"06" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2010/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - Чепелєв О.І.,
від відповідача - Хоменко Я.І., Мораренко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства “Канон” до Приватного підприємства Фірми “Асоль” про визнання договору недійсним, -
Державне підприємство “Канон” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства Фірми “Асоль” про визнання недійсним укладеного між сторонами договору № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 01.10.2018 р., посилаючись на наступне.
Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015 року № 661 „Про ліквідацію Державного підприємства “Канон” припинено юридичну особу - Державне підприємство “Канон” шляхом її ліквідації.
Згідно наказу Міністерства оборони України від 04.09.2018 року № 451 “Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015 року № 661” головою ліквідаційної комісії призначено першого заступника директора Державного підприємства “Південьвійськбуд” ОСОБА_1 Сергія Васильовича.
Так, позивач вказує, що відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 28.11.2018 року Державне підприємство “Канон” перебуває у процесі припинення шляхом ліквідації.
Водночас, як зазначає позивач, під час здійснення своїх повноважень ліквідаційною комісією стало відомо, що між Приватним підприємством фірмою “Асоль” (сторона 1) та Державним підприємством “Канон” (сторона 2) укладено договір № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 01.10.2018 року.
Згідно із п. 1.1. договору за даним договором сторона 1 передає стороні 2 безвідсоткову зворотню фінансову допомогу у сумі 87000 грн., а сторона 2 зобов'язується повернути зазначену суму в обумовлений строк.
Відповідно до п. 2.2. договору повернення зазначеної в даному договорі суми фінансової допомоги може відбуватися по частинам в строк до 31 жовтня 2018 року.
Наразі позивач зауважив, що з реєстру документів по рахунку №26000525661 вбачається, кошти за вказаним договором надані стороною 1 по частинам: 02.10.2018 року у сумі 12000,00 грн., 08.10.2018 року у сумі 17000,00 грн., 19.10.2018 р. у сумі 12000,00 грн., 22.10.2018 р. у сумі 11000,00 грн., 31.10.2018 р. у сумі 35000,00 грн.
Так, позивач з посиланням на положення п. 14.1.257 ПК України вказує, що поворотна фінансова допомога (ПФД) - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
При цьому, посилаючись на ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1047 ЦК України, позивач зазначає, що укладений між позивачем та відповідачем договір є договором позики.
Разом з тим позивач додає, що наказом Міністра оборони України від 05.08.2005 року № 478 “Про створення Державного підприємства “Канон” та затвердження його статуту” затверджено статут Державного підприємства “Канон”. Згідно преамбули статуту Державне підприємство “Канон” утворене рішенням органу управління майном - Міністерством оборони України на основі державної власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України.
Відповідно до п. 4.2. статуту майно підприємства є державною власністю й закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, учиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном.
Також позивач посилається на положення ч. 4 ст. 67 ГК України, за якими державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 року № 809 Про затвердження Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями затверджено відповідний Порядок.
Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов'язанням погоджується органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю - щодо внутрішніх короткострокових кредитів (позик).
Однак, як зазначає позивач, Державне підприємство “Канон” із заявою щодо отримання погодження Міністерства оборони України щодо отримання позики при укладенні вказаного договору не зверталося, відповідна згода органом управління майном не надавалася, процедура, передбачена Порядком не виконувалася.
Таким чином, позивач стверджує, що договір № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 01.10.2018 року, укладений між Приватним підприємством фірмою “Асоль” та Державним підприємством “Канон” суперечить вимогам чинного на той час законодавства, через що підлягає визнанню недійсним.
Наразі з посиланням на ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, п. 3.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" позивач вважає, що зміст оспорюваного правочину суперечить наведеним вище актам цивільного законодавства, а також обізнаність директора ДП “Канон” про наявність наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015 року № 661 Про ліквідацію Державного підприємства “Канон”, яким, у тому числі, призначено ліквідаційну комісію, свідчить про те, що, укладаючи оспорюваний договір, штучно було утворено борг ДП “Канон” перед ПП Фірма “Асоль”, що суперечить інтересам держави, оскільки власником ДП “Канон” є саме держава.
При цьому, посилаючись на абз. 6, 7 п. 3.3 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", позивач вказує, що господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо такі обмеження передбачені законом, а тому оскільки обмеження повноважень директора ДП “Канон” щодо укладення оспорюваного договору були встановлені саме законом, то директор ДП “Канон” і ПП Фірма “Асоль” повинні були знати про наявність існуючих обмежень.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.07.2019 р. позовну заяву Державного підприємства “Канон” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2010/19, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 09 серпня 2019 р.
В підготовчому засіданні 09.08.2019 р. представник позивача просив суд залучити до участі у справі Міністерство оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Так, протокольною ухвалою суду від 09.08.2019 р. судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача, оскільки останній не довів, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки Міністерства оборони України.
09.08.2019 р. від відповідача до господарського суду надійшов електронною поштою відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач вказує, що 14.07.2019 р. Державне підприємство “Канон” звернулось до суду із позовами про визнання недійсними восьми договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) укладених між ППФ “Асоль” та ДП “Канон”, серед яких спірний договір № 8 від 01.10.2018 р. на суму 87000,00 грн. Так, відповідач зазначає, що за вказаними договорами ППФ “Асоль” зобов'язувалося передати ДП “Канон” безвідсоткові зворотні фінансові допомоги, а ДП “Канон” повернути суму фінансової допомоги в зазначений у договорі строк. Як стверджує відповідач, ППФ “Асоль” були виконані свої зобов'язання в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою. Однак, як вказує відповідач, ДП “Канон” не здійснило повернення отриманої фінансової допомоги вчасно та ППФ “Асоль” змушене було звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами.
Наразі відповідач зауважив, що рішенням господарського суду Одеської області від 21.03.2019 р. у справі № 916/2456/18 позов Приватного підприємства Фірма “Асоль” задоволено та з Державного підприємства “Канон” на користь Приватного підприємства Фірма “Асоль” стягнуто грошові кошти у розмірі 874140,00 грн. та судовий збір у розмірі 13112,10 грн. В подальшому 19.04.2019 р. господарським судом Одеської області на виконання рішення від 21.03.2019 р. видано відповідний наказ, тобто рішення набрало законної сили.
Водночас, як вказує відповідач, ДП “Канон” 28.11.2018 р. (в процесі розгляду судом справи № 916/2456/18 розпочало процедуру ліквідації та вважаючи, що може уникнути повернення коштів відмовило ППФ “Асоль” у включенні його до списку кредиторів підприємства і така відмова була оскаржена до суду та 08.07.2019 р. рішенням господарського суду Одеської області у справі № 916/622/19 позов Приватної підприємства Фірма “Асоль” задоволено повністю; зобов'язано Державне підприємство “Канон” в особі комісії з ліквідації включити Приватне підприємство Фірма “Асоль” до переліку кредиторів Державної підприємства “Канон” з кредитною заборгованістю в розмірі 874140 грн., що утворилась в період 30.03.2018 р. по 11.03.2019 р.; стягнуто з Державного підприємства “Канон” на користь Приватної підприємства Фірма “Асоль” судовий збір в сумі 1921,00 грн.
Також відповідач додає, що з метою невиконання судових рішень, що набрали законної сили, ДП “Канон” звернулось до суду позовами про визнання недійсними договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) № 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, однак відповідач вважає такі позови необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. По-перше, як зазначає відповідач, позивач не надав жодних доказів того, що згода на укладення договорів не надавалася. Наразі відповідач додає, що 28.11.2018 р. розпочато процедуру з ліквідації ДП “Канон” та головою ліквідаційної комісії Державного підприємства призначено Стефієнко С.В. та представник ДП “Канон” судовому процесі по справі № 916/622/19 стверджував про те, що голова ліквідаційної комісії не отримав жодних документів від попереднього керівника, тому, на думку відповідача, ДП “Канон” в особі комісії з ліквідації невідомо достеменно чи отримував попередній керівник погодження чи ні. При цьому відповідач зазначає, що ДП “Канон” не подало жодних доказів, на яких би базувалась їх твердження, а саме письмових запитів на адресу колишнього директора ДП “Канон” або запитів та відповідей Міністерства оборони з питань погодження оспорюваних договорів, оскільки адвокат Широкобород С.М. міг би звернутись до відповідних осіб із адвокатськими запитами та підтвердити свої здогадки, однак нічого зроблено ні позивачем, ні його представником не було, що свідчить про недоведеність обставин, на які посилається позивач.
По-друге, відповідач наголошує на тому, що договори фінансової допомоги (безвідсоткової) № 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 укладались за згодою Міністерства оборони України. Так, відповідач вказує, що директор ДП “Канон” звертався до директора Концерну “Військесетменеджмент” Міністерства оборони України Шпарука ОСОБА_2 . ОСОБА_3 . із заявою на погодження отримання фінансової допомоги та на виконання вимог Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик) надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями надсилав проект договорів фінансової допомоги (безвідсоткової), яка не забезпечується іпотекою, заставою та не тягне за собою відчуження державного майна, просив дозвіл на укладення щомісяця однакових за змістом договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) протягом 2018 року. Наразі відповідач зауважив, що зі змісту заяви вбачається, що залучення коштів було необхідне з метою виконання ДП “Канон” обов'язків, покладених Міністерством оборони України особі Головного управління майна та ресурсів по оформленню правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП “Канон”, а також з метою формування інформаційної бази земельних ділянок державних підприємств для проведення інвентаризації та оформлення майна, виготовлення землевпорядної документації та оформлення правовстановлюючих документів на майно ДП “Канон”. Вказані обставини підтверджуються копією заяви від 09 січня 2018 року № 09, до якої додавався, зокрема, проект договору фінансової допомоги (безвідсоткової). Водночас, як стверджує відповідач, у відповідь на заяву щодо погодження отримання фінансової допомоги т.в.о. генерального директора Концерну “Військесетменеджмент” Міністерства оборони України Шпарука А.С. листом № 05/02-27 від 11 січня 2018 року надано згоду на укладання ДП “Канон” договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з Приватним підприємством Фірмою “Асоль”; право на укладення договорів надано на період з лютого 2018 року по грудень 2018 року. Таким чином, як вказує відповідач, ДП “Канон” отримувало згоду на укладання договорів з ППФ “Асоль”, а отже підстав для задоволення позовних вимог немає. Як стверджує відповідач, інших підстав для визнання договорів недійсними позивач не зазначає, тому в задоволення позовних вимог ДП “Канон” про визнання договорів фінансової допомоги (безвідсоткової), укладених між ДП “Канон” та ППФ “Асоль”, серед яких є спірний договір, слід відмовити. Також відповідач вказує, що позови ДП “Канон” направлені на ухилення ДП “Канон” від виконання рішень господарського суду Одеської області по справам № 916/2456/18 та №916/622/19.
29.08.2019 р. до господарського суду електронною поштою від відповідача надійшли доповнення до відзиву (заперечення) на позовну заяву, в яких відповідачем наведені додаткові обґрунтування в якості підстав для відмови у задоволенні позову. Наразі відповідач зауважив, що Міністерство оборони України як безпосередній орган управління ДП “Канон” включило ДП “Канон” до складу Концерну “Військесетменеджмент”. 01.02.2017 р. Наказом Міністерства оборони України № 65 затверджено статут Концерну “Військесетменеджмент” (скорочене найменування Концерн “ВЕМ”), за п. 1.1 якого Концерн “Військесетменеджмент” є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. Згідно п. 1.6 статуту учасниками Концерну є суб'єкти господарювання, зазначені у додатку до статуту (зокрема в п. 46 додатку до статуту зазначено Державне підприємство “Канон”, 34376633). Відповідно до п. 1.9 статуту - цей статут визначає організаційно-господарські права та обов'язки учасників концерну в процесі провадження ними господарської діяльності. Так, відповідно до п. 6.3 статуту учасники концерну зобов'язані додержуватись положень статуту концерну, відповідних внутрішніх положень та регламентів концерну і виконувати рішення органів управління концерну. За приписами п. 7.2. статуту до повноважень правління концерну належить надання згоди на залучення учасниками концерну внутрішніх довгострокових (більше одного року), зовнішніх кредитів (позик), внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надання гарантії або поруки за такими кредитами (позиками) (абз. 10, арк. 24 статуту). Як вказує відповідач, рішення правління з питань, віднесених статутом до його компетенції, вводяться в дію наказами (іншими розпорядчими документами) Генерального директора Концерну. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру керівником (тимчасово виконуючий обов'язки) Концерну “Військесетменеджмент” є ОСОБА_4 . Таким чином, як стверджує відповідач, ДП “Канон” виконуючи вимоги статуту Концерну “ВЕМ” (затвердженого наказом Міністерства оборони України ) отримувало згоду саме від Концерну (створеного Міністерством оборони України) на залучення Учасником Концерну ДП “Канон” безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від ППФ “Асоль” та така згода підписана уповноваженою особою - тимчасово виконуючим обов'язки Генерального директора Концерну “ВЕМ” ОСОБА_5 А ОСОБА_6 , а отже, на думку відповідача, підстав для задоволення позовних вимог немає. Окрему увагу відповідач звертає на те, що ППФ “Асоль”, укладаючи договори з ДП “Канон” мало надію, що співпрацює з порядним та стовідсотково надійним суб'єктом господарювання, адже це підприємство державне не просто, а на 100%, а Держава не має права визнавати недійсними договори тільки з тих підстав, що її органи під час виконання покладених на них повноважень не дотримались певних процедур.
Також відповідачем заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності правочину (вх. № 17345/19 від 29.08.2019 р.).
16.09.2019 р. позивачем було подано до господарського суду письмові пояснення по справі. Так, позивач додатково вказує, що з метою перевірки вказаних у відзиві відповідача фактів з приводу надання погодження отримання фінансової допомоги, 21 серпня 2019 року за підписом директора ДП МО України “Південьвійськбуд” ОСОБА_7 А ОСОБА_8 В ОСОБА_8 , першим заступником директора останнього являється голова ліквідаційної комісії ДП “Канон” Стефієнко С.В., було направлено електронною поштою запит по ДП “Канон” начальнику юридичної служби Головного управління майна та ресурсів МО України ОСОБА_9 . Так, позивач додає, що 22 серпня 2019 року за вих. № 503/20/733 за підписом т.в.о. начальника Головного управління майна та ресурсів МО України Нікуліна Ю.В. був направлений лист Голові ліквідаційної комісії Концерну “Військессетменеджмент” ОСОБА_10 Д.О. про підтвердження надсилання концерном листа від 11.01.2018 р. № 05/02-27 на Державне підприємство “Канон” щодо погодження договорів фінансової допомоги безвідсоткової, у відповідь на який лисом за вих. № 05/03-10 від 27.08.2019 р. Голова ліквідаційної комісії Концерну “Військессетменеджмент” Д.О. Баканьов повідомив, що концерн не може підтвердити отримання заяви ДП “Канон” щодо погодження фінансової допомоги. Крім того, як зазначає позивач, лист за № 05/02-27 від 31.01.2018 р. Концерном був адресований керівнику ДП “Вінницьке інженерно-будівельне управління” Коробкову В.І., а лист від 11.01.2018 р. за № 05/02-7 Державному підприємству “Канон” взагалі не містить інформації про згоду Концерну на укладання ДП “Канон” в особі ОСОБА_11 договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з ППФ “Асоль” відповідно до наданого проекту. Між тим позивач вказує, що лист з додатками № 503/20/7331 від 22.08.2019 р. за підписом т.в.о. начальника Головного управління майна та ресурсів МО України ОСОБА_12 . був отриманий позивачем з Міністерства оборони України 27.08.2019 р., а лист з додатками № 05/03-10 від 27.08.2019 р. Голови ліквідаційної комісії Концерну “Військессетменеджмент” Д.О. Баканьова Тимчасово виконуючому обов'язки начальника Головного управління майна та ресурсів МО України Ю. ОСОБА_13 Нікуліну - отримали 28.08.2019 р. За таких обставин, як стверджує позивач, при подачі позовної заяви він не мав можливості надати суду докази про те, що Державне підприємство “Канон” в Міністерстві оборони України не отримувало згоди на укладання Державним підприємством “Канон” в особі ОСОБА_11 . договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з ППФ “Асоль” відповідно до наданого проекту. Наразі позивач зауважив, що з доповнення до відзиву вбачається, що відповідач посилається на звернення директора ДП “Канон” ОСОБА_11 до директора Концерну “Військессетменеджмент” Міністерства оборони України ОСОБА_4 з заявою на погодження отримання фінансової допомоги та дозволу на укладення щомісяця однакових за змістом договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) протягом 2018 року, згідно листа № 05/02-27 від 11 січня 2018 року надано згоду на укладання ДП “Канон” договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з Приватним підприємством - фірмою “Асоль” та право на укладення договорів надано на період з лютого по грудень 2018 року, однак, як стверджує позивач, вказане твердження ППФ “Асоль” спростовуються наданими поштою 12.09.2019 року на адресу Голови ліквідаційної комісії ДП “Канон” Стефієнка С.В. листами з Концерну “Військессетменеджмент” Міністерства оборони України. Так, як вказує позивач, в листі на адресу т.в.о. начальника Головного управління майна та ресурсів ОСОБА_14 Нікуліну за підписом Голови ліквідаційної комісії Концерну “Військессетменеджмент” Д.О. Баканьова за № 05/03-10 від 27.08.2019 р. повідомляється, що Концерн не може підтвердити отримання заяви ДП “Канон” від 09.01.2018 року № 9 щодо погодження фінансової допомоги та даний документ відсутній у вхідній документації, а лист за № 05/02-27 від 31.01.2018 р. за підписом т.в.о. Генерального директора Концерну А.С. Шпарука направлений керівнику ДП “Вінницьке інженерно-будівельне управління” В.І.Коробкову і ніякого відношення до ДП “Канон” не має. Водночас, як зазначає позивач, 11.01.2018 р. за вих. № 05/02-7 за підписом т.в.о. Генерального директора Концерну А.С. Шпарука направлений лист в ДП “Канон” з приводу розгляду Концерном листа щодо надання витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності. Крім того позивач вказує, що в пояснювальній записці Т. ОСОБА_15 Шептак від 06.09.2019 р. на ім'я Голови ліквідаційної комісії Концерну “Військессетменеджмент” Д.О. Баканьова повідомляється про те, що лист за № 09 від 09.01.2018 року вона не отримувала і не бачила. Таким чином позивач стверджує, що ним здійснено всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказів, тому просив суд визнати поважною причиною неподання Державним підприємством “Канон” доказів у встановлений законом строк.
26.09.2019 р. відповідач надав до суду пояснення по справі щодо заявленого позову. Так, відповідач додатково вказує, що під час розгляду справи № 916/2456/18 судом було встановлено, що на виконання умов укладених з відповідачем договорів позивач перерахував відповідачу фінансову допомогу у загальному розмірі 874140 грн., про що свідчать наявні у справі реєстр платіжних документів з 01.03.2018р. по 26.11.201р., який сформовано 16.01.2019р., та відповідні платіжні доручення № 397, № 404, № 417, № 441, № 461, № 468, № 478, № 484, № 502, № 503, № 519, № 530, № 539, № 558, № 559, № 581, № 593, № 611, № 615, № 617, №, № 649, № 663, № 670, № 675, № 678, № 685 № 695, № 709, № 706 (оригінали всіх платіжних доручень містяться в матеріалах справи № 916/2456/18). Окрім того, як зазначає відповідач, у матеріалах справи наявний акт звіряння взаємних розрахунків за 2018 р., який підписаний сторонами та згідно з яким заборгованість на користь ППФ “Асоль” визнається ДП “Канон” та становить 874140,00 грн. Наразі відповідач вказує, що рішенням господарського суду Одеської області від 21.03.2019 р. по справі № 916/2456/18 позовні вимоги ППФ “Асоль” були задоволені в повному обсязі; стягнуто з Державного підприємства “Канон” на користь Приватного підприємства Фірма “Асоль” грошові кошти у розмірі 874140,00 грн. та судовий збір у розмірі 13112,10 грн., вказане рішення набрало законної сили. При цьому відповідач додає, що рішенням господарського суду Одеської області від 08 липня 2019 р. по справі № 916/622/19 зобов'язано Державне підприємство “Канон” в особі комісії з ліквідації включити Приватне підприємство фірму “Асоль” до переліку кредиторів Державного підприємства “Канон” з кредитною заборгованістю в розмірі 874140,00 грн., що утворилась в період з 30.03.2018 р. по 11.03.2019 р. Таким чином відповідач стверджує, що ДП “Канон” постійно вводить суд в оману та з моменту існування спору заперечує факт перерахування коштів, не дивлячись на те, що грошові кошти отримувались на рахунок ДП “Канон”, відкритий в ПАТ “МТБ БАНК”, а також Державне підприємство стверджує, що договори не укладались, однак на долучених судом до матеріалів справи № 916/2456/18 стоїть печатка підприємства та підпис особи, уповноваженої діяти від імені ДП “Канон” - Карпова В.П. Наразі відповідач зауважує, що ДП “Канон” в подальшому виклало нову позицію, за якою підприємство вже визнає існування договорів фінансової допомоги, навіть надає виписку МТБ банку, яка була сформована ним в лютому 2019 р., ще до моменту ухвалення рішення по справі № 916/2456/18, де заперечувався факт отримання коштів, однак ДП “Канон” не визнає саме існування згоди органу управління на укладання договорів фінансової допомоги. Між тим відповідач наголошує, що така згода була отримана ДП “Канон” в особі Карпова В ОСОБА_8 П. (який і укладав договори від імені ДП “Канон”) від Концерну “Військессетменеджмент” Міністерства оборони України Шпарука А.С. Зокрема, відповідач вказує, що відповідно до відповіді на заяву щодо погодження отримання фінансової допомоги т.в.о. генерального директора Концерну “Військессетменеджмент” Міністерства оборони України Шпарука А.С. (лист № 05/02-27 від 11.01.2018 р.) надано згоду на укладання ДП “Канон” договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з Приватним підприємством - фірмою “Асоль”, а саме право на укладення договорів надано на період з лютого 2018 року по грудень 2018 року.
Також 26.09.2019 р. позивачем було заявлено клопотання про подання доказів та проведення судово-технічної експертизи документа.
Так, протокольною ухвалою суду від 26.09.2019 р. судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про призначення експертизи з огляду на відсутність документа, який підлягає дослідженню.
У підготовчому засіданні господарського суду 26 вересня 2019 року по справі № 916/2010/19 було протокольно оголошено перерву до 15 жовтня 2019 року згідно ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що під розписку повідомлено представників сторін.
15.10.2019 р. позивачем та відповідачем подані до господарського суду клопотання про долучення додаткових доказів, в яких сторони просять суд визнати поважними причини пропуску строку подання доказів та поновити вказаний строк.
Судом вказані клопотання позивача та відповідача задоволено.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.10.2019 р. у справі № 916/2010/19 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 25 жовтня 2019 р.
Так, у судовому засіданні господарського суду 25 жовтня 2019 року по справі № 916/2010/19 було протокольно оголошено перерву до 06 листопада 2019 року о 15 год. 00 хв., про що під розписку повідомлено представників позивача та третьої особи.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
01 жовтня 2018 р. між Приватним підприємством Фірма “Асоль” (сторона-1) та Державним підприємством “Канон” (сторона-2) укладено договір № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової), відповідно до п. 1.1 якого відповідач як кредитор передає позивачу як позичальнику безвідсоткову зворотну фінансову допомогу у сумі 87000 грн., а сторона-2 зобов'язується повернути зазначену суму в обумовлений строк. Ця фінансова допомога не забезпечується іпотекою, заставою та не тягне за собою відчуження державного майна.
Відповідно до п. 2.1 договору сторона-1 може перерахувати на банківський рахунок сторони-2 зазначену у п. 1.1 суму фінансової допомоги по частинам за згодою сторін.
За умовами п. 2.2. договору повернення зазначеної в даному договорі суми фінансової допомоги може відбуватися по частинам в строк до 31 жовтня 2018 р. Зазначена сума безпроцентної фінансової допомоги може бути повернута стороною-2 достроково.
В п. 6.1 договору визначено, що усі суперечки й розбіжності, які можуть виникнути між сторонами з питань, що не знайшли свого відображення в тексті даного договору будуть вирішуватись шляхом переговорів.
Згідно п. 6.2. договору при відсутності врегулювання у процесі переговорів спірних питань суперечки вирішуються в порядку, встановленому чинним законодавством.
За умовами п. 7.1 договору даний договір припиняється за згодою сторін; з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Пунктом 8.1 договору встановлено, що будь-які зміни й доповнення до даного договору дійсні за умови якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані належними уповноваженими на те представниками сторін.
Положеннями п. 8.2 договору передбачено, що всі повідомлення повинні направлятися в письмовій формі.
Відповідно до п. 8.3 договору даний договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.10.2018 р.
За умовами п. 8.4 договору даний договір буде вважатися виконаним при виконанні сторонами взаємних зобов'язань.
В п. 8.6 договору сторони погодили, що, укладаючи цей договір сторона-2 свідчить, що: 8.6.1 він не приховує обставин, які мають істотне значення для цього договору; 8.6.2 умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін.
Проте, позивач вважає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що договір укладений з порушенням закону, оскільки останній укладено без погодження відповідного органу управління майном, що суперечить чинному законодавству.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до роз'яснень в п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому зміст правочину відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Відповідно до роз'яснень, наведених в Постанові Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Також відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, відповідно обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
При цьому приписи вказаної статті ЦК кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
За приписами ст. ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Судом встановлено, що укладений між сторонами по справі договір за своєю правовою природою є договором позики. Відносини позики регулюються положеннями ЦК та іншими актами цивільного законодавства.
В ст. 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Разом з тим спірний договір укладено у письмовій формі. Зі змісту договору вбачається, що з боку ППФ “Асоль” його укладено директором ОСОБА_16 , з боку ДП “Канон” - ТВО директора Карповим В.П.
При цьому згідно статуту Державного підприємства “Канон”, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 25-30), вказане підприємство утворене рішенням органу управління майном - Міністерством оборони України на основі державної власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України.
Пунктом 2.1 Статуту визначено, що підприємство створене з метою надходження додаткових джерел фінансування потреб Збройних Сил України, залучення інвестицій юридичних і фізичних осіб на будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, реалізації прогресивної моделі (концепції) забезпечення населення всім спектром високоякісних товарів та послуг першої необхідності та повсякденного вжитку.
Відповідно до п. 3.1 Статуту підприємство є юридичною особою. Права та обов'язки юридичної особи підприємство набуває з дня його державної реєстрації. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Згідно п. 3.6 Статуту підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством України.
Умовами п. 3.8 Статуту визначено, що підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді або господарському суді.
Водночас, позивач, посилаючись на положення ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України, стверджує, що укладений договір № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 01.10.2018 р. Міністерством оборони України не погоджувався.
Відповідно до ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 р. № 809, цей Порядок визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі (далі - підприємства), кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства (далі - залучення кредиту (позики), у результаті якого виникають зобов'язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями.
Згідно п. 2 вказаного Порядку залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов'язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції з управління державною власністю, або Мінекономрозвитку, якщо функції управління державною власністю здійснює Кабінет Міністрів України (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).
Відтак, вказаними положеннями законодавства передбачено погодження органу виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю щодо залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик) державними підприємствами, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв).
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 09.01.2018 р. директор ДП “Канон” ОСОБА_11 звернувся до директора Концерну “Військесетменеджмент” Міністерства оборони України ОСОБА_4 . із заявою за вих. № 09 на погодження отримання фінансової допомоги із проханням надати дозвіл на укладення щомісяця однакових за змістом договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) протягом 2018 року, обсяг фінансової допомоги (безвідсоткової) не перевищуватиме 200 тис. грн. на місяць. Необхідність залучення коштів обумовлена метою виконання покладених на ДП “Канон” обов'язків та покладених Міністерством оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів по оформленню правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП “Канон”, а також метою формування інформаційної бази земельних ділянок державних підприємств для проведення інвентаризації та оформлення майна, виготовлення землевпорядної документації та оформлення правовстановлюючих документів на майно ДП “Канон”. При цьому заявник додав, що договір передбачає право ДП “Канон” на дострокове виконання зобов'язання та не містить посилань на право дострокової вимоги з боку кредитора чи неконкурентний спосіб переходу права власності на майно.
При цьому, листом від 11.01.2018 р. за вих. № 05/02-27 щодо погодження договорів фінансової допомоги безвідсоткової ТВО генерального директора Концерну “Військесетменеджмент” А.С.Шпарук надав згоду директору ДП “Канон” на укладання Державним підприємством “Канон” в особі Карпова ОСОБА_17 . договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з Приватним підприємством Фірмою “Асоль” відповідно до наданого проекту, а також вказав, що договір не забезпечується іпотекою, заставою та не тягне за собою відчуження державного майна; право укладання договорів надано на період з лютого 2018 року по грудень 2018 року та у разі зміни істотних умов договору повідомити Концерн “Військесетменеджмент” Міністерства оборони України.
Таким чином, вказаним листом № 05/02-27 від 11.01.2018 року Концерн “Військесетменеджмент” надав ДП “Канон” погодження на укладення договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) в особі ОСОБА_18 Порфировича, що спростовує доводи позивача про відсутність такого погодження відповідного органу управління майном.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, наказом Міністерства оборони України № 65 від 01.02.2017 р. “Про затвердження Статуту “Військесетменеджмент” у новій редакції” затверджено Статуту “Військесетменеджмент”.
Відповідно до п. 1.1 Статуту Концерну “Військесетменеджмент” (далі - Концерн) є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Уповноважений орган управління). Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і Статуту Концерну (далі - Статут), який затверджується Уповноваженим органом управління.
Згідно п. 1.6 Статуту Концерну “Військесетменеджмент” учасниками Концерну є суб'єкти господарювання, зазначені у додатку до Статуту.
В п. 1.9 Статуту Концерну “Військесетменеджмент” визначено, що цей Статут визначає організаційно-господарські права та обов'язки учасників Концерну в процесі провадження ними господарської діяльності.
За умовами п. 6.3 Статуту Концерну “Військесетменеджмент” учасники Концерну зобов'язані, зокрема, додержуватися положень Статуту Концерну, відповідних внутрішніх положень та регламентів Концерну і виконувати рішення органів управління Концерну.
Приписами п. 7.2 Статуту Концерну “Військесетменеджмент” визначено, що Правління є колегіальним органом управління Концерну, який створюється з метою визначення основних напрямів діяльності Концерну, координації діяльності Учасників. До повноважень Правління належить, зокрема, надання згоди на залучення Учасниками Концерну внутрішніх довгострокових (більше одного року), зовнішніх кредитів (позик), внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надання гарантії або поруки за такими кредитами (позиками).
Відповідно до п. 46 Додатку до Статуту Концерну “Військесетменеджмент” до учасників Концерну “Військесетменеджмент” входить Державне підприємство “Канон”.
Таким чином, суд доходить висновку, що уповноваженою особою на надання згоди на укладення на залучення учасником внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик) був саме Концерн “Військесетменеджмент”, а тому ДП “Канон” отримало згоду від уповноваженої особи - ТВО генерального директора Концерну “Військесетменеджмент” ОСОБА_19 С.
Крім того, згідно роз'яснень, наведених в абз. 6 п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” встановлено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
При цьому, у п. 3.4 вказаної Постанови роз'яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Таким чином, відповідно до наведених роз'яснень, схвалений юридичною особою правочин не можна визнати недійсним.
Так, як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство Фірма “Асоль” на виконання умов вказаного договору частинами перерахувало ДП “Канон” суму фінансової допомоги в розмірі 87000,00 грн., що підтверджується банківською випискою ПАТ “МТБ Банк” по клієнту - ДП “Канон”, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 13-19), а саме 02.10.2018р. - 12000,00 грн., 08.10.2018р. - 17000,00 грн., 19.10.2018 р. - 12000,00 грн., 22.10.2018 р. - 11000,00 грн., 30.10.2018р. - 35000,00 грн.
Як з'ясовано судом, позивачем не було повернуто фінансову допомогу у встановлений договором строк. При цьому у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань за спірним договором № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 01.10.2018 р., а також за аналогічними договорами фінансової допомоги (безвідсоткової) № 1, 3, 4, 5, 6, 7, 9, укладеними між тими ж сторонами, щодо своєчасного повернення фінансової допомоги відповідачем було подано до господарського суду Одеської області позов про стягнення з Державного підприємства “Канон” заборгованості по договорам фінансової допомоги (безвідсоткової) № 1 від 22.02.2018 р., № 3 від 02.04.2018 р., № 4 від 04.04.2018 р., № 5 від 11.06.2018 р., № 6 від 01.07.2018 р., № 7 від 30.07.2018 р., № 8 від 01.10.2018 р. та № 9 від 01.11.2018 р. на загальну суму 874140,00 грн.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 21.03.2019 р. по справі № 916/2456/18 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства Фірма “Асоль” про стягнення 874140,00 грн., а саме з Державного підприємства “Канон” на користь Приватного підприємства Фірма “Асоль” стягнуто заборгованість у розмірі 874140,00 грн. та судовий збір у розмірі 13112,10 грн. Вказаним судовим рішенням встановлено факт правомірності надання відповідачем позивачу фінансової допомоги і виконання сторонами спірного договору його умов, а саме надання Приватним підприємством Фірмою “Асоль” позивачу фінансової допомоги, отримання позивачем цих коштів і не виконання зобов'язань щодо повернення отриманої фінансової допомоги у повному обсязі.
Таким чином, подання Державним підприємством “Канон” даного позову про визнання договору № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 01 жовтня 2018 року недійсним, на думку господарського суду, свідчить про ухилення позивача від виконання умов спірного договору, оскільки беззаперечне прийняття за цим договором коштів, подальше використання цих коштів в своїй діяльності і неповернення їх відповідачу (у разі відсутності законних підстав на їх отримання), свідчить про погодження і прийняття усіх умов оспорюваного договору.
Отже, зазначене свідчить про виконання сторонами умов спірного договору, а тому суд вважає, що позивач схвалив умови спірного договору та приступив до його виконання.
До того ж позивач не надав до матеріалів справи будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір № 8 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 01.10.2018 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Інші доводи позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вказаних висновків суду щодо правомірності укладення спірного договору.
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відтак, з огляду на усе вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства “Канон” про визнання договору недійсним є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Державного підприємства “Канон” до Приватного підприємства Фірми “Асоль” про визнання договору недійсним відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07 листопада 2019 р.
Суддя В.С. Петров