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 39482156).
Повне судове рішення складено 07.11.2019.
Суддя О.М. Тихоненко