01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
"07" грудня 2009 р. Справа № 115/12-06/3/5/10-09
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
судді Щоткін О.В.
Карпечкін Т.П.
при секретарі Казміренко Л.В.
розглянувши справу № 115/12-06/3/5/10-09
за позовом закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт», с. Гора
до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»,
м. Бориспіль
за участю третіх осіб на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: 1) Кабінет Міністрів України, м. Київ;
2) Міністерства транспорту і зв'язку України,, м. Київ;
3) Фонду державного майна України, м. Київ;
4) Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки
авіації, м. Київ;
за участю Прокуратури Київської області, м. Київ;
про зобов'язання укласти договір купівлі-продаж
Представники сторін:
від позивача: Левченко О.В., довіреність №109-2009 від 12.11.2009р.;
від відповідача: Хачатурян Е.М., довіреність б/н від 11.02.2008р.;
від третьої особи 1: Батюк П.В., довіреність № 29-22/189 від 23.12.2008р.;
від третьої особи 2: Кушпіль Д.С., довіреність №31/15/14-09 від 09.01.2009р.
від третьої особи 3: Ганношин О.А., довіреність №195 від 20.02.2009р.;
від третьої особи 4: не з'явився;
від прокуратури: Сивець А.М., посвідчення № 224 від 30.12.2008р.
обставини справи:
На розгляд Господарського суду Київської області передані позовні вимоги закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»(далі -позивач) до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі -відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту і зв'язку України, Фонду державного майна України, Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, а також за участю Прокуратури Київської області про зобов'язання відповідача укласти договір купівлі -продажу на умовах договорів № 17-123 від 24.09.2004р., № 17-128 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 24.12.2004р. та № 17-129 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 22.12.2004р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»зобов'язано укласти з закритим акціонерним товариством «Авіакомпанія «Аеросвіт»договір купівлі-продажу державного майна на умовах вищезазначених договорів, які в судовому порядку визнані недійсними, оскільки товариство має намір брати участь у реконструкції та розширенні аеропорту і для реалізації зазначеного наміру останньому необхідно придбати майно відповідача, який, в свою чергу, виявив волевиявлення щодо його відчуження та між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов щодо його купівлі-продажу при укладанні вищезазначених договорів.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.09.2008 р., залишеного без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.03.2009р., в задоволенні позовних вимог закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2009р. постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.03.2009р. та рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2008р. у справі № 115/12-06/3/5 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Відповідно до резолюції В.о. Голови Господарського суду Київської області від 22.07.2009р. справу передано для нового розгляду судді Привалову А.І.
Ухвалою від 27.07.2009 р. суддя Привалов А.І. прийняв справу до свого провадження, присвоїв їй № 115/12-06/3/5/10-09 та розгляд справи призначив на 25.08.2009р.
Під час нового розгляду справи позивач, на підставі ст. 22 ГПК України, подав заяву про зміну предмету позову по справі № 115/12-06/3/5/10-09, в якій просив визнати, відповідно до ст. 330 ЦК України та ч. 1 ст. 388 ЦК України, право власності на тверде покриття у складі та згідно з їх характеристикою, що наведені в Додатку № 1 до акту приймання-передачі від 21.10.2004р. до договору № 17-123 від 24.09.2004р.; зелені насадження згідно із переліком, що наведені в Додатку № 2 до акту приймання-передачі від 21.10.2004р. до договору № 17-123 від 24.09.2004р.; Додатку № 1 до договору № 17-129 від 20.12.2004р., оглядову яму, вентиляційну шахту під перонного колектору, частину пери метрової огорожі, тверде покриття (привокзальна площа) згідно із Додатком № 1 до договору № 17-128 від 20.12.2004р., антенне поле КДП, трансформаторна підстанція -1006, акумулюючи ємність з овідними каналами та водопровідним колектором.
Відповідач подав пояснення по справі з додатковими доказами, в якому первинні позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на те, що спонукання до укладення договору купівлі-продажу між позивачем та відповідачем не ґрунтується на державному замовленні. Обов'язковість його укладання не встановлена жодним законом України. Будь-який інший нормативно-правовий акт, виданий компетентним органом, який би визначив позивача виконавцем державного замовлення, відсутній.
Треті особи заперечень проти позовних вимог суду не надали.
Крім того, присутніми в судовому засіданні 25.08.2009р. повноважними представниками відповідача та третіх осіб було заявлено усне клопотання про перенесення розгляду справи, з метою надання можливості ознайомитись з заявою позивача про зміну предмету позову по справі та надання відповідних пояснень по суті вимог, викладених у вказаній заяві.
Ухвалою від 25.08.2009р., на підставі ст.77 ГПК України, суд відклав розгляд справи на 14.09.2009 р., в зв'язку з неподанням витребуваних доказів і необхідністю витребування нових доказів по справі.
Відповідач, Кабінет Міністрів України та Міністерство транспорту та зв'язку надали пояснення на заяву про зміну предмету позовних вимог, в яких проти зазначеної заяви заперечили, посилаючись на те, що позивачем одночасно змінюється і підстава, і предмет позовних вимог, що суперечить положенням ст. 22 ГПК України.
Окрім того, представником третьої особи 2 було подано пояснення по справі, в якому Мінтрансзв'язку вказує на те, що вважає за недоцільне та таке, що суперечить інтересам держави укладення договору купівлі-продажу між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»та ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт», а тому не дає погодження на укладання такого договору.
Ухвалою від 14.09.2009р. суд відмовив закритому акціонерному товариству «Авіакомпанія «Аеросвіт» в задоволенні заяви про зміну предмету позову по справі № 115/12-06/3/5/10-09, оскільки подана позивачем заява містить одночасну зміну як предмету, так і підстави позовних вимог, тобто зміну матеріально-правової вимоги та обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача, що суперечить ч. 4 ст. 22 ГПК України. При цьому, суд відклав розгляд справи на 29.09.2009р. з метою витребування додаткових доказів по справі, а саме: актів приймання-передачі спірного майна на момент складання договорів та надання дозволів Державіаслужбою.
У судовому засіданні 29.09.2009р. присутній представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на виконанні вимог суду в частині надання актів приймання-передачі спірного майна на момент складання договорів і надання дозволів Державіаслужбою.
Відповідач та треті особи підтримали свої заперечення проти позовних вимог та зазначили, що наявність актів приймання-передачі спірного майна на момент складання договорів та надання дозволів Державіаслужбою не впливає на вирішення спору по суті.
Ухвалою від 29.09.2009р. суд відклав розгляд справи на 20.10.2009р., повторно зобов'язавши відповідача та третіх осіб надати акти прийому-передачі спірного майна, а в разі їх відсутності надати відповідні письмові пояснення.
20.10.2009р. розгляд справи не відбувся, у зв'язку з клопотанням представника позивача про призначення колегіального розгляду справи.
22.10.2009р. ухвалою Голова господарського суду Київської області призначив колегіальний розгляд справи в складі: головуючий Привалов А.І., судді: Карпечкін Т.П., Щоткін О.В.
Ухвалою від 17.11.2009р. справу прийнято до провадження колегією суддів та призначено до розгляду на 01.12.2009р.
В судовому засіданні 01.12.2009р. судом оголошено перерву до 07.12.2009 р. для оголошення повного тексту рішення.
Ухвалою від 07.12.2009р. заступником голови господарського суду Київської області залишено без задоволення зяву представника позивача про відвід головуючого судді Привалова А.І.
На підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
Між сторонами у справі в 2004 році було укладено господарські договори купівлі-продажу № 17-123 від 24.09.2004р., № 17-128 від 20.12.2004р. та № 17-129 від 20.12.2004р., відповідно до умов яких продавець -відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в договорах, та відповідно до вимог чинного законодавства передати у власність покупця -позивача тверде покриття, насадження та об'єкти визначені в додатках до договорів, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах договорів прийняти тверде покриття, насадження та об'єкти визначені в додатках і оплатити їх вартість. Майно, яке є предметом зазначених договорів належить до основних засобів відповідача та перебуває у нього на балансі.
Факт перебування вказаного майна на балансі відповідача підтверджується довідкою головного бухгалтера ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», в якій зазначено, що на балансі підприємства перебуває майно, що є предметом даного спору і відноситься до основних засобів, відповідно до пп. 5.1.3 п. 5 Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».
Згідно з пп. 8.2.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зелені насадження відносяться до ІІІ групи основних фондів, інше майно, що є предметом спору належить до І групи основних фондів.
Позивач, маючи намір брати участь у реконструкції та розширенні аеропорту, вважає, що відповідач зобов'язаний укласти з ним договір купівлі-продажу державного майна на умовах договорів № 17-123 від 24.09.2004р., № 17-128 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 24.12.2004р. та № 17-129 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 22.12.2004р.
Важливим елементом позову є його предмет і підстава. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, підставою позову -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Рішеннями господарського суду Київської області від 11.04.2007р. у справах № 101/19-05/17/14/8/9, № 100/19-05/17/14/8/9, № 99/19-05/17/14/8/9, які у встановленому порядку набули законної сили, за позовом Дніпровського транспортного прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства транспорту і зв'язку України, Фонду державного майна України, Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»та закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»визнано недійсними Господарські договори купівлі-продажу № 17-123 від 24.09.2004р., № 17-128 від 20.12.2004р. та № 17-129 від 20.12.2004р.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Приписами частини першої статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Згідно з ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється у разі визнання його недійсним за рішенням суду.
Таким чином, не може бути підставою для укладення договору купівлі-продажу державного майна договори, які визнані судом недійсними та зобов'язання, за якими припинені.
Окрім того, судом не можуть досліджуватись і предмети договорів, які у встановленому порядку визнані судом недійсними.
Між тим, згідно ч. 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим лише для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При цьому, при укладенні господарських договорів, відповідно до ч. 4 цієї норми, зміст договору визначається на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частино 5 ст. 179 ГК України передбачено, що зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
Виходячи зі змісту глави 20 Господарського кодексу України, в основу формування договірних зобов'язань покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливо лише за спільною згодою усіх сторін.
Також частиною 2 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
В силу статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, судом встановлено, що укладення будь-якого договору є обов'язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору.
Відповідно до вимог ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Докази, які б підтверджували, що спірний договір ґрунтується на державному замовленні або його укладання є для сторін, сторони у справі обов'язковим через пряму вказівку закону, або докази того, що сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору та докази ухилення відповідача від оформлення договору, чи докази існування взаємної згоди між сторонами у справі щодо розгляду спору про спонукання до укладання спірного договору господарським судом, позивач суду не надав.
Необхідність укладання договору купівлі-продажу державного майна між сторонами у справі не ґрунтується на державному замовленні, обов'язковість його укладання не встановлена жодним Законом та нормативно-правовим актом України. Також чинним, законодавством не встановлено виключне право позивача на укладання договорів щодо розвитку інфраструктури відповідача.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 181 Господарського кодексу України визначений загальний порядок укладення господарських договорів, зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печаткою. При цьому, згідно ч. 2 ст. 181 ГК України, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні.
Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу державного майна та надсилав на його адресу відповідний проект такого договору.
Окрім того, суд звертає увагу на те, згідно із ч. 5 ст. 75 Господарського кодексу України, відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок відчуження та списання об'єктів державної власності.
Згідно вимог ст. 7 названого Закону, Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна.
Пунктом 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 803 передбачено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління).
Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.
У пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1999р. № 2080 «Про заходи щодо завершення реалізації проекту реконструкції льотної зони № 1 Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль», передбачено, що з метою виконання державних зобов'язань та вимог додаткового забезпечення, передбачених кредитними угодами, за якими здійснюється фінансування проекту реконструкції льотної зони № 1 Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль»установити, що відчуження та передача основних засобів виробництва I групи, що перебували на балансі Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль»станом на 1 жовтня 1999р., провадиться за погодженням із Кабінетом Міністрів України.
Отже, враховуючи вказані приписи законодавства, відчуження майна, яке належить до основних засобів державного підприємства та перебуває на його балансі можливе за умов отримання згоди на його відчуження органу до сфери управління якого воно належить, в даному випадку - Міністерства транспорту і зв'язку України та погодження такого відчуження з Кабінетом Міністрів України і Фондом державного майна України.
В той же час, позивач не надає суду доказів погодження такого відчуження державного майна, яке належить до основних засобів відповідача та перебуває на його балансі з зазначеними державними органами влади. Навпаки, треті особи - Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту і зв'язку України, Фонд державного майна України заперечують щодо надання такого погодження.
Таким чином, обов'язкової згоди уповноваженого органу управління - Міністерства транспорту і зв'язку України, Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України на відчуження майна, яке належить до основних засобів відповідача та перебуває на його балансі, останній не отримував.
Крім того, рішеннями господарського суду Київської області від 11.04.2007р. у справах № 101/19-05/17/14/8/9, № 100/19-05/17/14/8/9, № 99/19-05/17/14/8/9, які у встановленому порядку набули законної сили, встановлено, що станом як на 24.09.2004р., так і станом на 20.12.2004р. (момент укладення Господарських договорів купівлі-продажу № 17-123 від 24.09.2004р., № 17-128 від 20.12.2004р. та № 17-129 від 20.12.2004р. єдиним органом, якому належали повноваження управління об'єктом державної власності -Держаним міжнародним аеропортом «Бориспіль»був Кабінет Міністрів України.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно п. 5 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону, що відповідно не передбачає складання акту прийому-передачі майна.
Також суд бере до уваги той факт, що предметом даного судового спору є матеріально-правова вимога закритого акціонерного товариства «Авіакомпанія «Аеросвіт»про зобов'язання відповідача укласти договір купівлі -продажу на умовах договорів № 17-123 від 24.09.2004р., № 17-128 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 24.12.2004р. та № 17-129 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 22.12.2004р.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені наступні способи захисту прав та інтересів: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем не зазначено норму закону, яка передбачає захист права у такий спосіб, як зобов'язання укласти договір купівлі-продажу майна на умовах недійсних договорів.
З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про зобов'язання укласти договір купівлі -продажу на умовах договорів № 17-123 від 24.09.2004р., № 17-128 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 24.12.2004р. та № 17-129 від 20.12.2004р. з урахуванням додаткової угоди № 1 від 22.12.2004р. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя
Судді А.І. Привалов
О.В. Щоткін
Т.П. Карпечкін