Справа № 2а-8003/09
Категорія № 3.4
10 березня 2009 року.
Луганський окружний адміністративний суд у складі: судді Качуріної Л.С.
при секретарі Лемба А.В.,
в присутності сторін:
від позивача: ОСОБА_1, свідоцтво № 578 від 29.03.00;
від відповідача Стельмах М. В., довіреність № ВДЗР/3949 від 25.12.08;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання дій неправомірними, відшкодування компенсації за формене обмундирування, -
04 грудня 2008 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання дій неправомірними, відшкодування компенсації за формене обмундирування.
У позовній заяві позивач просив суд поновити строк для звернення до суду, визнати неправомірними дії посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо відмови виплатити компенсацію за формене обмундирування; відшкодувати з Управління на його користь компенсацію за формене обмундирування в розмірі 4160, 78 грн.
У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та пояснив, що він проходив службу в Первомайському MB УМВС України в Луганській області та був звільнений на підставі наказу начальника УМВС № 65 о/с від 25.02.2005 року згідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
У відповідності зі ст. 16 Закону України «Про міліцію», ч.2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011 «Про правовий статус і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 року № 1515 позивач повинен бути забезпечуватися форменим обмундируванням за встановленими нормами або грошовою компенсацією замість належного форменого обмундирування. Але, за період проходження служби формене обмундирування видавалося не у повному обсязі а грошова компенсація не виплачувалася.
На підставі вище зазначених законодавчих актів відповідач повинен був при звільненні сплатити грошову компенсацію за невидані предмети форменого обмундирування. Заборгованість по форменому обмундируванню згідно довідки № 52 від 11.03.2005 року складає 4160, 78 грн.
Позивач вказує, що після звільнення неодноразово звертався до відповідача про виплату цієї заборгованості та отримував відмову із-за відсутності бюджетного фінансування. Зокрема, листом від 29.10.2008 року вих.№ 9/р-238 відповідачем відмовлено у виплаті цієї заборгованості.
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував і просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що до позову необхідно застосувати вимоги частини 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, тому що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Крім того представник відповідача вказує на те, що позивач в обгрунтування своїх позовних вимог не послався на жодний нормативно-правовий акт, яким би була передбачена грошова компенсація при звільненні з ОВС за невидані предмети форменого обмундирування.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач - громадянин України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, освіта вища, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1
ОСОБА_3 є пенсіонером органів внутрішніх справ МВС України з 2005 року.
З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки, наданої Первомайським MB УМВС України в Луганській області ОСОБА_3 проходив службу в Первомайському MB УМВС України в Луганській області та був звільнений на пенсію на підставі наказу начальника УМВС № 65 о/с від 25.02.2005 року згідно до п.65 «а» (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
Згідно довідки № 52 про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування від 11 березня 2005 року, виданої УМВС України в Луганській області на підставі арматурної картки № 10982 підполковника міліції Первомайського MB ОСОБА_3, сума розрахунку компенсації складає 4160, 78 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався в усній формі до керівництва Управління МВС України в Луганській області про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування згідно розрахунку довідки № 52 від 11 березня 2005 року в сумі 4160, 78 грн., і отримував усні відповіді про неможливість на час звернення здійснити виплату заборгованості внаслідок відсутності бюджетних коштів.
ОСОБА_3 звернувся у письмовій формі до керівництва Управління МВС України в Луганській області щодо виплати належної йому компенсації.
Листом від 29.10.2008 року № 9/Р-238 ОСОБА_3 отримав відповідь Управління МВС України в Луганській області, якою був повідомлений, що розрахунок за не отримане речове майно з ним не проведено з причин того, що з Державного бюджету України кошти для виплати компенсації за речове майно не виділяються, а статтями 62 та 65 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» визначено, що витрати на виплати компенсації за речове майно здійснюється за рахунок і в межах кошторисних асигнувань на утримання цих бюджетних установ. Тобто, основним мотивом невиконання зобов'язань з виплати компенсації, у листі № 9/Р-238 заступник начальника Управління
МВС України в Луганській області послався на відсутність коштів як на причину цього невиконання.
Суд вважає вимогу позивача щодо відшкодування з відповідача на його користь грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування згідно розрахунку за довідкою № 52 від 11 березня 2005 року в сумі 4160, 78 грн., обгрунтованою.
Крім того, приймаючи до уваги всі наявні у справі фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, суд не погоджується з позицією відповідача, згідно якої до позову необхідно застосувати вимоги частини 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд вважає не обгрунтованим твердження відповідача, що позивач про порушення своїх прав, свобод чи інтересів міг дізнатися з моменту звільнення його із органів внутрішніх справ тобто з 25.02.2005 року.
Суд установив, що позивач при звільненні отримав довідку № 52 від 11 березня 2005 року про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування, видану на підставі арматурної картки № 10982, згідно якої сума розрахунку компенсації складає 4160, 78 грн. і неодноразово звертався до відповідача щодо її виплати та всякий раз отримував відповідь про неможливість виплати в наслідок відсутності бюджетних коштів.
Згідно листа заступника начальника Управління МВС України в Луганській області від 29.10.2008 року № 9/Р-234 на адресу ОСОБА_3, який запитував інформацію про виплату компенсації, позивач отримав відомості, які його не задовольнили та стали предметом його адміністративного позову.
Згідно матеріалів справи позивач звернувся з адміністративним позовом до Луганського окружного адміністративного суду 04 грудня 2008 року, тому суд вважає даний позов поданим в межах строку звернення до адміністративного суду, який визначений частиною 2 ст. 99 КАС України, оскільки обчислюється судом з дати реєстрації відповідачем листа на адресу позивача за вих. № 9/Р-234 від 29.10.2008 року, що мається в матеріалах справи.
В тім, суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення з урахуванням гіпотези норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, кола фактів, які необхідно доказати.
Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
У зв'язку з цим, завданням суду, як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад є вирішення спору про право, поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій, зміцнення законності в державі.
Вирішуючи дану справу суд виходить з того, що не можуть бути прийнятними для суду посилання відповідача щодо відсутності фінансування з державного бюджету витрат на виплату грошових компенсацій і тому до уваги судом не беруться.
Суд вважає, що право позивача на компенсаційні виплати після звільнення, набуте в тому числі при проходженні бездоганної державної служби і не може бути звужене або скасоване у відповідності до ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 22-24 Конституції України.
Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, передбачених Конституцією України, виходячи із принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 8 Конституції України.
Суд також виходить з того, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту працівників МВС зумовлений особливістю їх професійних обов'язків. Тому здійснення таких заходів не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. В той же час, відповідач будучи зобов'язаний законом довести обставини, на яких грунтуються його заперечення не надав доказів неналежного фінансування.
У відповідності до ст. 16 Закону України від 20.12.1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію», ч.2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011 «Про правовий статус і соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 року № 1515, у період проходження служби позивач повинен був забезпечуватися форменим обмундируванням згідно встановлених норм або грошовою компенсацією замість належного форменого обмундирування.
Суд установив, що позивач у період проходження служби в органах внутрішніх справ форменим обмундируванням був забезпечений не у повному обсязі але грошову компенсацію не отримував.
Право позивача на отримання такої компенсації передбачено чинним законодавством України, зокрема, ст. 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.1997 року № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» передбачено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складів, які прослужили в органах внутрішніх справ надається право на носіння установленого форменого обмундирування.
Згідно п.4.6. Положення «Про забезпечення речовим майном в системі МВС України» затвердженого наказом МВС України № 1489 від 05.12.2003 року передбачено, що звільненим у запас видається формене обмундирування або виплачується грошова компенсація за нього, особам, які звільнюються без права носіння форменого обмундирування, виплачується тільки грошова компенсація.
Наказом МВС України від 30.12.2005 року № 1265 порядок, передбачений п. 4.6. Положення «Про забезпечення речовим майном в системі МВС України», затвердженого наказом МВС України № 1489 від 05.12.2003 року, був змінений, але цей наказ набрав чинності після звільнення ОСОБА_3 із органів внутрішніх справ і на нього розповсюджувалися вимоги наказу МВС України № 1489 від 05.12.2003 року.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації замість невиданих під час служби предметів форменого обмундирування згідно розрахунку довідки № 52 від 11 березня 2005 року в сумі 4160, 78 грн.
Враховуючи встановлені судом обставини та аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку щодо неправомірності дій відповідача відносно відмови позивачу у виплаті грошової компенсації за формене обмундирування при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ.
Тому суд при вирішенні даної справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, з огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання неправомірними дії посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області щодо відмови виплатити компенсацію за формене обмундирування та відшкодувати з Управління на його користь компенсацію за формене обмундирування в розмірі 4160, 78 грн. відповідають чинному законодавству України, підтверджені матеріалами справи і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Згідно квитанції № 1400311 від 03.12.2008 року позивач сплатив судовий збір на рахунок № 31111095700003 ГУДКУ в Луганській області у сумі 3, 40 грн. Судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 21, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання дій неправомірними, відшкодування компенсації за формене обмундирування задовольнити у повному обсязі.
Поновити строк для звернення до суду.
Визнати неправомірними дії посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області що до відмови у виплаті грошової компенсації за невидане формене обмундирування у сумі 4160, 78 грн. ОСОБА_3.
Зобов'язати посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невидане формене обмундирування у сумі 4160, 78 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.. 160 цього Кодексу-з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 15 березня 2009 року.