Справа 2-13 /10
м. Донецьк 22 березня 2010 року
Будьоннівський районній суд м. Донецька у складі:
головуючого судді: Тимченко О.О.,
при секретарі: Кир'язієві В.О.,
за участю позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідачів: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дев'ятої Донецької державної нотаріальної контори, третя особа - ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, усунення від спадщини, встановлення факту прийняття я спадщини ,-
Позивачі звернулись до Будьоннівського районного суду м. Донецька з зазначеним позовом, вказавши, що їх дідусь ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з червня 1950 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, від шлюбу вони мали двох дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_8 . В 1958 році ОСОБА_9 отримав земельну ділянку по АДРЕСА_1 під будівництво житлового будинку. Будинок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 будували з 1958 року по 1961 рік, для проживання родини ОСОБА_10. Тобто будинок належав їм на праві спільної сумісної власності і долі кожного булі рівними.
ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, заповіту на частину свого майна вона не залишила. ОСОБА_9 після смерті своєї дружини належним чином своє право на майно померлої дружини не оформив, тобто на момент складання заповіту 11 квітня 1995 року , ОСОБА_9 власником всього майна не являвся. Їх батько ОСОБА_11 постійно проживав у спірному домоволодіння до смерті ОСОБА_9 11 квітня 1995 року ОСОБА_9 склав заповів на ім'я ОСОБА_12, яким заповідав домоволодіння № АДРЕСА_1 їй. При посвідчені заповіту нотаріус ОСОБА_13 прийняла як правовстановлюючий документ договір про надання земельної ділянки.
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , після його смерті ОСОБА_12 отримала свідоцтво про право на спадщину , але спадщину фактично не прийняла. Відвідуючи ОСОБА_11, вони жодного разу не бачили її у спірному домоволодінні. ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 не залишивши заповіт. ОСОБА_11 був зареєстрований та постійно проживав у спірному домоволодіння , тобто фактично прийняв спадщину.
23 жовтня 2004 року ОСОБА_5 надала доручення ОСОБА_6 , який 1 листопаду 2004 року звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_5, при цьому ОСОБА_11 не був залучений до участі у розгляді справи, хоча фактично був зареєстрований та проживав у спірному домоволодінні.
У березні 2005 року вони звернулись до дев'ятої Донецької нотаріальної контори, але їм було відмовлено в прийняті заяви, оскільки спірне домоволодіння було заповідано сторонній особі. У січні 2005 року вони звернулись до ОСОБА_6 і повідомили, що спірне домоволодіння належало їх батькові і щоб він припинив перебудову домоволодіння.
30 березня 2005 року на підставі рішення суду ОСОБА_6 зареєстрував спірне домоволодіння в КП БТІ м. Донецька , а 11 квітня 2005 року між ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_14 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі продажу спірного домоволодіння.
Просять суд визнати недійсним заповіт від 11 квітня 1995 року ОСОБА_15 як такий, що не мав права власності на все майно, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 3 листопаду 1995 року, видане дев'ятою Донецькою нотаріальною конторою по реєстру № 1-3628 на ім'я ОСОБА_12 , визнати недійсною реєстрацію домоволодіння АДРЕСА_1 в КП БТІ по реєстру № 17300 від 1 листопаду 1995 року, визнати факт прийняття спадщини за законом ОСОБА_11 домоволодіння АДРЕСА_1, визнати за ними право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_16, зобов'язати ОСОБА_7 повернути належне їм за законом домоволодіння ; АДРЕСА_1, як таке , що придбане без достатніх правових підстав. Зобов'язати ОСОБА_7 повернути всі документи стосовно домоволодіння АДРЕСА_1, а також ключі від усіх приміщень, відшкодувати винною стороною матеріальну та моральну шкоду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 неодноразово змінювати та уточнювали свої позовні вимоги і в своїх заявах від 21 серпня 2009 року та 13 січня 2010 року просили суд:
- визнати недійсним заповіт складений 11 квітня 1995 року ОСОБА_9 у Дев'ятій Донецькій державною нотаріальній конторі по реєстру № 1-1289, як такий, що не являвся власником майна;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від3 листопаду 1995 року на ім'я ОСОБА_12 видане Дев'ятою Донецькою державною нотаріальною конторою по реєстру № 1-3628;
- усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_12 на домоволодіння АДРЕСА_1, як навмисно сприяла збільшенню своєї долі у спадщині;
- визнати факт прийняття спадщини їх батьком ОСОБА_11 домоволодіння АДРЕСА_1, після смерті його матері ОСОБА_10 і після його смерті батька ОСОБА_9;
- визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 право власності на домоволодіння № АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом у рівних долях, після смерті ОСОБА_11;
- прийняти рішення про виселення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 із домоволодіння АДРЕСА_1, як набуте без достатніх правових підстав ;
Ухвалою Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 квітня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсним реєстрації домоволодіння АДРЕСА_1 в КП БТІ м. Донецька залишено без розгляду.
Ухвалою Будьоннівського районного суду м. Донецька від 11 червня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсною реєстрації домоволодіння № 24 по АДРЕСА_1 в КП БТІ по реєстру № 1730 від 4 листопаду 1995 року та відшкодування винною стороною матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Ухвалою Будьоннівського районного суду м. Донецька від 8 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_7 повернути, що належить позивачам по закону домоволодіння АДРЕСА_1. як придбане без достатніх правових підстав та зобов'язання ОСОБА_7 повернути всі документи, відносно домоволодіння ; АДРЕСА_1 та ключі від усіх приміщень -залишено без розгляду.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_17 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в обґрунтування яких надали пояснення аналогічні до вказаних у позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_5 допитана відповідно до ухвали Будьоннівського районного суду м. Донецька від 4 червня 2007 року пояснила, що позовні вимоги вона не визнає, її мати ОСОБА_12 проживала разом з ОСОБА_9 з 1990 року, а 29 вересня 1995 року вони зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_5 її мати померла. Вважає заповіт залишений на ім'я її матері законним. Протягом 10 років ніхто із його не оспорював.
Відповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав , вважав, що придбав домоволодіння на законних підставах и проживає у домоволодіння також на законних підставах.
Відповідачка ОСОБА_7 у судовому засіданні також позовні вимоги не визнала, в обґрунтування своєї позиції надала пояснень аналогічні до пояснень ОСОБА_18
Представник відповідачів ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала та суду пояснила, що заповіт, складений від імені ОСОБА_9 складено та посвідчено у відповідності з вимогами діючого законодавства та відповідає волевиявленню спадкодавця. На момент складання заповіту ОСОБА_15 був працездатним, документом, що підтверджував його право власності являвся договір забудови, зареєстрований в КП БТІ м. Донецька. Крім того, позивачі не прямими спадкоємцями та не мають право оспорювати даний заповіт.
Оскільки немає підтавав для визнання заповіту недійсним, також немає і підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Позовні вимоги про усунення від права на спадкування ОСОБА_12 також не підлягають задоволенню, оскільки вона вже є померлої особою, крім того, у статі 528 ЦК України, що діяв на момент виникнення правовідносин , вказаний вичерпаний перелік підстав для усунення від спадщини, підстави, на які посилаються позивачі не зазначені у вказаній нормі закону.
Стосовно позовних вимог про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини , вони також не підлягають задоволенню, оскільки сам ОСОБА_11 за життя своє право на спадщину після смерті матері не реалізував , він не бажав його приймати, оскільки ніяких дій стосовно майна не приймав, а саме , до нотаріальної контори не звертався, у будинку зареєстрований не був та не проживав , а був зареєстрований у будинки лише 20 травня 1997 року, яка наймач. Також він знав, що не є власником домоволодіння и протягом дев'яти років не оспорював це у встановленому законом порядку. Стосовно прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9, то він своїм заповітом забажав залишити майно своєї дружини , права на обов'язкову долю він не мав.
Виходячи із того, що ОСОБА_11 не є власником спірного домоволодіння , то немає підстав і визнати за позивачами права власності на спірне домоволодіння в порядку успадкування за законом.
Стосовно позовних вимог про виселення ОСОБА_7 та ОСОБА_7 із спірного домоволодіння то вони також не підлягають задоволенню, оскільки вони є добросовісними набувачами.
Представник відповідача - Дев'ятої Донецької Держаної нотаріальної контори у судовому засіданні, ОСОБА_13 позовні вимоги не визнала, та суду пояснила, що 11 квітня 1995 року до неї звернувся ОСОБА_9, з проханням скласти заповіт , яким він заповідав все належне йому майно, у томи числі житловий будинок АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_12, раніше складений заповіт в Дев'ятої державній Донецькій нотаріальний конторі 28 січня 1993 року за реєстровим № 1-536 він скасував. При спілкування з ОСОБА_9 ніяких сумнів у його психічному стані у неї не було, це було дійсно його волевиявлення. Вона не згодна з доводами позивачів стосовно того, що вона не мала права посвідчувати заповіт, оскільки ОСОБА_9 не підтвердив їй своє право власності на спірне домоволодіння , оскільки діючим законодавством не передбачено витребування у особи, яка бажає скласти заповіт документів, що посвідчують її право власності. Крім того, ОСОБА_9 надав їй договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для забудови індивідуального житлового будинку на його ім'я, якого в подальшому було достане для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом - ОСОБА_12
Третя особи - ОСОБА_8, допитаний відповідно до ухвали Будьоннівського районного суду м. Донецька від 4 червня 2007 року, пояснив, що позов повинний бути вирішений на розсуд суду, відповідно до вимог діючого законодавства, згодний на розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, судом встановлено наступне.
Відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для забудови індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 25 грудня 1958 року забудову , ОСОБА_9 було надана земельну ділянку по АДРЕСА_1.
Довідкою Донецького міського відділу реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції від 06.06.2005 року, підтверджено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_19, 9 липня 1950 року зареєстрували шлюб , після реєстрації шлюбу ОСОБА_19, присвоєно прізвище ОСОБА_9.
З урахуванням встановлених фактів та обставин виникнення суперечливих правовідносин суд вважає за необхідне вирішувати їх на підставі цивільного законодавства, діючого на період їх виникнення.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з ним був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
У судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 будували домоволодіння АДРЕСА_1 в період шлюбу та за сумісні кошти.
Відповідно до довідки відділу реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька від 07.09.2007 року ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3, про що у відділ реєстрації актів цивільного стану Пролетарського районного управління юстиції м. Донецька зроблено актовий запис № 1618.
Статтею 529 ЦК України ( редакції 1963 року) передбачено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Довідкою Донецького міського відділу реєстрації актів в цивільного стану від 01.06.2006 року підтверджено, що ОСОБА_11 є сином ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Тобто у судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що після смерті ОСОБА_10 спадкоємцями першої черги являлись - її чоловік ОСОБА_9, та її сини - ОСОБА_11 та ОСОБА_8
Відповідно до вимог ст.549 ЦК України ( в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину : 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майно; 2)якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статі дії повинні бути вчинені протягом шості місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно інформації Дев'ятої Донецької державної нотаріальної контори у нотаріальний конторі спадкової справи на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 у нотаріальної конторі немає.
Із домової книги на домоволодіння АДРЕСА_1 вбачається, що на момент смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, у домоволодіння крім неї був зареєстрований та проживав її чоловік ОСОБА_9 ЇЇ сини ОСОБА_8 був зареєстрований у домоволодінні лише 7 серпня 1990 року, в ОСОБА_11 - 16 липня 1997 року. , тобто ОСОБА_9 - єдиний хто фактично прийняв спадщин після смерті ОСОБА_10
Вимогами ч.2 ст. 553 ЦК України ( в редакції 1963 року) передбачено, що вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної дії, що свідчить про прийняття спадщини.( стаття 549 цього Кодексу).
У судовому засіданні позивачі не надали суду переконливих доказів, яки б свідчили про те, що їх батько ОСОБА_11 - прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_10
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_6, про що у відділі реєстрації актів цивільного стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька зроблено актовий запис № 512.
В обґрунтування своїх позовних вимог про визнання заповіту недійсним, позивачі посилались на те, що ОСОБА_9 при складанні заповіту не являвся власником свого спірного домоволодіння.
Але суд не може погодитись с такими доводи позивачів, оскільки у судовому засіданні встановлено, що після смерті ОСОБА_10, її чоловік ОСОБА_9 єдиний хто фактично прийняв спадщину, тобто був зареєстрований та проживав у спірному домоволодінні,( фактично вступив у володіння спадковий майном).
Із матеріалів спадної справи на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_9 - 11 квітня 1995 року залишив заповіт на ім'я своєї дружини ОСОБА_12, яким їй заповідав домоволодіння АДРЕСА_1. Раніше складений заповіт в дев'ятій Донецькій державній нотаріальній конторі 28 січня 1993 року за реєстровим № 1-536 він скасував. Заповіт посвідчений державним нотаріусом дев'ятої Донецької державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-1289.
Згідно довідки відділу реєстрації актів цивільного стану від 26.07.2007 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_12, дійсно перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 березня 1995 року, про що у відділі реєстрації актів цивільного стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька зроблено актовий запис № 123.
Крім того, позивачі у судовому засіданні, в обґрунтування свої позовних вимог про визнання заповіту недійсним посилались на те, що нотаріус при посвідченні заповіту повинний був витребувати у ОСОБА_9 правоустановлюючи документи на будинок.
Але суд не може погодитись з такими доводами позивачів, оскільки відповідно до вимог ст. 83 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/36, ( яка діяла на той час), та ч.3 ст. 56 Закону України «Про нотаріат» - при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Виходячи із вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання заповіту ОСОБА_9 від 11 квітня 1995 року, задоволенню не підлягають.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_26 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 3 листопаду 1995 року на ім'я ОСОБА_12, виданого дев'ятою Донецькою нотаріальної конторою м. Донецька судом встановлено наступне.
Відповідно до матеріалів спадкової справи на майно померлого ОСОБА_20 вбачається, що державним нотаріусам ОСОБА_13 3 листопаду 1995 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 квітня 1995 року. Спадкове майном, на яке видано свідоцтва складалось із: житлового будинку с надвірними прибудовами, розташованими у АДРЕСА_1, на земельній ділянці 350 кв.м., який належав померлому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будування індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, посвідченого першою Сталінською державною нотаріальною конторою 26 грудня 1958 року по реєстру № 1-23352, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації м. Донецька 6 лютого 1962 року № 17300.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі посилались на те, що нотаріус не мав права видавати свідоцтво про право на спадщину на підставі договору в надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку, але суд не може погодитись з такими доводами позивачів, з наступних підстав.
Відповідно до п. 32 Положення про житлово-будівельні колективи та індивідуальних забудовників у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 514 від 30 квітня 1958 року, зі змінами та доповненнями від 27.11.1992 року, документом , що підтверджує право особистої власності на одноквартирний будинок, є нотаріально посвідчений договір, укладений між виконкомом міської (районної) Ради депутатів трудящих з індивідуальним забудовником (п.30), зареєстрований в органах технічної інвентаризації, а там де такого органу немає, - у виконкомі місцевої ради депутатів трудящих.
Також згідно ст. 117 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 року за № 152/361 в идача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
В разі наявності заборони державний нотаріус повідомляє кредитора про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.
Якщо на згадане вище майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок та інше нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), державний нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проводилась, - довідку виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів.
У тому випадку, коли правовстановлюючий документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на автомототранспортний засіб іншу самохідну машину або механізм, судновий білет чи свідоцтво тощо), державний нотаріус перевіряє документ, про що робить відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику цього свідоцтва, який залишається у справах державної нотаріальної контори.
Виходячи із вищенаведеного, суд вважає, що нотаріусом при посвідчені заповіту 11 квітня 1995 року та при видачу свідоцтва про право на спадщину від 3 листопаду 1995 року на ім'я ОСОБА_12 ні яки норми діючого на той час законодавства порушені не були, тому і немає підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним , в зв'язку з чим суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 3 листопаду 1995 року на ім'я ОСОБА_12 задоволенню не підлягають.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про усунення від спадщини за законом ОСОБА_12 на домоволодіння № АДРЕСА_1 , як навмисно сприяла збільшенню своєї долі у спадщині, судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ст. 528 ЦК України ( у редакції 1963 року) на мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, яки навмисно позбавили життя спадкоємця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя.
На мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у виношені яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялись від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця , якщо всі ці обставини підтверджені в судовому порядку.
Правила цієї статі застосовуються також і до права на заповідальний відказ (стаття 538 цього Кодексу).
Тобто даний перелік підстав усунення від спадкування є вичерпаним, і ті обставини на які посилаються позивачі у ньому не зазначені, в зв'язку з чим, суд вважає, що немає і підстав для задоволення позовних вимог про усунення ОСОБА_12 від спадкування.
Крім того, вимогами чинного законодавства, а також вимогами законодавства, що діяли на той час не передбачено усунення від спадщини померлої особи, а у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_5.
Також, ОСОБА_11 був зареєстрований та проживав у спірному домоволодіння з 16 липня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_7, тобто до смерті, і за життя ОСОБА_11 фактично визнав за ОСОБА_12 її право на спадщину, яка складалась із спірного домоволодіння, із позовом до суду про визнання заповіту недійсним та про усунення ОСОБА_12 від спадщини не звертався, тому суд вважає , що у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_11 зовсім відсутнє право вимоги на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Розглядаючи призовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання факту прийняття спадщини ОСОБА_11 домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_9, суд вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в обґрунтування своїх позовних вимог зазначали, що ОСОБА_11 фактично спадщину після смерті матері та батька прийняв, оскільки проживав у спірному домоволодіння, але суд не може погодитись з такими доводами позивачів, оскільки вони суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме:
Відповідно до домової книги на домоволодіння АДРЕСА_1, що на момент смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3, у домоволодіння крім неї був зареєстрований та проживав лише її чоловік ОСОБА_21 тобто він єдиний хто фактично прийняв спадщин після її смерті .
Вимогами ст. 534 ЦК України ( в редакції 1963 року) передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також держави або окремим державним, кооперативним та іншим громадянським організаціям.
Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або усіх спадкоємців за законом.
У даному випадку ОСОБА_9 скористався своїм право, передбаченим ст. 534 ЦК України та 11 квітня 1995 року склав заповіт, яким заповідав все належне йому майно у томі числі і спірне домоволодіння своїй дружині ОСОБА_12
Крім того, із зазначеної домової книги вбачається, що ОСОБА_11 був зареєстрований у спірному домоволодіння лише 16 липня 1997 року, що також підтверджено і довідкою адресно -довідкового бюро управління Міністерства Внутрішніх Справ в Донецькій області. (а.с.29)
Крім того допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які проживали по сусідству з домоволодінням АДРЕСА_1 підтвердили, що за період з 1989 року по 1997 роки ОСОБА_11, у спірному домоволодінні не проживав, в поселився в ньому лише у 1997 році з дозволу нової господарки - ОСОБА_24
Пояснення свідків не суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам, тому у суду не має підстав не приймати їх до уваги.
Позивачі у судовому засіданні не надали суду доказів, яки б підтверджували той факт, що ОСОБА_11 фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_9
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_7, про, що у відділ реєстрації актів цивільного стану Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька зроблено актовий запис № 1300.
Крім того, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_11 був зареєстрований та проживав у спірному домоволодіння з 16 липня 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_7, тобто до смерті, і за життя ОСОБА_11 не звертався, ані до нотаріальної контори, ані до суду з питанням прийняття спадщини, як після смерті своєї матері ОСОБА_10 так і після смерті свого батька ОСОБА_9, тому суд вважає, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зовсім відсутнє право вимоги на спадщину, після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_9
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання за ними права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 суд вважає, що оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання заповіту ОСОБА_9 від 11 квітня 1995 рок, складеного на ім'я ОСОБА_12 - недійсним, усунення від права на спадщину ОСОБА_12, встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_11 , то суд вважає, за необхідне відмовити і в задоволені позовних вимог про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 із домоволодіння АДРЕСА_1, як придбаного без достатніх правових підстав, суд виходить з того, що відповідачі, як такі що були вселені в жиле приміщення з передбачених законом підстав з дотриманням встановленого законом порядку, згідно ч.3 ст. 9 Житлового Кодексу не можуть бути виселені із займаного житлового приміщення або обмежені у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно договору купівлі - продажу житлового будинку від 11 квітня 2005 року, ОСОБА_6, що, діяв за дорученням ОСОБА_5, від її ім'я уклав договір купівлі продажу житлового будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_7. На сьогодні цій договір є чинним, ніким не скасований та не змінений.
Згідно даних домової книги на домоволодіння 3 АДРЕСА_1 ОСОБА_25 та ОСОБА_7 5 липня 2006 року, були зареєстровані у спірному домоволодінні.
Оскільки у судовому засіданні не встановлені підстав , яки б давали суду можливість зробити висновок, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають у спірному домоволодіння без достатніх правових підстав, тому суд вважає, за необхідне відмовити і в задоволенні позовних вимог про їх виселення.
Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено у задоволені позовних вимог, то суд вважає, що і немає підстав для стягнення на їх користь судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. 529, 527, 528, 545 ЦК України )в редакції 1963 року) ст.ст. 10,11, 60, 88, 208, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту складеного 11 квітня 1995 року ОСОБА_9, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 3 листопаду 1995 року на ім'я ОСОБА_12, усунення від права на спадкування за законом ОСОБА_12, встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_11, визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, виселенні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 із домоволодіння по АДРЕСА_1 - відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк двадцять днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя: