Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про відмову у відкритті провадження
05 листопада 2019 р. Справа № 520/11672/19
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Спірідонов М.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13), треті особи - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), Акціонерне товариство «Універсал банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19), Приватне акціонерне товариство «Українська пивна компанія» (61024, м. Харків, пр . Правди, буд . 7, кв. 264 ) про визнання протиправним та скасування акту, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправним і скасувати Акт № 25886852/16 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, складений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України О.В.Медведєвим.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту позову та позовних вимог, спір виник з приводу складенням Акту № 25886852/16 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. про реалізацію предмета іпотеки.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Термін "суб'єкт владних повноважень", відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язковість суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що предметом даного позову є Акт № 25886852/16 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Спірні правовідносини стосуються оскарження дій державного виконавця щодо правомірності внесення до предмету іпотеки об'єктів (склад площею (літ Б) 1074,7 кв.м., майстерні (літ З) площею 41, 5 кв.м., вісова (літ К) площею 5,8 кв.м., будівлі насосної (літ Р) площею 9,9 кв.м.), тобто вони впливають на майнові права позивача, а отже цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №802/233/16-а, від 27.06.2018 року у справі №814/104/17, а відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч.1 ст. 448 ЦПК скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постановах Великої палати Верховного Суду від 14.03.2018 року в справі №660/612/16-ц та від 17.10.2018 року в справі №927/395/13 за загальним правилом, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням вимог Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, зазначена скарга розглядається судом, який ухвалив вказане рішення.
Судом встановлено, що позивач оскаржує акт державного виконавця, прийнятий в процесі примусового виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по цивільній справі № 2-2797/09, яким і виданий виконавчий лист.
Відтак, оскільки законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративного суду у такій категорії справ (постанова Великої палати Верховного Суду від 14.03.2018 року в справі №660/612/16-ц).
Враховуючи правову позицію Великої палати Верховного суду, Харківський окружний адміністративний суд не є судом, встановленим законом, який відповідно до вимог законодавства є уповноваженим розглядати позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування акту, що в свою чергу, є окремою підставою у відмові у відкритті провадження.
Також суд зазначає, що позивач оскаржує акт №25886852/16 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, який винесений за результатами електронних торгів 16.05.2019 року на підставі судового рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по справі №2-2767/09, який на думку позивача суперечить вимогам чинного законодавства України.
Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, під рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень вважається таке владне рішення, дія чи бездіяльність, які спрямовані на врегулювання тих чи інших суспільних відносин у публічно-правовій сфері, мають обов'язковий характер і породжують певні правові наслідки.
Суд зазначає, що акт №25886852/16 державного виконавця не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актами застосування норм права, такий акт/протокол не встановлює конкретних приписів, звернених до окремої особи.
Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №25886852/16 видано на підставі протоколу проведення електронних торгів від 11.05.2019 року №404885, а тому оцінка акта (у тому числі й оцінка дій службових осіб виконавчої служби щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта/протоколу.
Аналіз змісту спірних правовідносин дає підстави для висновку, що акт №25886852/16 не є правовим документом, який установлює відповідальність для позивача, та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України. При цьому дії службової особи щодо складання такого акта та включення до нього певних висновків не породжують обов'язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, що в свою чергу є також окремою підставою у відмові в відкритті провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 19, 47, 170, 248, 256, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13), треті особи - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), Акціонерне товариство «Універсал банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19), Приватне акціонерне товариство «Українська пивна компанія» (61024, м. Харків, пр . Правди, буд. 7, кв. 264 ) про визнання протиправним та скасування акту.
Роз'яснити позивачу, що зазначена позовна вимога підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Спірідонов М.О.