06 листопада 2019 року справа №265/4194/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гайдар А.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Донецькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2019 року у справі № 265/4194/19 (головуючий суддя І інстанції - Вайновський А.М., складене у повному обсязі 04 жовтня 2019 року у м. Маріуполь Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Донецькій області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
01 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області із позовом до Управління патрульної поліції в Донецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК № 649129 від 20.06.2019 року, закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за . 1 ст. 122 КУпАП (а.с. 1-2).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2019 року позов задоволено. Постанову про накладання адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія НК №649129 від 20.06.2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч.1 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 255,00 гривень - скасовано, а провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП закрито (а.с. 70-74).
Не погодившись із судовим рішенням, Управління патрульної поліції в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2019 року у справі № 265/4194/19 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції порушив норми процесуального законодавства, що позбавило відповідача права на судовий захист.
Зазначає, що суд першої інстанції вказав на неможливість дослідження спірної постанови, дійшов висновку її невідповідності вимогам діючого законодавства.
Вважає, що використання висновків Верховного Суду у справі № 428/2769/17 є необґрунтованим, оскільки у вказаній справі використовувались прилади відео- та фото- фіксації, що не є тотожним з приладами вимірювання швидкості.
При цьому, факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП підтверджується вимірювальною технікою TruCam, результати якої додані до постанови, на якому зафіксовано номерний знак автотранспортного засобу з фіксацією порушення швидкісного режиму (а.с. 80-85).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Від позивача 05.11.2019 року надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.
В суді апеляційної інстанції встановлено, що 20 червня 2019 року інспектором поліції Управління патрульної поліції в Донецькій області Оголюк Ю.А., який є уповноваженою посадовою особою органу внутрішніх справ, на виконання своїх владних повноважень винесена постанова НК № 649129 по справі про адміністративне правопорушення, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 255 грн.
Як вбачається зі спірної постанови, 20 червня 2019 року о 14 годині 04 хвилин позивач, керуючи автомобілем NISSAN ROGUE державний номер НОМЕР_1 на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» (смт.Мангуш по вул.Миру), рухався із швидкістю 75 км. на годину, чим на 25 км. на годину перевищив дозволену у населеному пункті швидкість руху, що було зафіксовано засобом вимірювальної техніки TruCam LTI 20/20 № ТС 000587, чим порушив п. 12.4 ПДР (а.с. 3,92).
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття спірної постанови та накладення на позивача адміністративного штрафу.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятої спірної постанови, не надано доказів скоєння позивачем адміністративного правопорушення, при цьому зазначено, що в постанові не зазначено відомостей про технічний засіб,яким здійснено фото або відеозапис правопорушення , постанова не містить ідентифікуючу інформацію про вимірювальний пристрій на який зафіксовано правопорушення, з підстав чого судом не прийнято належними та допустими доказами відео файли надані суду в підтвердження скоєння адміністративного правопорушення. Суд першої інстанції вважає, що надана позивачу копія оскаржуваної постанови заповнена нерозбірливим почерком, без використання друкованих літерів , що свідчить про юридичну невизначеність та обмеження позивача у праві на захист.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України “Про Національну поліцію” поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух” встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення, в ній вказані: найменування органу (посадова особа), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; суть адміністративного правопорушення, опис обставин, встановлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення (а.с. 3, 92).
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
У відповідності до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно вимог пп. «б» п.12.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення та постанова не містить ідентифікуючу інформацію про технічний засіб, яким здійснено фіксацію правопорушення.
Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідачем 06.09.2019 р. разом з письмовим відзивом на адміністративний позов надані та наявні фото з пристрою TruCam (а.с. 20,21) про порушення позивачем встановленого ліміту швидкості у місті та відеозйомку вчинення такого правопорушення та процесуального фіксування розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, які суд апеляційної інстанції приймає як належні докази з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження в адміністративній справі відкрито 04 липня 2019 року відповідною ухвалою (а.с. 6), призначено справу до розгляду на 17 липня 2019 року та запропоновано відповідачу до 17 липня 2019 року надати суду відзив на позовну заяву та інші докази.
06 вересня 2019 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, фото вчинення правопорушення з вимірювального приладу та відео- фіксацію розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Ухвалою суду першої інстанції від 18.09.2019 витребувано у відповідача оригінал спірної постанови (а.с. 65-66).
Спірне рішення прийнято судом першої інстанції 04 жовтня 2019 року (а.с. 70-74), при цьому, в ньому вказано про обізнаність відповідача про дату, час та місце розгляду справи. Однак докази повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи повісткою в матеріалах справи відсутні.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доказів своєчасного отримання ухвали від 18.09.2019 р. в матеріалах справи не має.
Розписка про отримання ухвали 27.09.2019 року ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції не приймає як доказ отримання її відповідачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності у останнього повноважень від імені відповідача( а.с.68).
Відтак, суд апеляційної інстанції приймає до уваги посилання апелянта на порушення його процесуальних прав на судовий захист, що відповідно до п.3 ч.3 ст. 317 КАС України є порушенням норм процесуального права та обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду.
Разом із апеляційною скаргою, відповідачем надано належним чином завірену копію спірної постанови, з якої можна встановити суть справи про адміністративне правопорушення.
Копія спірної постанови, надана позивачем разом із позовом (а.с. 3), не читабельна, відтак, суд апеляційної інстанції не приймає посилання суду першої інстанції на її достеменність.
Частиною 4 ст. 258 КУпАП встановлено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відповідно до приписів ч.ч.1,2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів, зокрема за порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Таке право підтверджено численними рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою від 04.04.2018 в справі № 523/6540/16 (номер в Єдиному реєстрі судових рішень - 73249859).
Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону №580, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Частиною 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, наданий відповідачем разом із відзивом на позовну заяву відеозапис може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, відповідачі у справі зобов'язані довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приймає до уваги запис відео фіксації та фотофіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, та вважає їх належним та допустимим з огляду на вимоги Кодексу адміністративного судочинства України.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В матеріалах справи наявний відеозапис та фотознімок, здійснений приладом TruCam LTІ 20/20 № ТС000587, на якому зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 75 км/год. о 14 годині 04 хвилини (а.с. 20).
З фотознімку та відео фіксації правопорушення вбачається, що саме автомобіль позивача NISSAN ROGUE державний номер НОМЕР_1 рухався по автодорозі окремо від інших автомобілів та був зупинений працівником поліції 20.06.2019 року.
В постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі зазначено, що позивач 20.06.2019 року о 14 год. 04 хв. рухався в населеному пункті зі швидкістю 75 км. на годину, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 25 км/ годину, що зафіксовано вимірювачем швидкості TruCam LTI 20/20( серійний номер ТС000587).
Отже судом першої інстанції безпідставно зроблено висновок про відсутність зазначення в постанові про накладення адміністративного стягнення серії НК № 649129 , технічного засобу яким здійснено фіксування вчиненого правопорушення.
При цьому, записом з відеодиску, наданому відповідачем вбачається порушення позивачем правил дорожнього руху щодо швидкісного обмеження.
Відеозаписи також містять процесуальні дії відповідача, а саме момент зупинки транспортного засобу під керуванням позивача та початок розгляду справи про адміністративне правопорушення з роз'ясненням його прав відповідно до ст.268 КУпАП, згідно з якими позивач мав право знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватись правовою допомогою адвоката.
Спірна постанова була власноручно підписана позивачем та отримана її копія.
На зворотному боці постанови зазначені права позивача під час розгляду справи, зокрема, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, та вимоги ст.63 Конституції України.
Отже, відповідачем в суді апеляційної інстанції доведено дотримання вимог ст.ст.268,278,279 КУпАП під час накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, що спростовує доводи позивача в позовній заяві.
Вказані позивачем в позовних вимогах недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою, зокрема позивач не був позбавлений права на отримання іншої ( читабельної) копії спірної постанови.
Стосовно правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки.
На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 листопада 2015 року № 1362 пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Проте, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно виробляти в Україні або ввозити на територію України відповідними партіями.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України.
Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку.
Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік.
Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193.
За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази у тому числі встановлення правомірності використання засобу лазерної вимірювальної техніки, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, а відтак позиція суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог була передчасною.
Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду у справі № 428/2769/17 є необґрунтованим, оскільки у вказаній справі використовувались прилади відео- та фото- фіксації, що не є тотожним з приладами вимірювання швидкості (TruCam).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі., оскільки відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, а відтак позиція суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є помилковою.
Керуючись статтями 250, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2019 року - задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 жовтня 2019 року у справі № 265/4194/19- скасувати.
Прийняти нове рішення.
Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Донецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не а автоматичному режимі серії НК № 649129 від 20.06.2019 року та закриття провадження по справі.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Постанова суду апеляційної інстанції прийнята 06 листопада 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
А.В. Гайдар
Т.Г. Гаврищук