Справа № 640/2609/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
06 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) ( далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 02.10.2018 року, а також надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01.01.2016 року по 02.10.2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що протягом 2016-2018 років за фондом грошового забезпечення військової частини, затвердженого вищим розпорядником бюджетних коштів, видатки на виплату індексації грошового забезпечення не було передбачено.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2018 року командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України видано наказ №188, яким полковника ОСОБА_1 , заступника головного інженера - начальника відділу технічного супроводження ремонту та модернізації авіаційної техніки армійської авіації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, виключено із списків особового складу, всіх видів грошового забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Уманського ОМВК Черкаської області, з 02.10.2018 року.
На початку січня 2019 року позивач звернувся із письмовою заявою до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 02.10.2018 року, а також щодо надання довідки із помісячним розрахунком індексації.
Листом військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Станом на сьогодні, відповідно до п. 7 наказу Міністерства соціальної політики України від 15.02.2018 №65 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік», витрати на грошове забезпечення військовослужбовців здійснюються в межах виділених асигнувань з дотриманням такого порядку: у першу чергу - щомісячне грошове забезпечення військовослужбовців, винагорода за безпосередню участь в операції об'єднаних сил; у другу чергу - розрахунки зі звільненими; у третю - грошова допомога на оздоровлення; у четверту - інші одноразові додаткові види грошового забезпечення за наявності коштів (матеріальна допомога, тощо). Крім того, в листі зазначено, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики від 08.08.2017 року №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - вересні 2017 року у Міністерства оборони України не було.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 02.10.2018 року, є протиправною.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ (далі - Закон № 2017-ІІІ) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (ст. 19 Закону № 2017-ІІІ )
Згідно ч. 1, 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Так, відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення (п. 4 Порядку № 1078).
У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (п. 5 Порядку № 1078).
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 року по 02.10.2018 року стало неналежне фінансування Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Також, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи суду першої інстанції, що покликання відповідача на відсутність фінансових ресурсів для нарахування та виплати індексацій, що передбачено п. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення є безпідставними, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення індексації грошового забезпечення.
Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України». У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), п.74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації доки відповідні положення є чинними.
За таких підстав, суд першої інстанції вірно вважав, що бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період є протиправною.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 року по 02.10.2019 року.
Щодо твердження відповідача про те, що відсутній механізм виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
Таким чином, враховуючи вищенаведене та проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, враховуючи при цьому доводи сторін, а також наявні у матеріалах справи докази, суд приходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 06.11.2019 року.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В.Файдюк
Є.І.Мєзєнцев