Україна
25 лютого 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області у складі:
головуючого - судді ОлексієнкаМ.М.,
суддів: Снітка C.O.,
Кашапової Л.М., при секретарі судового засідання Ганько Ю.І.,
з участю: представника відповідача Вернигори Л.В., представника позивача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" (надалі - ЗАТ „ПриватБанк") на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ЗАТ „ПриватБанк" про стягнення банківського вкладу,
встановила:
У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ЗАТ „ПриватБанк" про стягнення коштів за банківським вкладом, мотивуючи тим, що відповідач, в порушення умов депозитного договору, не повертає вклад та нараховані відсотки, тому просив стягнути 37491,18 EUR в судовому порядку.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23.12.2008 року позов задоволено. Стягнуто із ЗАТ „ПриватБанк" на користь ОСОБА_5 суму банківського вкладу з нарахованими відсотками в розмірі 37491,18 EUR та 1700 грн. на користь держави судовий збір. При ухваленні рішення суд виходив з того, що відповідач за умовами договору та відповідно до чинного законодавства повинен повернути вклад на першу вимогу вкладника.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ЗАТ „Приватбанк" в апеляційній скарзі, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судом, просить його скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує на те, що ЗАТ „ПриватБанк", як структурна частина банківської системи України, здійснює свою діяльність у відповідності до законодавства України, в тому числі рішень Національного банку України (надалі - НБУ). Не повернення вкладу викликано лише тим, що
Справа №22ц-531 /09 Головуючий у 1 інстанції Драч Ю.І
Категорія 27 Доповідач - суддя Олексієнко М.М
між сторонами продовжено договір (вклад „Депозит VIP"), оскільки після його закінчення позивач не звернувся до банку для отримання коштів, тому ЗАТ „ПриватБанк" у відповідності до вимог постанов НБУ №319 від 11.10.2008 року, №413 від 04.12.2008 року, немає права достроково повертати банківський вклад. При ухваленні рішення суд керувався не принципом верховенства права, а лише принципом верховенства закону.
Вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги.
Виходячи із зібраних та досліджених доказів, судом вірно встановлено фактичні обставини справа, дана їм належна юридична оцінка.
Зокрема те, що між сторонами 26.09.2007 року укладено договір банківського вкладу за № SAMDN 01000700209994 (а.с.5), за яким позивач вніс на депозитний рахунок ЗАТ „ПриватБанк" 28145,00 EUR. На час звернення вкладника про отримання коштів залишок суми складав 37491.18 EUR. Договір носив строковий характер, передбачав виплату відсотків та надавав клієнту (вкладнику) право вимагати повернення вкладу достроково. Таким правом скористався позивач, повідомивши про це банк. Проте, відповідач відмовив у видачі коштів з посиланням на п.2 постанови НБУ №413 від 04.12.2008 року, яка, на його переконання, забороняла дострокове повернення платежів розміщених вкладниками.
Задовольняючи позов, суд обґрунтовано виходив з положень ст.1060 ЦК України. Згідно ч.2 цієї статті, як при банківському вкладі на вимогу, так і при строковому банківському вкладі на банк покладається обов'язок видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Лише стосовно юридичних осіб можуть бути встановлені інші умови повернення вкладу. Стосовно фізичних осіб інші умови повернення вкладу також можуть бути встановлені, але вони не можуть полягати у відмові вкладнику від права на одержання вкладу на першу вимогу. Посилання на вказану статтю є вірним, оскільки відповідно до ст.57 Закону України „Про банки і банківську систему" в редакції закону на час укладення договору, гарантування вкладів фізичних осіб визначалось законодавством України. Частиною 2 вище згаданого Закону банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язання у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власників коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Посилання представника відповідача на Конституцію України, Закон України „Про банки і банківську систему", постанову №413 НБУ, як на підстави недопущення дострокового повернення кредиту, є невірні.
Відповідно до положень ст.8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. НБУ згідно ст.85 Закону України „Про банки і банківську систему" має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів лише під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. На час звернення позивача про повернення вкладу і по теперішній час управління банком тимчасова адміністрація не здійснювала.
Постановою №413 від 04.12.2008 року, на яку посилається представник відповідача, НБУ зобов'язує банки лише уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками. Крім того, в будь-якому випадку ця постанова не може служити підставою до невиконання умов договору, який укладено між сторонами та вимог законів України, в тому числі Цивільного кодексу, адже вони мають вищу юридичну силу.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст. ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст. ст.308, 314, 315, 324 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" відхилити, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.