Іменем України
05 листопада 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4507/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
16 жовтня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року;
- зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач зареєструвався внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 0000087835 від 17 січня 2017 року.
З 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області пенсію не виплатило.
Листом № 141/М-14 від 27 серпня 2019 року відповідач повідомив позивача про те, що 29 травня 2018 року подано заяву про поновлення виплати пенсії з 01 травня 2018 року. Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення про поновлення виплати пенсії. На основну відомість серпня 2018 року нараховано та виплачено пенсію в сумі 4879,96 грн. На додаткову відомість нараховано за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року в сумі 14639,88 грн.
На даний час виплату пенсії поновлено з серпня 2018 року, але відповідач посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 не виплатив наявну заборгованість з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року. Про те, що відповідач відмовив у виплаті заборгованості за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року, позивач дізнався лише після отримання листа від 27 червня 2019 року.
З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та практику Європейського Суду з прав людини позивач вважає, що внаслідок протиправної бездіяльності, відповідач фактично змінює умови реалізації права на отримання пенсії та тим самим виходить за межі своїх повноважень з порушенням норм діючого законодавства України.
01 листопада 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) відповідач надав відзив на позов (арк. спр. 22-28), в якому зазначив, що позивач перебуває на обліку в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області (далі - управління) з 17 січня 2017 року та отримує пенсію за віком, як внутрішньо переміщена особа, (розпорядження №4701 від 14 лютого 2017 року, заява на запит пенсійної справи від 17 січня 2017 року. Позивач перебував на обліку в Ізюмському об'єднаному управління Пенсійного фонду України Харківської області з 01 серпня 2014 року знятий з обліку 01 березня 2016 року, пенсію виплачено по 29 лютого 2016 року включно. До управління позивачем надано копію довідки від 17 січня 2017 року за №0000087835. Позивач взятий на облік в УСЗН як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі доручення Міністерства праці та соціальної політики України Пенсійним фондом України з 1 березня 2016 року розпочато процедуру проведення перевірки осіб, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, районів проведення анти терористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення з метою уникнення неправомірних виплат особам, які є померлими або отримують кошти незаконно шахрайським шляхом, виявлення та припинення виплати особам, що фактично не перебувають на території підконтрольній Україні.
Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 31.01.2017 № 02) прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії позивачу.
Розпорядженням управління про призупинення виплати пенсії від 14 травня 2018 року на виконання пп. 5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний контроль про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів від 14 травня 2018 року призупинено виплату позивачу з 01 травня 2018 року.
Позивач 29 травня 2018 року особисто звернувся із заявою про поновлення виплати.
Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 10 липня 2018 року №27) прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії позивачу.
Станом на 29 жовтня 2019 року заборгованість за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року в сумі 14639,88 грн нарахована на додаткову відомість та буде виплачена після надходження фінансування.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 13 грудня 2018 року № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсії у 2019 році» встановлено, що з 01 січня 2019 року фінансування пенсійних виплат здійснюється відповідними головними управліннями Пенсійного фонду України в областях. Починаючи з 01 січня 2019 року управління не має діючих договорів з ПАТ «Укрпошта» та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки одержувачів. Кошторисом видатків управління на 2019 рік не передбачено бюджетних асигнувань (коштів) на здійснення будь-яких пенсійних або пов'язаних з ними виплат.
З огляду на вищенаведене відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визнано поважними причини пропуску строку звернення та поновлено позивачу строк звернення до суду, відстрочено сплату судового збору та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 1-3).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 10-12), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 12), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17 січня 2017 року № 0000087835 (арк. спр. 13), пенсійного посвідчення (арк. спр. 14).
Відповідно до розпорядження № 84968 від 01 грудня 2014 року позивача взято на облік з 01 серпня 2014 року УПФУ в Ізюмському районі (арк. спр. 30).
Атестатом від 17 січня 2017 року підтверджено, що пенсія позивачу виплачена по 29 лютого 2016 року (арк.спр. 30 зв. б.).
17 січня 2017 року позивач звернулася до відповідача з заявою про запит пенсійної справи за попереднім місцем проживання (арк. спр. 32 зв. б.) .
17 січня 2017 року за вих. № 321/0885 відповідач запросив пенсійну справу позивача (арк. спр. 32).
Відповідно до протоколу № 02 від 31 січня 2017 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії позивачу (арк. спр. 34).
Розпорядженням про призупинення виплати пенсії від 14 травня 2018 року на виконання пп. 5 п,12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08 серпня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний контроль про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів від 14 травня 2018 року призупинено виплату позивачу з 01 травня 2018 року (арк.спр. 34).
29 травня 2018 року позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії (арк. спр. 34 зв.).
Згідно протоколу від 10 липня 2018 року № 27 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (прийнято рішення про призначення (відновлення) виплати пенсії позивачу (арк.спр. 34 зв.б.).
Згідно інформації позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року призначена, нарахована, але не виплачена пенсія (арк. спр. 35).
Відповідно до інформації від 29 жовтня 2019 року № 6277/02/н-23 заборгованість за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року буде виплачена після надходження фінансування (арк. спр. 37).
Листом № 141/М-14 від 27 серпня 2019 року відповідач підтвердив наявність заборгованості по виплаті пенсії позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року у сумі 14639,88 грн, та зазначив, що заборгованість буде виплачена після надходження фінансування (арк. спр. 15).
На підставі вищевказаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку у відповідача. Виплату пенсія припинено з травня 2018 року.
Щомісячне нарахування та виплата пенсії поновлені позивачу з серпня 2018 року. Разом з тим, заборгованість з травня 2018 року по липень 2018 року позивачу не виплачена.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.
Постановою кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136, яка набрала чинності з 04 березня 2016 року, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).
Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Відповідно пункту 1 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 11 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
Відповідно до пункту 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
У разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (пункт 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам).
Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З вищеописаних норм Закону № 1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному статтею 46 Закону № 1058-IV.
У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, як вже вище зазначено, порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість по виплаті пенсії за минулий період, визначається виключно законами України.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому ними не можуть бути внесені будь-які зміни до законів.
Відповідно, посилання відповідача на відсутність визначеного постановою Кабінету Міністрів України порядку виплати пенсії за минулий період, відмінного від порядку, визначеного статтею 46 Закону № 1058-IV, як на перешкоду виплати заборгованості позивачу, є безпідставними.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За даними пенсійної справи позивачу з серпня 2018 року здійснюється виплата пенсії. Відповідач поновив нарахування та виплату пенсії позивачу з серпня 2018 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування позивачу пенсії минулих періодів, відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року.
Судом встановлено, що пенсія позивачу нарахована, проте не виплачена, а тому позовна вимога щодо зобов'язання нарахувати заборгованості пенсії, є безпідставною.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного розпорядження про призупинення виплати пенсії від 01 травня 2018 року, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування розпорядження Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 14 травня 2018 року про призупинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року, та зобов'язання відповідача виплатити заборгованість позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року.
Що стосується заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі (арк. спр. 1-3).
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 14 травня 2018 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року.
Зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92400, Луганська область, смт. Марківка, Марківський район, вул. Центральна, 20, ЄДРПОУ 41247405) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з виплати пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2018 року на рахунок, відкритий у АТ "Державний ощадний банк України".
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу пенсії за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92400, Луганська область, смт. Марківка, Марківський район, вул. Центральна, 20, ЄДРПОУ 41247405) до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.В. Смішлива