07 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 904/170/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В .Г.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопоставка-М"
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду у складі Чус О.В. - головуючого, Кузнецова В.О., Вечірко І.О. від 04 квітня 2019 року
за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопоставка-М" (22 жовтня 2019 року) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 04 квітня 2019 року у даній справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги на відповідність вимогам параграфу 1 глави 2 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами абзацу 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Так, Судом встановлено, що оскаржуваною ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2019 року у даній справі повернуто заявникові.
Правовою підставою для повернення апеляційної скарги стали частина 2 статті 260 та частина 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом частини 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, що є відсилочною, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Згідно з вимогами частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Наведені вище положення застосовано апеляційним господарським судом через те, що апелянтом не усунуто недоліки апеляційної скарги, які були виявлені судом при перевірці поданих матеріалів апеляційної скарги на відповідність вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України, і про які зазначено в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 15 березня 2019 року (про залишення апеляційної скарги без руху).
Недоліками апеляційної скарги апеляційним господарським судом визначено відсутність у матеріалах апеляційної скарги доказів сплати судового збору, доказів надсилання копій скарги з доданими матеріалами іншим учасникам справи, відсутність поважних причин пропуску стоку на апеляційне оскарження та відсутність інформації про підписанта скарги.
В подальшому скаржником виявлені недоліки було усунуто, але, як встановив апеляційний суд - усунуто частково.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" не виконано вимоги ухвали від 15 березня 2019 року в частині сплати судового збору, однак разом із цим, ним заявлено клопотання про звільнення від такої сплати.
За наслідками розгляду вказаного клопотання апеляційним судом відмовлено у його задоволенні і, відповідно, апеляційну скаргу повернуто.
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернопоставка-М" зазначає, що апеляційний господарський суд дійшов неправомірного висновку про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та про те, що суд міг продовжити строк на усунення недоліків апеляційної скарги, однак вдався до надмірного формалізму і одразу повернув скаргу без розгляду.
Оцінивши усі доводи скаржника, його посилання на правові норми, що могли бути неправильно застосовані судом апеляційної інстанції, враховуючи принцип пропорційності судочинства та остаточності судового рішення, Суд вважає, що рішення Верховного Суду у даній справі, за наслідками розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопоставка-М" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 04 квітня 2019 року у справі № 904/170/19, не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
В обґрунтування своєї позиції Суд зазначає таке.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Верховний Суд вважає, що доводи даної касаційної скарги фактично зводяться до необхідності встановлення фінансового стану заявника, в контексті приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" та надання оцінки поданим доказам такого стану.
Однак така оцінка не матиме значення для загальної судової практики, оскільки суди, використовуючи свої дискреційні повноваження, у кожному конкретному випадку, на підставі поданих заявниками доказів, приймають рішення про відстрочення (звільнення від) сплати судового збору чи відмову у вчинення відповідних процесуальних дій.
Крім цього, наводячи свої доводи Суду, скаржник не враховує, що станом на день подання ним апеляційної скарги у даній справі, статтю 8 Закону України "Про судовий збір" було викладено у наступній редакції:
"враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті."
Таким чином застосовування приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір" зводиться до встановлення наявності чи відсутності конкретних умов, які надають заінтересованим особам право на отримання "фінансових послаблень" зі сторони суду, такі процесуальні дії не становлять будь-якої складності для судів першої та апеляційної інстанції, а тому не потребують втручання Верховного Суду.
Крім цього, Суд зазначає, що і положення частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України є диспозитивними, а тому вирішення питання про продовження строку на усунення недоліків з ініціативи суду (про яку зазначає скаржник) також є виключною компетенцією судів у провадженні яких знаходиться відповідна справа і Верховний Суд не може перебирати на себе їх повноваження.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).
Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.
В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Використання касаційним судом оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, виходячи з високого статусу Верховного Суду, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя.
За таких обставин, керуючись статтями 2, 234, 287, частиною 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопоставка-М" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 04 квітня 2019 року у справі № 904/170/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. С. Міщенко
Судді І. С. Берднік
В. Г. Суховий